ЛитМир - Электронная Библиотека

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_048.png

Барвінок безстрашно сказав йому: — Так!
Я справжній Барвінок, я славний козак!
— Хи-хи! — Блекота запищала в кутку.
— Попався, голубчик, наївся медку!
Збагнув наш Барвінок, у чому біда...
Він лівого чобота з ніжки скида:
— Та ось же тобі за медовий листок! —
І чобота кинув у темний куток.
Той чобіт летів, аж свистів на льоту,
Як бахнув — і з ніг повалив Блекоту.
А чоботом правим улучив царя,—
Поставив під оком йому ліхтаря.
Осот захитався: — Оце так удар!
Ось я покажу тобі, що таке цар!
Як смів осквернити ти царське лице?
Ну, я ж тобі кару призначу за це!
Ледь вимовив він ці жахливі слова.
Схопила Барвінка лиха Кропива.
— В тюрму його швидше! Негайно в тюрму!
А ми тут придумаєм кару йому.
***
Прилетіло Сонечко,
Стукає в віконечко:
— Гей, Ромашко, уставай.
Прийшло лихо у наш край!
Уночі Тхоряка,
Лютий розбишака.
Ухопив Барвінка,
Вкинув у торбинку.
Скрутив шматом дроту 
І відніс Осоту.
Пропада хлопчина,
Славний молодчина,
Але не здається — 
З ворогами б’ється!
Вже його зв’язали, 
У тюрму загнали.
Кинули до ями
Догори ногами.
Кропиву жорстоку
Посадили збоку,
Щоб охороняла
Виставивши жала.
Він з тієї ями
Вилізти не може.
Друга ж покидати 
У біді негоже!
Одяглась Ромашка швидко
Та й побігла у повітку,
Де стояв Барвінків коник,
Зелененький коник Дзвоник.
Кінь схопився враз на ноги,
Аж затрясся від тривоги.
Лунко вдарив копитами:
— Господине, що це з вами?
Веселенькі ж ви на вдачу,
А у вас я сльози бачу!
— Ой Дзвіночку зелененький,
Ти ж мій конику рідненький,
Уночі тут був Тхоряка,
Душогуб і розбишака.
Вкрав він нашого Барвінка,
Вкинув сонного в торбинку.
Обкрутив шматочком дроту
І поніс царю Осоту...
Від такої злої вісті
Буйний кінь закляк на місці
І промовив: — Шкода друга.
Недарма на серці туга!
Хлопець був такий бідовий!
Звів його листок медовий...
Став незграбним і ледачим.
Не героєм, а казна-чим!
А Ромашка тихо каже:
— Це, Дзвіночку, діло враже!
Підіслали бабу люту.
Щоб дала йому отруту.
Тая ж баба чорнорота.
Певно, служить у Осота!
Коник Дзвоник мовив: — Їдьмо!
Де живе лукава відьма?
Де Осотові палати?
Треба хлопця рятувати!
Господиня коня осідлала,
Швидко списа в траві розшукала.
Виїжджає вона за ворота
І прямує до царства Осота.
Кінь стрілою летить по полю,
По широкому полю-роздоллю.
Гнуться трави під ним шовкові.
Грають промені в кожній підкові.
Кінь летить, що аж вітер свище,
Аж із рота шуга вогнище!
Їде, їде Ромашка на ньому.
Не боїться ні тучі, ні грому...
Хоч у неї — дівчача сила,
Та відвага дала їй крила.
Лине кінь, не лишає сліду...
Так летіли вони до обіду.
Як верству відмахали соту.
Стало видно їм царство Осота.
Кругом царства стирчить загорожа,
Біля неї — недремна сторожа.
То стоять будяки-новобранці.
Кожен в синьо-рожевій ушанці.
І озброєні всі супостати
Від зубів аж по самі п’яти.
Лиш Ромашка до них поткнулась,
Будяки, як один, стрепенулись..
Зачинили тернові брами,
Замахали важкими ножами.
— Не підходь,— закричали,— близько,
Пропадеш, нерозумне дівчисько!

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_049.png

А дебелий начальник варти
Відпускає колючі жарти.
Розпливлася усмішка по пиці:
— Подивіться, герой у спідниці!
Ти поради моєї послухай;
Їдь додому та квіточки нюхай.
А погляньте, яка конячка!
Ходить повагом, наче качка.
Ти штрикни її списом, вояко,
Бо заснула твоя коняка!
Все це чуючи Дзвоник злиться,
Зуби зціпив, аж хруснула криця.
Перегриз, наче бублик, вудила —
Отака у Дзвіночка сила!
Посміхнулась Ромашка глузливо:
— Ти, начальнику, справний на диво.
Тобі шапку пошили вдало,
Та під шапкою — мозку мало!
Охоронець, мов сич, надувся
І кинджалом своїм замахнувся.
Щоб уникнуть страшного удару.
Коник Дзвоник відскочив до яру.
Ледь Ромашка із нього не впала,
Та, однак, приземлилися вдало.
Заховались в траві над яром...
— Та невже ж це ми їхали даром? —
Так, зітхаючи тяжко-важко,
Запитала в коня Ромашка.
— Що ж нам далі робити, коню? —
І схопилась руками за скроні.
Прилетіло Сонечко,
На травичці сіло.
Каже: — Ой, Ромашко,
Нехороше діло!
Над колючим царством
Щойно я літало,—
Щоб воно засохло.
Щоб воно пропало!
Там сьогодні бучно.
Там сьогодні свято.
Друзів до Осота
З’їхалось багато!
Б’ють у барабани.
Дмуть у труби різні.
Роти довгоносих
Марширують грізні.
А Тхоряка ходить
Наче іменинник.
Цар Тхоряці видав
Іменний годинник
І повісив знову
Срібні еполети.
Ще й дозволив їсти
Курячі котлети.
Блекота радіє.
Шкірить пащу чорну.
Усі гості хвалять
Радницю придворну.
Цар їй.видав хустку
І нову запаску.
Цар весь час до неї
Виявляє ласку.
На бучнім банкеті
Запросив до танцю,
Так вона припала
До душі поганцю!
«Нам з тобою,— каже,—
Танцювати можна.
Ти вже не звичайна,
Ти ясновельможна!»
Лобода їй заздрить.
Хоч у вічі й хвалить.
Кропива від злості
Усіх чисто жалить.
А Тхоряка мріє:
«От уб’єм Барвінка,—
Блекоту посватаю,
Буде мені жінка!»
Бідний наш Барвінок
Вже чекає страти.
Вирішено хлопця
Ввечері скарати.
Вранці за наказом
Підлого Тхоряки
Жук Рогач ретельно
Вигострив ножаки.
Жук Рогач жорстокий
Служить там за ката:
Аби тільки плата —
Закатує й тата!
На широкій площі
Вже поміст готовий...
Хвалиться Тхоряка:
«Ой же я й бідовий!»
Він хмільного соку
Випив цілу пляшку
І кричить: «Я завтра
Принесу й Ромашку!»
Як же все, Ромашко,
Склалося невдало!
Гаятись не можна,
Маєм часу мало.
11
{"b":"172114","o":1}