ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Мені нема чого водити з ним компанію, бо він мені не до душі, — відповів Мак-Мердо. — А щодо моєї невірності, то якби це сказали не ви, а хтось інший, він не промовив би більше жодного слова.

— Цього досить, — сказав Мак-Ґінті, спорожнивши склянку. — Я прийшов, щоб завчасно попередити вас, і зробив це.

— Але я хотів би знати, — спитав Мак-Мердо, — як ви довідались про нашу розмову з Морісом?

Мак-Ґінті засміявся.

— То мій обов’язок — знати все, що діється в місті, — мовив він. — Раджу вам пам’ятати про це. Мені вже пора, і я лише додам, що...

Але його прощання обірвалось якнайнесподіванішим чином. Двері раптом відчинились, і до кімнати зазирнули три насторожені обличчя в поліційних кашкетах. Мак-Мердо підхопився й узявся за револьвер, але відразу засунув його назад у кишеню, побачивши націлені йому в голову цівки вінчестерських рушниць. Четвертий чоловік, теж в уніформі, ступив до кімнати з револьвером у руці. То був капітан Марвін з Чикаго — теперішній офіцер гірничої поліції. Він підійшов до Мак-Мердо й, гірко посміхаючись, хитнув головою.

— Я так і думав, що ми ще здибаємось, містере Мак-Мердо з Чикаго, — мовив він. — Беріть капелюх, і ходімо зі мною.

— Вам доведеться відповідати за це, капітане Мервіне, — сказав Мак-Ґінті. — Хотів би я знати, хто ви такий, щоб вдиратися отак до чужої оселі та ображати чесних людей?

— Вас це не стосується, раднику Мак-Ґінті, — відповів капітан. — Ми прийшли не по вас, а по цього чолов’ягу Мак-Мердо. А ви повинні допомагати поліції виконувати її обов’язки.

— Він мій друг, і я відповідаю за нього, — мовив майстер.

— Дивіться, містере Мак-Ґінті, щоб вам самому не довелося відповідати за свої витівки, — одказав капітан. — А цей Мак-Мердо був негідником ще до того, як приїхав сюди, й зостався негідником. Ану-бо, потримайте його, офіцере, поки я відберу в нього зброю.

— Ось мій револьвер, — спокійно сказав Мак-Мердо. — Якби ми були з вами сам на сам, капітане Марвіне, ви розмовляли б по-іншому.

— Де ваш ордер? — спитав Мак-Ґінті. — Хай вам грець! Поки в поліції служитимуть такі типи, як ви, у Вермісі краще не буде. То все витівки багатіїв! Ви образили нас і відповідатимете за це.

— Виконуйте свій обов’язок, раднику, як ви його розумієте. А ми виконуватимемо свій.

— У чому мене звинувачують? — спитав Мак-Мердо.

— В тому, що ви причетні до побиття літнього редактора Стенджера в конторі «Геральда». Радійте ще, що вас не звинувачують в убивстві.

— Якщо це все, — кинув, усміхнувшись, Мак-Ґінті, — то раджу вам облишити справу. Цей чоловік був зі мною в моїй пивниці й до півночі грав у покер. Це може підтвердити дюжина свідків.

— То вже ваша справа, а ми з’ясуємо це завтра на суді. А тепер ходімо, Мак-Мердо, й поводьтеся спокійно, коли не хочете дістати кулю в лоба. Відійдіть убік, містере Мак-Ґінті, я не дозволю спротиву під час виконання своїх обов’язків!

Капітанів голос був такий рішучий, що Мак-Мердо та майстер змушені були скоритися. На прощання Мак-Ґінті встиг прошепотіти заарештованому кілька слів.

— А як щодо... — він показав пальцем через плече, натякаючи на знаряддя для виготовлення фальшивих монет.

— Все гаразд, — пошепки відповів Мак-Мердо; він мав у льосі надійну схованку.

— На все добре, — мовив майстер, потиснувши йому руку. — Я піду до адвоката Рейлі й сам заплачу йому. Будьте певні — вас скоро звільнять.

Капітан підозріливо поглянув на нього:

— Я б так не сказав. Гей, ви, двоє, пильнуйте заарештованого й стріляйте, якщо він надумає тікати. А я тим часом обшукаю будинок.

Так він і зробив, але не знайшов і сліду фальшивих грошей. Полісмени повели Мак-Мердо до дільниці. Вже смеркло, віяв холодний вітер, тож людей на вулицях було мало; нечисленні перехожі, підбадьорені темрявою, кидали навздогін заарештованому образливі слова.

— Убийте цього клятого Чистія! — репетували вони. — Убийте його!

Сміх і кпини лунали доти, доки Мак-Мердо не провели до дільниці. Після короткого допиту його кинули до загальної камери. Там він побачив Болдвіна та інших винуватців нічного злочину: всіх їх заарештували сьогодні і вранці мали судити.

Проте довга рука ложі сягнула навіть цієї фортеці закону. Пізньої ночі якийсь охоронець увійшов до камери з оберемком соломи; з неї він дістав дві пляшки віскі, склянки та колоду карт. В’язні провели веселу ніч, анітрохи не замислюючись про майбутній суд.

Вранці стало зрозуміло, що їм справді нема чого боятися. Міському судові бракувало доказів, щоб передати справу вище. З одного боку, складачі та метранпаж мусили визнати, що світло було тьмяне, до того ж самі вони хвилювались і не могли тепер напевно розпізнати вбивць. Найнятий Мак-Ґінті крутій-адвокат ще більше заплутав їхні свідчення.

Потерпілий, який уже вийшов з лікарні, засвідчив, що напад був несподіваний і він пам’ятає тільки одне — першим його вдарив якийсь вусань. Він додав: то були Чистії, бо з усіх тутешніх мешканців лише вони його ненавидять, і він уже не раз діставав від них листи з погрозами. З іншого боку, шестеро громадян, серед яких був міський радник Мак-Ґінті, засвідчили, що всі підсудні під час нападу грали в карти в будинку робітничої спілки й пішли звідти за годину після того, як було скоєно злочин.

Немає потреби уточнювати, що звинувачених відпустили, сказавши їм кілька слів, схожих на вибачення, а капітанові Мервіну та всій поліції винесли догану за недоречне завзяття.

Коли оголосили вирок, у залі залунали оплески; Мак-Мердо побачив там чимало знайомих облич. Брати ложі всміхались і вимахували капелюхами. Але інші сиділи, зціпивши зуби, й мовчки дивилися на виправданих, коли їх виводили з лави підсудних.

Один з них, невисокий, чорнобородий, рішучої вдачі чолов’яга, навіть крикнув їм навздогін, ніби висловлюючи думку всіх своїх товаришів:

— Кляті вбивці! Ми ще запроторимо вас за ґрати!..

5. Найтемніша година

Коли щось і могло примножити славу Джека Мак-Мердо серед товаришів, то лише цей арешт і виправдання. Чоловік, який першого ж вечора перебування в ложі чинить таке, що потрапляє на лаву підсудних, уже сам по собі був новою сторінкою в літописі спілки. Він набув там репутації веселого гультяя, доброго, але запального, що не здатен зносити образи ні від кого — навіть від усесильного майстра. До того ж, він справляв на товаришів враження людини, чий мозок завжди налаштований до кривавої справи, а руки готові її виконати. «Цей хлопець — для чистої роботи», — подейкували старші члени ложі й чекали, коли надійде час допомогти йому в цій роботі.

Тримав його напоготові й Мак-Ґінті, відчуваючи, що той має неабиякі здібності. Майстер обходився з ним, наче з гончаком на повідку: доручав йому дрібну роботу, але знав, що коли-небудь випустить цього собаку на свіжу здобич. Лише кілька членів ложі — серед них і Тед Болдвін — були роздратовані таким швидким злетом новачка й хоч ненавиділи його, проте поводились обережно, бо він так само завзято бився, як і жартував.

Але, здобувши славу серед товаришів, він утрачав її серед тих, хто був набагато йому дорожчим. Батько Етті Шефтер узагалі не бажав мати з ним жодних стосунків і навіть не пускав до себе. Сама ж Етті досі щиро кохала його, хоча здоровий глузд підказував їй, до чого може призвести шлюб з людиною, яка має репутацію злочинця.

Якось вранці, після безсонної ночі, вона вирішила побачитися з ним, — можливо, востаннє, — й умовити покинути всілякі лихі справи, в яких він дедалі більше грузнув. Вона пішла до нього — він часто просив її про це — і непомітно прослизнула до кімнати, що була йому за вітальню. Він сидів за столом, спиною до неї, й писав якийсь лист. Несподівано Етті охопив напад пустощів — адже їй було тільки дев’ятнадцять. Він не чув, як вона увійшла; вона підкралася до нього навшпиньки і легенько поклала руку йому на плече.

Якщо Етті сподівалась наполохати його, то це їй більше ніж вдалося. Він скочив, як тигр, умить повернувся до неї і вчепився правою рукою в її горлянку. Водночас друга його рука зібгала папір, що лежав на столі. Якусь мить Мак-Мердо розлючено дивився на неї. Потім лють на його обличчі — лють, що війнула на неї страхом, якого вона досі не знала в своєму дівочому житті, — змінилась подивом та радістю.

27
{"b":"222200","o":1}