ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Наш друг сер Джеймс з’явився за надісланим заздалегідь запрошенням. З якнайглибшою увагою він вислухав Холмсову розповідь про те, що сталося.

— Ви зробили диво, диво! — вигукнув він, коли почув про цю пригоду. — Але якщо його рани такі жахливі, як їх описує доктор Ватсон, то цього нам з надлишком вистачить, щоб зірвати весілля й без цього страшного альбому!

Холмс похитав головою.

— На таких жінок, як міс де Мервіль, це не діятиме. Вона кохатиме скаліченого стражденника ще дужче. Ні, ні. Ми повинні знищити його морально, а не тілесно. Цей альбом — і ніщо інше, гадаю я, — поверне її з небес на землю. Тут власний баронів почерк. Вона не зможе цього не помітити.

Сер Джеймс забрав альбом і коштовну тарілочку. Я й сам уже трохи засидівся, тому вийшов надвір разом з ним. На нього чекала карета. Він скочив у неї, гукнув візника з кокардою на шапці й швидко поїхав. З віконця він наполовину звісив пальто, щоб прикрити герби на дверцятах, але це анітрохи не завадило мені розгледіти їх у яскравому світлі, що падало з напівкруглого віконця над дверима. Я скрикнув від подиву. Тоді обернувсь і вбіг сходами нагору, до Холмсової кімнати.

— Я з’ясував, хто наш клієнт! — вигукнув я, переповнений своїм відкриттям. — Холмсе, та це ж...

— Це вірний друг і справжній лицар, — мовив Холмс, подавши мені знак мовчати. — Задовольнімося цим раз і назавжди.

Я не знаю, як було використано ганебний баронів альбом. Усе це міг влаштувати сер Джеймс. Або, ймовірніше, таке дражливе завдання було доручено батькові молодої леді. В усякому разі, це дало бажані наслідки.

Трьома днями пізніше в «Морнінґ Пост» з’явилося оголошення про те, що весілля барона Адельберта Ґрюнера з міс Вайолет де Мервіль не відбудеться. Та сама газета подала перший звіт про слухання судової справи проти міс Кіті Вінтер, серйозно звинуваченої в отруєнні купоросом. Під час суду, проте, відкрилися такі обставини, що вирок, як ви пам’ятаєте, став найм’якшим, який тільки можна було винести. Шерлоку Холмсу погрожували переслідуванням за пограбування, але коли мета — така висока, а клієнт — такий вельможний, то навіть суворі англійські закони лагіднішають і стають гнучкішими. Мій друг так і не сів на лаву підсудних.

Блідий вояк[22]

Мій друг Ватсон не відзначається великим розумом, але досить упертий. Уже довгий час він умовляв мене описати одну з моїх власних справ. Проте я сам, здається, дав йому привід набридати мені з цим проханням, бо частенько казав, що його оповідки надто поверхові й що він догоджає читацьким смакам замість того, щоб суворо дотримуватись істини. «Спробуйте-но самі, містере Холмсе!» — відповідав він, і я мушу визнати, що тільки-но брався за перо, як мені одразу хотілося переповісти цю пригоду так, щоб вона зацікавила читача. Пригода, про яку йдеться тут, справді незвичайна — це один з найцікавіших випадків у моїй практиці, хоча Ватсон навіть не згадує про нього в своїх нотатках. Заговоривши про свого давнього друга й хроніста, я скористаюсь нагодою і поясню, чому обтяжую себе супутником під час розплутування своїх невеличких загадок: я роблю це не з приязні й не з примхи, а лише через те, що Ватсон має певні прикметні риси, про які він через свою скромність майже не згадує, коли в надмірному захваті описує мої здібності. Помічник, що намагається передбачити кожен ваш висновок і спосіб дії, може лише зіпсувати справу, але той, хто захоплюється кожною новою обставиною, для кого майбутнє — завжди запечатана книга, стає найкращим помічником.

Судячи з нотаток у моєму записнику, це сталося в січні 1903 року, одразу після закінчення бурської війни; мене тоді відвідав містер Джеймс М. Додд — високий бадьорий засмаглий англієць. Добряга Ватсон тоді покинув мене заради дружини — то був єдиний егоїстичний вчинок, скоєний за увесь час нашого знайомства. Я залишився сам-один.

Я маю звичку сідати спиною до вікна, а відвідувачеві пропоную сісти в крісло навпроти, щоб світло падало на нього. Містер Джеймс М. Додд, здавалось, почувався дещо ніяково, не знаючи, з чого розпочати розмову. Я не поспішав допомагати йому, воліючи мовчки спостерігати за ним. Я не раз переконувався, як важливо вразити клієнта своєю обізнаністю, й нарешті вирішив оголосити деякі зі своїх висновків:

— Ви, мабуть, із Південної Африки, сер?

— Так, сер, — відповів він дещо здивовано.

— Імперська кавалерія, еге ж?

— Саме так.

— Мідлсекський корпус, безперечно?

— Саме так. Містере Холмсе, ви чарівник!

Помітивши подив на його обличчі, я усміхнувся.

— Коли до моєї кімнати заходить бадьорий джентльмен з обличчям, яке ніколи не засмагло б так під англійським сонцем, і з носовичком у рукаві, а не в кишені, — мені зовсім неважко визначити, хто він такий. У вас невеличка борідка, з чого видно, що ви не піхотинець. Постава справжнісінького кавалериста. Що ж до Мідлсексу, то з вашої візитної картки я побачив, що ви біржовий маклер із Троґмортон-стрит. У якому ще полку ви могли служити?

— Ви бачите все!

— Не більше, ніж ви, але я привчив себе аналізувати все, що бачу. Проте, містере Додде, ви нині прийшли сюди не заради розмови про мистецтво спостереження. То що ж сталося в Таксбері-Олд-Парку?

— Містере Холмсе!..

— Любий сер, тут немає жодної таємниці. Саме це місце зазначено у вашому листі, а з вашого настійливого прохання про зустріч видно, що там відбулося щось несподіване й важливе.

— Так, звичайно. Але лист було написано опівдні, а відтоді сталося багато чого нового. Якби полковник Емсворт не вигнав мене...

— Вигнав вас?!

— Правду кажучи, так. Міцний горішок цей полковник Емсворт. Найсправніший вояк у цілій армії, та й на язик гострий. Я взагалі не стикався б з ним, якби не Ґодфрі.

Я запалив люльку й глибше поринув у крісло:

— Може, ви все-таки поясните, про що йдеться?

Мій клієнт єхидно посміхнувся.

— Я вже звик, що ви самі все знаєте, — мовив він. — Гаразд, я розповім вам усі деталі й сподіваюся, що ви з Божою допомогою поясните мені, що все це означає. Я не спав цілу ніч, але що більше сушив над цією справою мозок, то неймовірнішою вона мені здавалася.

На війну я пішов у січні 1901 року, рівно два роки тому, — й потрапив до того самого ескадрону, що й молодий Ґодфрі Емсворт. Він був єдиним сином полковника Емсворта — кавалера Хреста Вікторії часів Кримської війни; в жилах у нього текла вояцька кров, тож немає нічого дивного, що він пішов воювати. Кращого вояка не було в цілому полку. Ми стали друзями — такими друзями, якими лише можуть бути люди, що живуть однаковим життям, ділять ті самі радощі й жалі. Він був моїм найближчим товаришем, а у війську це багато важить. Цілий рік ми провели в жорстоких боях, разом переживали поразки й перемоги. Потім у битві поблизу Даймонд-Хілла, недалеко від Преторії, його поранило кулею з ґвинтівки великого калібру. Я одержав від нього два листи — один зі шпиталю в Кейптауні, а інший — із Саутгемптона. Після того, містере Холмсе, більше ніж за шість місяців він не написав мені жодного слова — так, жодного слова, цей колишній мій найближчий друг.

Отож, тільки-но скінчилася війна і всі ми пороз’їжджались по домівках, я написав до його батька й попросив повідомити, де зараз Ґодфрі. Відповіді не було. Я трохи зачекав і написав знову. Цього разу відповідь надійшла — коротка й сердита. Ґодфрі, — повідомляла вона, — вирушив у подорож навколо світу й повернеться не раніше, ніж через рік. От і все.

Така відповідь не задовольнила мене, містере Холмсе. Вся ця історія здавалася мені вкрай неправдоподібною. Такий славний хлопець не міг так швидко забути свого друга. Це було анітрохи не схоже на нього. До того ж, я випадково довідався, що він мав одержати велику спадщину й не завжди жив у згоді з батьком. Старий часом бував надто запальний, а молодий Ґодфрі — надто гордовитий, щоб це зносити. Ні, батькова відповідь мене не заспокоїла, тож я вирішив дізнатись, що сталося. На жаль, за два роки війни мої справи похитнулись і я лише цього тижня повернувся до історії з Ґодфрі. Але коли вже я за щось узявся, то облишу все, а доведу справу до кінця!

вернуться

22

Блідий вояк — Уперше опубліковано в жовтні 1926 р. на сторінках часопису «Liberty» (США) з ілюстраціями Фредеріка Дорра Стіла; передруковано в листопаді 1926 р. на сторінках часопису «Strand Magazine» з ілюстраціями Говарда К. Елкока.

41
{"b":"222200","o":1}