ЛитМир - Электронная Библиотека

Анатолію схотілося торкнутися її щоки. Це ж треба, Валя тут. Здається навіть, що вона повернулась не з-за кордону, а з того, колишнього життя, в якому була квартира на четвертому поверсі з фортепіано у кутку, і в тій напівпорожній квартирі жило щастя.

– Звичайно. Ходімо, знайду ключі, заразом і відвезу, ти ж з речами.

Солодка жінка обурено дивилась у чорний квадрат телевізійного екрана, немов гіпнотизувала або намагалась увімкнути силою думки. Валентина ніяково зам’ялась біля дверей, а його раптово охопило дике бажання гримнути ними так, щоб стеля посипалась.

– Люба! Ти не помітила? У нас гості.

Жінка навіть не відірвала погляду.

– І тобі привіт. Солодкий мій, гадаю, що це до тебе.

Анатолій міцно стис кулаки. Виявляється, метелики різні, дуже різні. Є і ось такі – отруйні. Валя раптом спіймала його стиснуту руку й прошепотіла майже беззвучно:

– Давай швидше.

Анатолій кивнув, виймаючи ключі зі шухляди.

– Ходімо.

Під відкритим небом парувала червнева ніч, а солодка жінка кусала вуста – боляче, аж до крові.

Знайома п’ятиповерхівка спала, погасивши всі свої вікна, – значить, глибоко. Анатолій навпомацки відчинив двері під’їзду й пропустив гостю вперед. Самотні кроки розносились будинком, і той здригався спросоння, кліпаючи жовтими очицями приблудних котів. Жінка розгублено озиралась і потай ковтала сльози – такі ж примарні, як сни нічних будинків. Анатолій звичним рухом вставив ключа, ти бач, пальці не встигли забути. Двері скрипнули і впустили у морок минулого. Коли по очам різонуло світло, Валентина опустила дорожню сумку і, навіть не роззуваючись, повільно пішла до дитячої.

Анатолію стало страшно. Так дивно. Боятись кімнати. Але цього разу він не повинен туди заходити – не його черга. На кухні блимнуло світло, а рука механічно потягнулась до чайника – теж іще пам’ятає. Зараз би кави міцної, але Іра кілька останніх місяців пила тільки зелене вариво під дивною назвою чай. У круглі чашки впало кілька спресованих гранул. Бодай щось. Чому ж він не здогадався заскочити до супермаркету і купити чогось їстівного для Валі, адже холодильник давно морозить саме повітря? Для певності Анатолій зазирнув всередину, і йому знову стало страшно. Це ж треба, пустий холодильник – все одно що пустка життя, нехай в окремо взятій квартирі, але ж пустка, ні-ні, повна його відсутність. Варто хоча б вимкнути, аби не було так страшно.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

13
{"b":"221799","o":1}