ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Код благополучия. Как управлять реальностью и жить счастливо здесь и сейчас
Призраки Черного леса
Возлюбленный на одну ночь
Лицо удачи
Машина, платформа, толпа. Наше цифровое будущее
Долбящий клавиши
Господарство Псковское
В магическом мире: наследие магов
Человек, который приносит счастье
A
A

Публікація «Житія гаремного» і «Дів ночі» закінчилася. Знову бракувало скандалу. Але я не знав, що писати. Щоранку, прокидаючись, я думав і думав: що ж то має бути?

Цілий ранок від згадки про Уляну мій прутень ставав на чати, а щойно я переставав про неї думати, падав пляцком. Зараз в авті він знову зайняв стійку. Невже я її сьогодні не вграю? Моя голова ні про що інше й не думала в її присутності, тільки про любощі. Очима я роздягав її, та що там роздягав, я шматував на ній вбрання, рвав зубами ґудзики, тяв бритвою. Боже, я ще ніколи так нікого не прагнув, як її. Це було нестерпно.

Авто заїхало в ліс, кілька хвилин ми трюхикали лісовою дорогою, доки не зупинилися на просторій, осяяній сонцем галявині. Неподалік струменів ручай.

— Ну що, класна місцинка? — тішився Олько.

Ми повитягали з багажника коци, розстелили їх на траві та почали розкладати харчі. І тут Олько покликав мене збирати хмиз для багаття. Коли ми відійшли на безпечну відстань, він сказав:

— Сценарій такий. Зараз вип’ємо, перекусимо і розпалимо вогонь. І тут я скажу, що мені конче потрібно зателефонувати до Львова. Ми сядемо з Лідою в машину і поїдемо до найближчої пошти. Ну, а там дорогою, я думаю, ми собі з нею трішечки покохаємось. А ти тут теж не лови ґав. Години тобі вистачить?

— Думаю, що так.

— Ну, коли ми будемо наближатися, я посигналю, щоб вас, бува, не застати в пікантній ситуації. Тільки ж ти зараз напомпуй свою вином, як має бути. А я свою.

Цього разу ми з дівчатами пили мартіні, мішаючи його із сухим шампанським, а Олько — коньяк. Мартіні з шампанським вставляє нормально, любо було подивитися на справу моїх рук, себто на сп’янілих Уляну й Ліду. Ми голосно репетували й іржали, мов коні. Час минав, я вже неспокійно поглядав на Олька: може, план помінявся? Нарешті він спохопився і сказав, що мусить відлучитися на кілька хвилин, щоб зателефонувати. Але тут стався конфуз: Ліда нізащо не хотіла їхати.

— Я не хочу, мені й тут добре.

Тоді Олько вдався до останнього аргументу:

— Але ти мені потрібна, щоб у машині посидіти, поки я буду дзвонити. Хіба не розумієш? Це ж село. Вкрадуть машину за лічені секунди.

І тут сталося непоправне. Зголосилася Уляна:

— Ну, давайте я поїду. Це ж недовго?

Олько зам’явся, очі його знервовано забігали. Ліда з того тільки тішилася.

— Та їдьте, їдьте, — сміялася вона, — а ми тут ковбаски спечемо.

Олько далі не знав, що робити, і зиркав на мене, я знизував плечима, не знаходячи жодного аргументу, аби змусити їхати саме Ліду. Проте відступати уже нікуди. Уляна підвелася й пішла до авта, пригрозивши нам пальчиком:

— Ви тут пильнуйтеся мені.

За нею почалапав набурмосений Олько. План зазнав фіаско вже на самому початку, отже, слід сподіватися повного провалу і на завершення.

— Ну, що, — сказав я, — вип’ємо з горя? — і наповнив келихи.

— Чому з горя? Ви розчаровані, що не усамітнилися з Уляною?

— Ні, я не себе мав на увазі. А Олька. У нього горе через те, що не усамітнився з вами.

— А що б це йому дало?

— Не знаю. Але йому хотілося саме з вами поїхати на пошту.

— Та я здогадалася, що пошта тільки привід. Тому й вирішила не псувати йому настрою. Натомість, здається, зіпсувала вам. Чи не так?

— Поки що ні. А знаєте, яка доля тієї троянди, яку ви мені подарували?

— А яка? — спитала вона, труснувши своїм довгим волоссям.

— Я зберігаю її в одній книжці. Вона засохла…

— Книжка?

— Ні, троянда. Щоразу, коли я беру цю книгу в руки, я дивлюся на троянду і згадую вас.

— Не вірю.

— Але це правда.

— А що за книжка?

— «Маньйосю». Антологія японської середньовічної лірики.

— Ніколи не читала. А як часто ви зазираєте у цю книжку?

— Щонайменше раз на тиждень.

— І раз на тиждень згадуєте мене?

— Це п’ятдесят два рази на рік.

Вона глянула на мене зі здивуванням і з таким вогником в очах, мовби відкрила мене для себе щойно зараз. У руках ми тримали свої повні келихи і дивилися одне на одного, не мигаючи.

— А може, нам слід перейти на «ти»? — сказав я. — Вип’ємо на брудершафт?

Ліда усміхнулася з веселими бісиками в очах:

— Це такий ваш тактичний хід, щоби потім поцілуватися?

Я хотів заперечити і навіть хитнув головою, але язик мене не послухався і промовив:

— Так.

Здається, голос у мене цієї миті затремтів. Тоді вона підсунулася ближче й заплела свою руку з келихом за мою, ми випили, не відводячи одне від одного очей, а потім відклали келихи — поцілунок наш тривав так довго, що я не міг потім пригадати, коли ще і з ким я так надовго зливався в одному поцілунку. Але цей поцілунок не обмежився самим виціловуванням, бо ми впали на коц, ліва моя рука опинилася в неї під головою, а права гладила їй спину, потім перемандрувала на перса, тверді й ідеально округлені, далі я розстібнув їй блюзку і, вивільнивши одне персо з ліфчика, узяв його в жменю, але воно не вміщалося, воно билося в жмені й пульсувало, як спіймана пташка, а пиптик під долонею пучнявів, наливався, а тим часом наші тіла так тісно прилягали до себе, що я відчував, як вона реагує на мого прутня, і я не витримав, висмикнув руку з-під блюзки і почав гладити її стегна, ось моя нога між її ногами, і рука вже там само, і я чую жар, який там пашить, пальці потягнулися до ґудзика на джинсах — жодного опору, — так само вони розправляються і з блискавкою, рука пірнає нижче, нижче, і палець тоне у гарячому м’якуші, а ось і її рука лягає на мого прутня, ну все, нема чого зволікати, я стягую з неї джинси, і все це в тому самому цілунку, стягую майточки, скидаю з себе і, не відриваючи вуст, лягаю на неї, а вона приймає мене, примруживши очі, стогнучи все в тому ж поцілунку, однак, відчуваючи, що в такому перезбудженні я ось-ось випорсну всі свої скарби, я думками спурхую кудись далеко-далеко і пурхаю там доти, доки вона не отримує оргазму й не відриває свої вуста від моїх, аби застогнати голосно, у небесну синь, у лісову свіжість, і кінчаю відразу ж за нею, навіть не встигнувши запитати, чи можна в неї кінчати, і відвалююся знесилено набік. Ми лежимо якийсь час мовчки з очима в хмарах і пролітаючих птахах. Мій прутень ще з хвилину ритмічно пульсує, націлившись ракетою в небеса, та, не дочекавшись старту, опадає. Ми обоє голосно дихаємо. Я намацую її пальці й стискаю, вона відповідає на потиск, пальці переплітаються і завмирають. Я підводжуся і бачу її тіло — молоде й гарне, цілюще тіло, перше тіло, від якого я в захваті після відчайного марафону в пошуках омріяного, тіло, про яке я прагнув, яке нарешті втамувало спрагу і прокинуло бажання знову в когось втелющитися по самі вуха.

— Налий мені, — каже вона.

— У мене теж пересохло в роті, — кажу я, і ми випиваємо.

— Ти в мене кінчив, свинтус… — Її погляд падає на коц — там сліди моєї сперми. — Оба-на!

— Зараз я витру. Це нічого, що я в тебе?

— На щастя, у мене вчора тільки діла закінчилися. Ну, ти тут прибери сліди гріха, а я — в кущики.

Вона прихопила пляшку з водою і, блимаючи білою дупцею, зникла в кущах. Я, не надто мудруючи, перевернув коц другим боком, щоб приховати сліди палких любощів, і знову понакладав на ньому пляшки та келихи. Потім натягнув джинси і видихнув з грудей щастя, яке мене просто розпирало. Але тут згадав Олька й Уляну. Чи не займаються вони тим самим? Ну, зрештою, мені нема різниці, Ліда мені подобається навіть більше, ніж Уляна. Ось вона вертається, гордо несучи свою кучеряву розкішницю на крутих стегнах, крапелинки води виблискують на волосинках діамантами. Ліда витирається серветками і вдягається. Я не зводжу із неї очей. Хтозна, коли я ще побачу таку красу: вона ж бо збирається заміж.

— То правда, що ти збираєшся заміж?

— Хто це тобі сказав? Уляна?

— Умгу.

— На другому курсі? Я що, схожа на дурепу?

— Ну, вона сказала, що то був твій наречений.

— Це він себе таким вважає. Я сказала, якщо вийду заміж, то тільки на п’ятому. Він вирішив, що буде чекати. Ну й чекає.

13
{"b":"172151","o":1}
ЛитРес представляет: бестселлеры месяца
Авернское озеро
Ненаглядный призрак
Судьба из другого мира
Счастливый год. Еженедельные практики, которые помогут наполнить жизнь радостью
Иллюзии
День из чужой жизни
Путешествие: психология счастья. Лайфхаки для отличного отпуска
Мастер клинков. Клинок заточен
Как сильно ты этого хочешь? Психология превосходства разума над телом