ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Говори.

— їм потрібна симфонія.

— Добре. їм потрібна симфонія. Що далі?

— Симфонія до відкриття Євро дві тисячі дванадцять. Але ні слова.

— Це великі темні отці?

— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.

— Велике темне апокаліптичне бабло.

— Це заради майбутнього.

— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.

— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?

— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.

Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.

— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!

Підбігла офіціантка.

— Попільничку принеси.

Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.

— Ану назад.

Офіціантка завмерла. — Повернись, кому кажу... Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш.

Ти що, сліпа?

Я курю.

Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й

півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла

стіл і поставила попільничку перед братом.

Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На

чолі в нього виступив піт. Брат послабив

вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.

— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.

Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»

перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому

відповідав словами, які приготував заздалегідь:

— € безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий

проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі

в обличчя й обтерся. — Чому я?

— Вони чули «Люципера».

— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати

Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.

— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.

Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу

кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.

— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу

сього.

— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.

— Велике темне апокаліптичне бабло.

— Це заради майбутнього.

— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.

— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?

— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.

Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.

— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!

Підбігла офіціантка.

— Попільничку принеси.

Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.

— Ану назад.

Офіціантка завмерла.

— Повернись, кому кажу... Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш. Ти що, сліпа? Я

курю. Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й

півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла

стіл і поставила попільничку перед братом.

Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На

чолі в нього виступив піт. Брат послабив

вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.

— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.

Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»

перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому

відповідав словами, які приготував заздалегідь:

— Є безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий

проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі

в обличчя й обтерся. — Чому я?

— Вони чули «Люципера».

— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати

Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.

— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.

Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу

кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.

— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу

сього.

А ти, жлобина, пишеш озвучку для ґоблінів. Скільки тобі за ґоблінів заплатять?

— Я не жлобина.

— Знаєш, яку суму вони пропонують за симфонію?

— Здогадуюсь.

— Ти не здогадуйся, ти сюди дивись.

І брат набрав на своєму айфоні кілька цифр.

— Це у євро?

— Ні, Вася, в рупіях!

— Перельман таки відмовився від мільйона за теорему Пуанісаре. Знаєш, що він їм

сказав? «Навіщо мені мільйон доларів, якщо я знаю, як керувати Всесвітом?»

— Ти не Перельман. Можеш не кокетувати.

— Євро впаде. Долар впаде. Єна впаде. Все повалиться. Так написано в Біблії. Сон

Навуходоносора про колоса на глиняних ногах. Ти читав?

Матвій кривлячись подавив відриг.

— Великі темні отці кажуть, щоб ти про колос не хвилювався. Не твого розуму справа, без тебе розберуться. Так що бери, поки пропонують.

— Не можу. У Європі за свої симфонії таких грошей не отримує навіть Бульоз, —

сказав Яків.

— Хто такий Бульоз? — Будьоз — це бог. А я ні, — сказав Яків.

Саме тоді на обличчі Майї, яку Яків поставив собі на заставку мобільного, з'явився

невідомий номер.

Палець Якова рефлекторно потягнувся до кнопки і прийняв виклик.

— Слухаю вас, — сказав Яків, дивлячись на Матвія.

11.

— Тато помер. — сказав Яків Матвієві після хвилинної розмови. — Годину тому. Серцевий

напад.

— Як це — помер? Що значить — помер?

— Значить, забрали ямадути. Цьоця Галина тільки що сказала.

— Шо ти мені втираєш, я з ним зранку говорив. Не може такого бути.

— Матвію... Ти мене чуєш?

— Бля-а-а-а! Ну чому саме тепер? — Матвій затулив обличчя руками і застогнав. —

Тато, ну на хера ти так?.. Не міг зачекати?

Яків сидів мовчки. Руки склав на колінах.

Брат прибрав руки від обличчя і поглянув на Якова.

— Ну от.

Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.

— Малий знає?

Малий — Іван — був їхнім третім братом, наймолодшим.

Яків кивнув.

Офіціантка з люб'язністю, властивою цьому закладові, спитала:

— Будете замовляти ще?

— Прошу рахунок, — сказав Яків.

Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.

— Два квитки до Львова на сьогодні, — наказав Матвій в органайзер. Офіціантка вже

ступила крок від стола, коли брат вхопив її за руку.

«О Боже, тільки не це». Знову в брата заскоки. Зараз він скаже, щоб офіціантка покликала

адміністратора. Далі він виллє відро гівна на голову адміністратора. Далі він скаже, що

офіціантка М. хамить клієнтам і накаже, щоб її звільнили. За кілька днів він перевірить, чи

справді офіціантку Машу було звільнено.

Розмова у наказовому тоні з диспетчером авіакас переросла у крик:

— Нє, ти скажи, як тебе звати? Я дізнаюся, хто у вас там сидів на прийомі. Ах ти ж

хамка! Я тебе знайду і вижену копняком під зад з цієї роботи! Сама стули пельку! — 3

цими словами брат відрубав зв'язок.

— Дівчину відпусти, — сказав братові Яків.

Матвій помітив, що стискає руку офіціантки, і відпустив її.

— В-ви щось х-хотіли?.. — спитала перелякана офіціантка.

Тепер уже Яків затулив обличчя руками. «Починається». — Хотів вам дати чайові. — Матвій

поліз до портмоне, витягнув звідти стос купюр.

Взяв із жмені банкнот купюру в сто доларів, передумав і витягнув двадцятку. Вклав

офіціантці в долоньку і стиснув долоньку в кулачок.

— У мене батько помер, — сказав Матвій, зазираючи дівчині в очі. Її ручка знову була

в братових лапах. — Мато. Машенько. Скажи мені щось утішне. У мене тільки-но батько

3
{"b":"150020","o":1}