ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Наприклад, чого? Любові? — спитав я.

— Так, наприклад, любові. І душевного спокою. Міцної, здорової сім’ї. Простого, нехитрого життя… — відповів Ґотанда. І склав долоні перед собою. — Я міг нажити чимало такого добра, якби захотів. Я зовсім не хвалюся.

— Знаю. Ти не з тих, що хваляться. Це правда, — сказав я.

— Я міг дозволити собі все, що заманеться. Мав безліч можливостей. Нагоду й здібності. А врешті-решт став звичайною лялькою. Можу переспати з будь-якою дівчиною, що вештається вночі по місту. Це правда, я не перебільшую. А от жити з тією, з ким хотів би, не можу.

Видно, Ґотанда добряче набрався. На обличчі зовсім не змінився, тільки став балакучішим, ніж звичайно. А втім, я розумів, чому йому хочеться напитись. Тим часом перейшло за північ, і я спитав, чи він готовий іще залишитись у мене.

— Авжеж, завтра до самого обіду мені на роботу не треба. Можу в тебе трохи побути. А я тобі не заважатиму?

— Ти про мене не турбуйся. Мені все ще нічого робити, — сказав я.

— Вибач, що набився до тебе в компанію, але, крім тебе, я не маю з ким і поговорити. Це правда. Нікому не можу цього сказати. Якби сказав, що волів би їздити на «Субару», а не на «Мазераті», — гадаю, всі мене вважали б несповна розуму. І тоді відправили б мене до психіатра. Тепер модно ходити до нього. Йолопи! Психіатр артиста — це все одно що асенізатор… — Він на мить заплющив очі. — Та я, здається, прийшов сюди, щоб знову скаржитися.

— Ти вже разів двадцять повторив слово «йолопи», — сказав я.

— Невже?

— Якщо не наговорився — говори.

— Та ні, вже досить. Дякую. Вибач, що тільки те й роблю, що бідкаюся перед тобою. Всі, всі, всі, хто мене оточує, — не люди, а якесь висохле лайно. Від них аж нудить. Просто блювотина до горла підступає…

— Ну, й блюй.

— Навколо аж кишать нікчемні людці, — сказав він, наче випльовуючи слова. — Зграя кровопивць, що живуть, висмоктуючи із жителів міст їхні прагнення. Звісно, не всі вони такі огидні. Трапляються й порядні, чесні люди. Але огидних набагато більше. Спритників із добре підвішеними язиками. Негідників, які використовують своє службове становище, щоб прибрати до своїх рук якомога більше добра та жінок. Уся ця потолоч висмоктує з людей їхні мрії і від того розпухає. Розпухає і тим хизується. Ось у якому світі я живу. Мабуть, ти не уявляєш собі, скільки такої нечисті навколо. Іноді мені навіть доводиться з ними випивати. І тоді я змушений нагадувати собі: «Тільки ненароком не задуши нікого! Вони не варті того, щоб на них витрачати енергію!».

— А що, якби торохнути їх по голові металевою битою? Душити довелося б довго.

— Правильно, — погодився Ґотанда. — Одначе, по змозі, я все-таки душив би. Миттєвої смерті вони не заслужили.

— Правильно, — кивнув я. — Наші висновки збігаються.

— Справді… — вів далі він, але замовк. Потім зітхнув і знову склав долоні перед своїм обличчям. — Стало набагато легше…

— От і добре! — сказав я. — Як у міфі про царя та ослячі вуха. Викопав ямку, прокричав у неї — і відразу полегшало[50].

— І не кажи, — погодився я.

— А чи не скуштуєш отядзуке?[51]

— З охотою.

Я скип’ятив води й приготував простеньке отядзуке з морськими водоростями, маринованими сливами та хроном васабі. І ми вдвох мовчки взялися їсти кожен свою порцію.

— По-моєму, ти схожий на людину, яка тішиться життям, правда? — сказав Ґотанда.

Обпершись об стіну, я слухав, як надворі шумить дощ.

— Де в чому це так. Можливо, по-своєму й тішуся. Та це зовсім не означає, що я почуваюся щасливим. Як і тобі, мені дечого бракує. А тому жити нормальним життям мені не вдається. Просто переставляю ноги, крок за кроком, як у танці. Тіло пам’ятає, як ставити ноги, а тому я й далі танцюю. Деякі люди навіть у захваті від моїх па. Та от із суспільного погляду я — цілковитий нуль. У тридцятичотирирічному віці — ні дружини, ні надійної постійної роботи. У житловий кооператив не вступив і довгострокової банківської позики не сплачую. Останнім часом навіть не маю з ким переспати. Як ти гадаєш, що буде зі мною через тридцять років?

— Щось усе-таки буде.

— Або буде, або ні, — сказав я. — Ніхто цього не знає. В усіх однаково.

— А от мене тепер ніщо не тішить.

— Можливо, й так. Але тобі все дуже добре вдається.

Ґотанда похитав головою.

— А хіба людина, якій усе вдається, так безперестанку скаржиться? Хіба звалює на тебе свої клопоти?

— І таке буває, — відповів я. — Ми ж про людей розмовляємо, а не про геометричну прогресію.

О пів на восьму Ґотанда сказав, що йому пора додому.

— Чого б тобі не переночувати в мене? Ще один футон[52] для тебе знайдеться, а вранці я тобі й смачний сніданок приготую, — сказав я.

— Е ні. Спасибі, звісно, за запрошення. Та в мене вже хміль пройшов. Поїду додому, — сказав він і кілька разів похитав головою. По ньому було видно, що він справді-таки протверезів. — До речі, у мене до тебе прохання. Трохи дивне, але…

— Та нічого, кажи.

— Вибач, звичайно, але… Ти не міг би позичити мені на кілька днів свою «Субару»? А взамін я залишу тобі свою «Мазераті». Розумієш, просто «Мазераті» надто примітна, щоб із дружиною зустрічатися. Хоч куди б приїхав на ній — відразу всім зрозуміло, що це я…

— Бери й користуйся скільки хочеш, — відповів я. — Я поки що без роботи і можу обійтися без автомашини. А тому бери, я не проти. А от, якщо чесно, отримати взамін твою «Мазераті» не готовий. Бо в мене автостоянка спільна і, може статися, що хтось уночі капость зробить. А крім того, під час їзди всяке трапляється. Як зіпсую таку красуню — ніколи не зможу розплатитися. Нести таку відповідальність мені не під силу.

— Байдуже. Всіма такими справами клопочеться контора. А для чого страхування, як ти гадаєш? При будь-якому пошкодженні воно відразу діятиме. Не бери собі цього до голови. Як захочеш — можеш викинути її в море. Серйозно! Я тоді куплю собі «Феррарі». Один автор порнороманів якраз хоче її продати.

— «Феррарі»… — повторив я.

— Я тебе розумію, — засміявшись, сказав Ґотанда. — Забудь про це. Напевне, ти не уявляєш собі, що в моєму світі люди з добрим смаком не виживають. У ньому людина з добрим смаком — це все одно що жебрак без клею в голові. Їй тільки співчувають. Та ніхто не поважає.

Урешті-решт Ґотанда сів у мою «Субару» й поїхав додому. Його «Мазераті» я поставив на автостоянку. Дуже чутливий та агресивний автомобіль. Реакція миттєва, потужний двигун. Досить натиснути на акселератор — і, здається, полетить на Місяць.

— Ні, друже, не треба так старатися. Спокійніше… — сказав, ласкаво поплескуючи по щитку приладів. Одначе «Мазераті» наче й не чув моїх слів. Автомобіль бачить, із ким має справу. «От тобі й на!» — подумав я.

33

Наступного ранку я сходив на автостоянку перевірити, як там почувається моя «Мазераті». Бо весь час із голови мені не виходило думка: ану ж її пошкодять або викрадуть. Та автомобіля ніхто й не чіпав.

Було якось дивно бачити «Мазераті» там, де завжди стояла «Субару». Я заліз усередину, вмостився зручно на сидіння — але ніяк не міг заспокоїтися. Наче прокинувся вранці й побачив, що поряд спить зовсім незнайома жінка, яка своєю привабливістю не заспокоює, а тривожить. У будь-якому випадку мені потрібен час, аби до чого-небудь звикнути. Така в мене вдача.

Урешті-решт я того дня нікуди так і не поїхав. Удень прогулявся пішки по місту, подивився кіно, купив кілька книжок. Надвечір подзвонив Ґотанда. Подякував мені за вчорашній вечір. Я відповів, що нема за що.

— Послухай, щодо Гонолулу, — провадив він далі. — Я розпитував по телефону в тому клубі. Так, виявляється, що справді звідси можна замовити жінку на Гаваях. Увесь світ — для зручності клієнтів! Як залізнична каса. Підходиш до віконця, а тебе питають: «Вам квиток у вагон для курців чи без курців?»

вернуться

50

В одному з варіантів давногрецького міфу про фригійського царя Мідаса розповідається, що Аполлон наділив його ослячими вухами за те, що той не оцінив його співу, а віддав перевагу Пану. Перукар Мідаса, побачивши вуха й мучаючись од таємниці, яку нікому не міг розповісти, викопав ямку в землі й шепнув туди: «У царя Мідаса ослячі вуха!» — і засипав ямку. На цьому місці потім виросла тростина, яка прошелестіла про таємницю на весь світ.

вернуться

51

Традиційна страва — варений рис із приправою, залитий чаєм (яп.).

вернуться

52

Комплект матраца та ковдри для спання на підлозі.

27
{"b":"201995","o":1}