ЛитМир - Электронная Библиотека

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_012.png

— Любий Барвінку!
Скоріш не поїду.
Слід відпочити нам після обіду...
Стали вони у гаю під грибочком.
Рядом лягли та й укрились листочком.
Коник заснув, як маленька дитина.
Так почалась у них «тиха година».
Тільки ж година та вийшла не тиха,
Бо несподівано трапилось лихо.
Жив собі Півень на фермі дзьобатий.
Дуже любив він під гаєм гуляти.
Курям заявить: — Ідіть ви всі к бісу! —
Та й поспішає гуляти до лісу...

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_013.png

Лис його якось в гаю запримітив,
Зразу ж, хитрющий, що треба, змикитив.
«Ну, брат, діла твої,— дума,— пропащі
Ти потанцюєш у мене у пащі!»
Жінці сказав він:
— Швиденько мий горщик.
Звариш увечері з півником борщик! —
Сам у траві заховався, пригнувся.
Півень-гуляка на нього й наткнувся.
Бідний не встиг кукурікнути й «здрастуй».
Як йому в шию вчепився зубастий.
Півень як крикне: — Біда! Ку-ку-ріку! —
Тут і проснувся Барвінок від крику.
Будить він коника: — Спати вже годі!
Хтось у біді...
Може, станем в пригоді.
Бачиш, он Півня Лис тягне під лісом!—
Смілий Барвінок погнався за Лисом.
Лис, не чекаючи злої пригоди.
Скаче, летить через пні І колоди.
Славний Барвінок за злодієм мчиться:
Може чудесна загинути птиця!
Дзвоник уже наступає на Лиса,
Вершник направив в потилицю списа...
Злодій почув, що цибулею пахне,—
Як загарчить та убік як шарахне!
Вирвався Півень із пащі злодюги
Та й почухрав до своєї округи.
Вдарив Барвінок в потилицю Лиса —
Хащі густі навкруги затряслися!
Лис, як скажений, підскочив угору.
Звився, як вуж, і прожогом — у нору.
Хвіст у злодюги патлатий, як віник.
Тож за хвоста і вчепився Барвінок.
Він із нори довгохвостого цупить.
Коник злодюгу підковами лупить.
Почастували так Лиса лихого.
Що аж пиляка летіла із нього!
Галас і гомін почула Лисиця,
На допомогу зубатому мчиться.
Навіть худенькі малі лисенята
Любого татка біжать рятувати.
Тягнуть у нору татка за вуха.
Цупить Барвінок до себе щодуху.
Лис відбивався глиною й мохом.
Вирвавсь із рук і у нору— прожогом!
Цілий клубок золотистих шерстинок
З нього насмикав відважний Барвінок.
Славно розправився з Лисом противним.
Всипав борщу йому доброго з півнем!
Іде, їде Барвінок під лісом,
Переможно махаючи списом.
Коник Дзвоник тихенько питає:
— Як же Півник себе почуває?
Чи співатиме він ку-ку-ріку?
Чи не зроблено з нього каліку?
Зажурилися наші герої...
Раптом Півень з ліщини густої
Як шугне, як стрибне на дорогу
Та як схопить конячку за ногу.
А Барвінок його — по спині:
— Отаке-то к лихій личині!
Визволяєш його зі скрути,
А він хоче тебе ковтнути...
Та якби не я і не Дзвоник,
Ти попав би давно в ополоник! —
Дуже соромно Півневі стало:
— Справді, розуму в мене мало...
Вибачайте,— сказав,— не буду!

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_014.png

Я ніколи добра не забуду.
Нате лапу на дружбу велику.
І врочисто гукнув: — Ку-ку-ріку!
А куди ж це ти їдеш, козаче?
Спорядився на битву неначе?
Промовляє Барвінок Хрещатий; —
Я хлопчина меткий і завзятий!
Жде мене незвичайна робота:
Відніматиму скарб у Осота.
Де будяччя сплелося дике.
Зберігається диво велике.
Біля нього стоїть на чатах
Ціле військо злодюг затятих.
Там живе довгоносиків зграя,
Нею лютий Будяк заправляє,
За фельдмаршала в них Тхоряка,
Куроїд і лихий розбишака.
Той, хто скарб незвичайний дістане,
Дуже вченим, розумним стане.
Мовив Півень;  Тепер все ясно.
Побратала нас доля вчасно.
Хоч я й дуже боюсь Тхоряки,
Куроїда і розбишаки.
Довгоносиків дай хоч зграю —
Розгребу, заклюю й поковтаю!
І коли у Осотовім краї
Тебе лихо важке спіткає.
Бий мені телеграму, брате:
«Птахоферма. Сідало П’яте».

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_015.png

На підмогу в лиху годину
Я всю армію курячу кину.
Побратимами будем тепер ми!
І побіг зозулястий до ферми.
***
Сутеніти вже стало навколо.
Вийшов місяць — млиновеє коло.
Засвітилися зорі чисті.
Задрімали комашки в листі.
Тож Дзвінкові сказав Барвінок:
— Час, мій коню, і нам на спочинок.
Де ж зупинимось ми ночувати?
Ліс кругом, голосів не чувати...

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - i_016.png

Озирнувся Барвінок, аж бачить —
Щось велике в траві маячить —
Височенна струнка будова
(То коробка була сірникова).
У коробці просторій порожній
Влаштувались на ніч подорожні.
В ній було, як в новім готелі,
Бракувало лише постелі.
Мовив коник; — Пробач мені, брате.
На твердому не можу я спати.
Об підлогу намуляю боки,
Наберешся зі мною мороки...
— Не журись, моя рідна коняко,—
Мовив хлопчик.
— Постелемо м’яко! —
Крізь щілину він вискочив з хати
І подався підстилку шукати
3
{"b":"172114","o":1}