ЛитМир - Электронная Библиотека
***

Погладила Ромашка

Понурого коня...

— Уже Барвінку жити

Лишилося півдня.

А ми ж йому повинні

В біді допомогти.

Що маємо робити?

Порадь мені хоч ти!

Промовив коник сумно:

— Та ми б допомогли,

Якби у мене крила

Сильнішими були!

Знялися б аж у небо

І, доки прийде кат,

Барвінкові спустили б

Ми рятівний канат.

А сонечко і каже:

— Це все неначе сон!

Та в мене ж є знайомий —

Метелик Махаон!

Живе він недалечко...

Дивіться, він летить.

Гей, друже Махаоне,

Спустись до нас на мить!

Велично і безшумно

Спустився Махаон,

Махнув крилом вітально.

Зробив легкий поклон...

Які ж у нього крила!

Не описать пером:

Чудесні візерунки,

Оздоблені пилком.

Іскринки-золотинки,

Горять на жовтім тлі,

Ще й чорна оторочка

На кожному крилі.

Чим можу вам служити? —

Ромашку він пита.

І перед ним схилилась

Голівка золота;

— Наш хлопчик, наш Барвінок

Потрапив у полон. —

І тут про все дізнався

Привітний Махаон.

Ромашка й коник Дзвоник

Йому розповіли.

Як вкрадено Барвінка,

Де вкрадено й коли...

Ромашка ледь не плаче;

— Його ж сьогодні вб’ють! —

Що значить друга втратить.

Ви ж знаєте, мабуть...

Якби-то нам злітати

В Осотів стольний град

І кинути у яму

Барвінкові канат.

Єдиний порятунок

Це був би козаку.

Він вилетів би з царства,

Немов на літаку.

Задумався метелик;

— Де ж взяти нам канат?

Стривайте! В мене друг є.

Текстильник Шовкопряд!

Сплете такий канат він,—

Всміхнувся Махаон,—

Що міг би погойдатись

На ньому навіть слон!

А то й драбинку цілу

Із шовку він сплете.

Якщо ви йому більше

Шовковиці дасте!

Ну, дівчинко, на спину

Мерщій мені сідай.

Та ніжками не совай,

Пилку не оббивай.

І подались шукати

Шовковицю стару,

А коник залишився

Чекати у яру.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

В царстві гордого Осота
Б’ють у барабан...
Чорне військо довгоносих
Вийшло на майдан.
То не ворон, то не чорний
Ходить серед гав —
То Тхоряка-розбишака
Перед військом став.
На годинник, на блискучий
Погляда з-під брів.
Без царя не починати —
Є наказ царів.

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_050.png
 

То не яструб, не шуліка
Виліта з-за хмар —
То каретою із дота
Виїжджає цар.
Хилитається карета,
Котиться важка,
Її слуги змайстрували
З битого горшка.
Та карета без секрету,—
Просто сміх і гріх,
Її тягнуть сто стоніжок —
Десять тисяч ніг!
Ставлять трон біля помосту,—
Лізе цар з горшка...
У фальшивих діамантах
Аж горить рука.
Ось розсівся він на троні.
Поруч — Блекота.
Цар причмокує губами.
Гладить живота.
Підлетів Тхоряка бравий
І, віддавши честь,
Г аркнув:
— Можна починати?
— Починайте!
— Єсть!
Сонце в небі зупинилось,
Полягла трава...
Вже Барвінка до помосту
Тягне Кропива.
Огинається Барвінок,
Б’є лиху мадам.
— Де ваш цар? — гукає хлопець,—
Я йому ще дам!
Жук Рогач ножі направив
— Нахились! — гуде.
Та невже ж таки козацька
Голова впаде?!
Раптом цар гукнув:
— Хвилинку! —
Й мовив до Тхора:
— Я гадаю, скарб Барвінку
Показать пора.
Нам відомо, що за скарбом
Він сюди прийшов.
У бур’ян шугнув Тхоряка
І з’явився знов.

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_051.png
 

У зубах притяг він ранець
Зовсім ще новий.
Засміявся; — Глянь, Барвінку,
Доки ти живий!
Сподівався, вченим станеш.
Знатимеш усе,
А тебе у нашім царстві
Пилом занесе!
— І ніхто сюди не прийде,—
Поглумився цар,—
Тільки ранньою весною
Заспіва комар.

 

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_052.png

А Барвінок глянув гордо.
Як герою й слід.
Один день в тюрмі посидів,
А вже схуд і зблід...
Та міцна у нього воля
І тверда рука —
Він зненацька вирвав зброю
В Рогача-жука.
І загнав ножаку просто
Катові в живіт.
У царя перед очима
Загойдався світ.
Крикнув він, блискучу шпагу
Витягши свою:
— Зараз царською рукою
Я його уб’ю!
Як смикнувся, як рвонувся —
Перекинув трон.
Тут неждано появився
В небі Махаон.
Крильця.ми махає.
Мов барвиста пташка,
А на спинці в нього
Дівчинка Ромашка.
Дівчинка Ромашка
Кинула драбинку:
— Лізь до мене швидше,
Не зівай, Барвінку!
Учепився хлопчик
За драбинку цупко:

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_053.png
  

— Зараз біля тебе
Буду я, голубко!
І поліз на небо
По міцній драбинці...
— Жди,— гукнув,— Осоте,
Привезу гостинці!
І на Махаоні
Полетіли друзі.
Цяткою розтали
Десь на виднокрузі.
Блекота зомліла.
Тхір роззявив рота.
Зупинилось серце
У царя Осота.
Кропива колюча
Вдвох із Лободою
Самодержця ледве
Відлили водою.
Військо довгоносих
Шугонуло в нори.
Заволав Тхоряка:
— Горе ж мені, горе!
Доле ж моя, доле,
Заблудила де ти?
Знов мені не їсти
Курячі котлети!
12
{"b":"172114","o":1}