ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Ну, Холмсе, — пробурмотів я, — знайшли що-небудь?

Мій друг якусь мить мовчки постояв зі свічкою в руці. Потім його довготелеса, худорлява постать нахилилася наді мною.

— Ватсоне, — прошепотів він, — ви не боїтеся спати в одній кімнаті з лунатиком, з людиною, що з’їхала з глузду?

— Анітрохи, — здивовано відповів я.

— Ну, тоді все гаразд, — сказав він і більше не промовив цієї ночі ані слова.

7. Розв’язка

Другого дня вранці після сніданку ми знайшли інспектора Мак-Дональда і Вайта Мейсона в маленькій приймальні сільської поліційної дільниці. На столі перед ними лежала купа листів і телеграм, які вони уважно переглядали й перебирали. Три телеграми лежали збоку окремо.

— Досі висліджуєте втікача-велосипедиста? — весело запитав Холмс. — Які останні новини про цього негідника?

Мак-Дональд сумно показав на купу листів:

— Ми одержали про нього вісті з Лейчестера, Нотингема, Саутгемптона, Дербі, Іст-Гема, Ричмонда і ще чотирнадцяти міст. У трьох телеграмах — з Іст-Гема, Лейчестера та Ліверпуля — повідомляють, що його вже заарештовано. Ціла країна, здається, переповнена втікачами в жовтих пальтах.

— О Боже! — відгукнувся співчутливо Холмс. — А тепер, містере Маку і містере Вайте Мейсоне, я хочу вам дещо порадити. Приїхавши з вами сюди, я домовився, — як ви пам’ятаєте, — що не ділитимуся з вами сумнівними теоріями, а вестиму далі свою роботу доти, доки сам не буду певен, що ці теорії вірогідні. Ось чому я не ділився з вами своїми здогадами. Проте я люблю грати чесно й не вважаю, що буде добре, коли ви марнуватимете час та свої зусилля. Одне слово, я прийшов сюди, щоб дати вам пораду з трьох слів: покиньте цю справу.

Мак-Дональд і Вайт Мейсон здивовано вирячились на свого славетного колегу.

— Ви вважаєте цю справу безнадійною?! — вигукнув інспектор.

— Я вважаю безнадійними тільки ваші розшуки, але не вважаю безнадійними всі наші спроби докопатися до правди.

— Але цей велосипедист... Адже він — не вигадка. Ми маємо його прикмети, валізу, велосипед. Цей чолов’яга мусить десь переховуватись. Чому б нам не схопити його?

— Так, так, безперечно, ми схопимо його, але не варто марнувати сили в Іст-Гемі чи в Ліверпулі. Я певен, що ми знайдемо коротший шлях до розв’язки.

— Ви щось приховуєте від нас. Це нікуди не годиться, містере Холмсе. — Інспектор був явно роздратований.

— Ви знаєте мої методи роботи, містере Маку. Але довго ховатися я не стану. Мені треба лише одну деталь, а потім я попрощаюся з вами й помандрую до Лондона, залишивши всі з’ясовані факти до ваших послуг. Я дуже вдячний вам, і не можу вчинити інакше: за всю свою кар’єру я не пригадую цікавішої справи.

— Це вже занадто, містере Холмсе. Вчора ми бачились після вашого повернення з Танбридж-Вельса, й ви загалом були згодні з нашими висновками. Що ж сталося після того? Що підказало вам нову думку?

— Ну, якщо вже ви питаєте мене, то я відповім, що цієї ночі я провів кілька годин у садибі.

— І що ж там сталося?

— Зараз, на жаль, я можу відповісти вам лише в загальних рисах. До речі, я простудіював короткий, але цікавий опис старої садиби[8], який купив за один пенс у тутешній тютюновій крамниці.

Холмс дістав з кишені жилета невеличку книжечку, оздоблену немудрим малюнком стародавнього Берлстонського замку.

— Коли ви знайомитесь із старовинним духом тутешньої околиці, містере Маку, це надає розслідові особливих чарів. Не поглядайте так нетерпляче: будьте певні, що коли читаєш навіть такий короткий опис, то мимоволі сповнюєшся духом далекої старовини. Дозвольте прочитати вам кілька рядків: «Споруджена п’ятого року королювання Якова Першого, на частині вцілілого фундаменту ще давнішого замку, Берлстонська садиба — один з найкращих зразків житла доби Якова, оточеного ровами...»

— Не робіть із нас дурнів, містере Холмсе!

— Ну-ну, містере Маку! Ви знову виявляєте свою шотландську вдачу. Гаразд, я не читатиму, якщо це так дратує вас. Скажу лише, що тут описано облогу замку парламентськими військами 1644 року, описано те, як садиба слугувала прихистком для короля Карла за часів громадянської війни, і, нарешті, подано історію відвідин замку Георгом Другим. До вашого відома, тут є багато цікавих речей, пов’язаних з цим стародавнім замком.

— Містере Холмсе, я не маю в тому сумніву, але ж нас це не стосується.

— Не стосується? Справді? Широкі знання, любий мій містере Маку, одна з основ нашого фаху. Застосування цих знань на практиці часто виявляється вкрай необхідним. Ви вже пробачте за ці повчання скромному, але старшому за віком і, може, трохи досвідченішому від вас аматорові.

— Ну що ви! — щиро відказав інспектор. — Я розумію, що ви йдете до своєї мети, але обрали для того кружний шлях...

— Гаразд, облишмо історію й повернімося до сьогодення. Тобто до минулої ночі, коли я, як ви вже чули, відвідав садибу. Я не бачив ні Баркера, ні місіс Дуглас. Я не став турбувати їх, але переконався, що леді, мабуть, не сумувала й того вечора чудово пообідала. Натомість я обмінявся з добрягою містером Еймсом люб’язностями, завдяки яким посидів на самоті в кімнаті небіжчика, нікого про те не повідомивши.

— Як! Навіщо?! — вигукнув я.

— Нічого, нічого, все гаразд. У кімнаті все було, як і раніше, і я провів там дуже корисну чверть години.

— Що ж ви там шукали?

— Щоб не робити з такої дурнички таємниці, я скажу, що шукав там зниклу гирю. Я з самого початку вважав, що її треба відшукати. Врешті-решт я знайшов її.

— Де?

— От бачте, варто лиш простягти вам палець, як ви вже хапаєте всю руку. Дозвольте мені самому підійти ближче до розв’язки — трохи ближче, і я обіцяю поділитися з вами всім, що знаю.

— Гаразд, ми змушені пристати на ваші умови, — сказав інспектор, — але ж ви радите нам покинути цю справу... Скажіть, заради Бога, навіщо нам її покидати?

— З тієї простої причини, містере Маку, що ви навіть не знаєте, що саме розслідуєте.

— Ми розслідуємо вбивство містера Джона Дугласа з Берлстонської садиби.

— Так, так, ваша правда. Тільки не треба шукати таємничого джентльмена на велосипеді. Будьте певні, що це аж ніяк не допоможе вам.

— То що ж ви порадите нам робити?

— Дещо пораджу, якщо ви послухаєте мене.

Правду кажучи, я давно знав, що за вашими хитромудрими словами завжди щось криється. Я виконаю все, що ви порадите.

— А ви, містере Вайте Мейсоне?

Сільський детектив безпорадно глянув спочатку на одного, потім на іншого. Холмсові методи були для нього новими.

— Ну, якщо інспектор згоден, то я тим паче, — відповів він нарешті.

— От і добре! — мовив Холмс. — Тоді я запропоную вам обом невеличку приємну прогулянку сільською околицею. Я чув, що з Берлстонської височини чудово видно Вільдський ліс. Другий сніданок ми матимемо в готелі — я не дуже добре знаю тутешні місця, тож не можу порадити, в якому саме готелі. Увечері, втомлені, але задоволені...

— Вашим жартам немає меж! — вигукнув, сердито підхопившись зі стільця, Мак-Дональд.

— Гаразд, гаразд, проводьте собі день як хочете, — відказав Холмс, лагідно поплескавши його по плечу. — Робіть що хочете і йдіть куди хочете, але неодмінно чекайте на мене ввечері, містере Маку.

— Оце вже розумніша річ.

— Я дам вам усім чудову пораду, але не наполягатиму на ній. Лише прийдіть сюди. А тепер я прошу вас написати лист до містера Баркера.

— Який?

— Я продиктую, коли ваша ласка. Готові?

«Дорогий сер!

Вважаю за потрібне осушити рів довкола садиби. Сподіваюся, що ми знайдемо там...»

— Це неможливо, — зауважив інспектор. — Я вже оглядав рів.

— Так, так! І все-таки пишіть, будь ласка, далі.

— Гаразд.

— «Сподіваюся, що ми знайдемо там дещо важливіше для нашого розсліду. Я наказав робітникам узятися до праці наступного ранку...»

вернуться

8

...опис старої садиби, який купив за один пенс у тутешній тютюновій крамниці... — англійські тютюнові крамниці традиційно слугували також місцем продажу різноманітних дрібних товарів, дешевих книжок тощо.

14
{"b":"222200","o":1}