ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Мой любимый враг
Так говорила Шанель. 100 афоризмов великой женщины
Игра в возможности. Как переписать свою историю и найти путь к счастью
Пообещай
Рожденная быть ведьмой
Тени ушедших
Мужчина мечты. Как массовая культура создавала образ идеального мужчины
Трэш. #Путь к осознанности
Искажение

17

– Славику, ти зняв з моєї душі страшенний тягар, – вимовила далі Ліда. – Я дуже вдячна тобі.

– Вдячна?

– Так, бо я не знала, як тобі сказати…

– Сказати – що?

– Що в мене є інший чоловік.

– У тебе… У тебе є інший чоловік?

– Так.

– І давно?

– Вже… – вона затнулася, – більше року. Майже півтора.

Грім ударив, небо обвалилося, він сам полетів до тієї описаної ним ущелини. Він падав і відчував, як уже змії впиваються у його ноги, потім руки, жалять в обличчя. І нема рятунку.

Але чому його так образили Лідині слова, хоча мав би відчувати полегшення? Він… він досі її любив. Він кохав свою дружину. От і все пояснення.

Обруч болю стис його скроні. Сильвестр стояв, не в силі поворухнутися.

Ліда підійшла, торкнулася його бідолашної голови. Погладила, немов маленького.

– Як добре все вийшло, правда? – вимовила тихо.

Він почув шелест листя, що виростав з її голосу. Шелест гучнішав, уже шуміло ціле дерево. Одне, друге, цілий ліс. Він розростався і розростався, цей ліс.

Сильвестр взяв її руку й поцілував.

– Пробач, – сказав.

– За віщо ти вибачаєшся? – здивувалася Ліда. – Ми обоє не винні.

– Не винні?

– Так, не винні. Ти повернувся у своє давнє кохання. Я зустріла нове, тільки й усього.

Скроні Сильвестра лопнули. Шум листя припинився. Він торкається пальцями скронь. Цілі. Цілісінькі. Й кров не тече.

– Хто він? Той… твій чоловік?

– Ти його все одно не знаєш. Бізнесом займається.

– Добре.

Так, він навіщось сказав – добре. Наче справді радів. Радів тому, що сталося. Що вона сказала.

Радів? «Наче справді радію», – подумалось йому.

– Я приїжджатиму, – сказав він.

– Навіщо?

– До Віти і Віки.

– До Віти і Віки?

– Я їм допомагатиму, коли виростуть, – сказав він.

– Звичайно, – легко згодилася Ліда.

– Ти житимеш тут?

– Так, – сказала Ліда.

– Він переїде сюди?

– Ні. Ми тільки далі зустрічатимемося. У нього сім’я.

«Підла шльондра, – подумав Сильвестр раптом. – Моя дружина – підла шльондра. Мені й виправдовуватися не потрібно».

– Крім того, я лишаю вам усі гроші, які ми збирали на квартиру, – сказав він. – І ті, які я відкладав на захист докторської дисертації.

– Який ти щедрий, – Ліда цього разу не побажала приховати своєї іронії. – До того ж у мене передчуття, – продовжила Ліда уже без іронії, – що ти повернешся. Не витримаєш там, як би ти не кохав свою колишню однокласницю. («Я її й не кохаю», – подумав Сильвестр.) Те життя не для тебе. Ти не зможеш себе переробити. («Тут ти, певне, маєш рацію», – подумав Сильвестр.) Якщо ти повернешся, зможеш жити у цьому домі. У цій квартирі.

– А ти далі гулятимеш зі своїм олігархом, авжеж?

– Можливо, я до того часу нагуляюся.

Тут Сильвестр голосно засміявся.

– Замовкни, – сказала Ліда. – Так і буде.

– Що ти нагуляєшся?

– Взагалі так і буде.

– Що взагалі?

– Йди вже, будь ласка, – сказала вона.

18

У цій історії, в цій розмові, яка видалася Сильвестрові абсурдною і неймовірною, наче зі сну, але таки була, була, була, була, знаходилися, пульсували дві протилежні речі – правда і неправда, два продовження, що випливали з них. Правда полягала в тому, що Сильвестрові не хотілося, аж ніяк не хотілося їхати в те село, що в нього на душі шкребли коти, що він кохав Ліду. Він пригадував великий дім з шести кімнат, неймовірно величезне подвір’я, трактори і комбайн, які чекали на його руки, металеві монстри, готові його поглинути. Дім і подвір’я охороняла також величезна німецька вівчарка, і однієї ночі Сильвестр уявив себе з ошийником на шиї, ошийник ковзався по дроті, який обплутувався довкола подвір’я, довкола села, довкола все більшого й більшого простору, а може, й усієї планети. Він бігав і гавкав, тисячі людей проходили мимо подвір’я планети, а потім розчинялися в густій непроглядній темряві. Потім з хати виходила Ніна, гладила його по шерсті (у мене виросла шерсть, дивувався песСильвестр), казала, який він гарний і сумлінний песик. І як добре охороняє дім.

«Я можу порятуватися від усього цього», – подумав Сильвестр.

І зрозумів, що не зможе. Час, що виростав із його свідомості, час, який спочатку мав розмір у триста шістдесят п’ять днів, потім у триста шістдесят, триста п’ятдесят, триста двадцять, триста, двісті, сто, п’ятдесят, – збрижився, звузився, став вузенькою стежкою його долі.

Він зателефонував лише раз – на сороковий день по смерті Георгія. Ніна сказала, що почувається нормально. Що село їхнє вже засипало снігом. Вчора вони розчищали могилу, завтра йдуть до лісу заготовляти дрова. Чи міг він запропонувати вже тоді якусь допомогу? Міг, але язик наче приріс до піднебіння.

Та після тієї розмови час продовжував свій нестримний біг. Він був невблаганним, цей час. Він був його братом і жорстоким володарем, цей неспинний час.

19

Ніна Кримащук прийшла вчитися до їхньої школи і класу, коли Сильвестр закінчував восьмий клас. Її мати вийшла заміж в інший район, та згодом розлучилася і з двома дітьми повернулася у Вербку. Ніна була вродливою (чого вартували сині з поволокою очі), мала точену фігурку, гострий язичок і не менш гострий розум. Притому вчилася вона однаково на «відмінно» з усіх предметів – їй однаково добре й легко давався й аналіз літературних творів, і задачі з алгебри, в той час як Сильвестр точних наук не любив і «витягував» їх за рахунок гарної пам’яті. Мріяла вона бути, як і мати, вчителькою, правда, мама її була вчителькою молодших класів, а Ніна заявляла, що буде або математичкою, або філологинею. Сильвестр взявся схиляти її на свій бік, що й привело в десятому до спільного рішення вступати на філфак.

Щодо Сильвестра, то вже восени першого спільного року навчання він відчув, що закохався, як кажуть, по самісінькі вуха. Любов ця не була взаємною.

На новеньку з перших же днів накинув оком Олег Ривцун, неформальний лідер класу та й школи взагалі. У Сильвестра з Олегом стосунки не склалися звіддавна. Вони були антиподами. Сильвестр – високий, худорлявий і сутулий «окулярник», заглиблений в себе, літературу й поезію, – і ставний футболіст сільської команди, з добре накачаними біцепсами (вдома у нього була і штанга, і гирі, й ще якесь дивовижне на той час пристосування для накачування). Олег був водночас знавцем і «Бітлз», і Елвіса Преслі, й «Ролінг Стоунз», і всього того, що могло наприкінці сімдесятих років через радіо, магнітофонні записи потрапити до поліського села. Він був іронічно-безжалісним у своїх судженнях і оцінках, і щодо музики, в якій таки розбирався, і щодо однокласників, мав прізвисько Князь, свиту, що заглядала йому до рота, до навчання ставився вкрай зневажливо (а втім, йому, синові голови сільпо[1], й так безбожно натягали оцінки), тож, природно, не любив Сильвестра, не минаючи нагоди кинути в’їдливу шпильку про Тичину, якому впала на голову кирпичина. Хоча новоявленим Тичиною Сильвестр не був, а на ранню поезію одного з майбутніх кумирів йому, як не дивно, відкрила очі та ж Ніна. Сильвестр виріс у багатодітній сім’ї, де був четвертим з дев’яти дітей, котрі вижили (двоє померли), у сім’ї, де, народжуючись, діти були віддані самі собі. Інакше й не могло бути в сім’ї підвожчика кормів і телятниці, вічно п’яних, запущених, у хаті яких єдиними меблями були чотири залізних ліжка, на яких покотом спали діти, і грубий, збитий батьком лежак, на якому він, за висловом сусідки Мотруни, у перервах між запоями й порпанням у гною робив дітей. Ще, правда, був стіл, дві довгих розсохлих лавки і чотири грубих стільці, привілей сидіти на яких завойовували старші діти, та подарований батьками Сильвестрового батька стародавній мисник. Єдиною їжею у цій сім’ї були картопля з городу, цибуля й огірки, якщо останні не забувала поливати, а потім сяк-так законсервувати мама Марина, вкрадене на фермі молоко (своєї корови не тримали) та там же час від часу прихоплювані (втім, більше на свята, коли на фермі різали свиней чи телят) шматки м’яса. Зрідка купували в сільмазі «лікарську» або ліверну ковбасу.

вернуться

1

Так зване сільське споживче товариство, яке відало торгівлею на селі.

7
{"b":"221784","o":1}