ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Я набрав номер і на іншому кінці дроту почув тонкий, тремтливий голос:

— Так, так, я містер Натан Ґаррідеб. Чи є біля вас містер Холмс? Я хотів би сказати кілька слів містерові Холмсу.

Мій друг узяв слухавку, і я почув звичайну уривчасту розмову:

— Так, він був тут. Ви, здається, не дуже добре його знаєте... Коли ви познайомилися? Лише два дні тому?! Так, так, звичайно, пропозиція заманлива... Чи будете ви вдома цього вечора? А ваш однофамілець не обіцяв завітати до вас?.. Гаразд, я хотів би побалакати з вами без нього... Зі мною буде доктор Ватсон... Як я зрозумів з вашого листа, ви нечасто залишаєте своє помешкання... Отже, ми будемо у вас близько шостої години. Американського адвоката повідомляти про це не треба... Чудово. До зустрічі!

На землю спадали чудові весняні сутінки, і навіть маленька вуличка Літл-Райдер-стрит, що недалеко від сумнозвісної старої Тайбернської шибениці[41] відходила від Еджвер-Роуд, здавалася неначе золотавою під скісним промінням надвечірнього сонця. Потрібний нам будинок виявився великою старомодною спорудою доби перших Георгів; його рівний цегляний фасад прикрашали лише двоє великих вікон на першому поверсі. Саме на цьому поверсі і мешкав наш клієнт; обидва вікна, до речі, належали до тієї великої кімнати, де він проводив свої вільні од сну години. Коли ми наблизилися до дверей, Холмс звернув мою увагу на маленьку мідяну дощечку з уже знайомим дивним прізвищем.

— Їй уже кілька років, Ватсоне, — зауважив він, розглядаючи потемнілу мідь. — Прізвище, в усякому разі, справжнє. На це слід зважати.

В будинку були тільки одні сходи, й на стіні передпокою висів список з переліком установ та прізвищ приватних мешканців. Родинних помешкань тут не було; це більше скидалося на пристановище прихильників богемного життя. Наш клієнт сам відчинив нам двері, попросивши вибачення за те, що покоївка о четвертій годині вже йде додому. Містер Натан Ґаррідеб виявився довготелесим, сухим і лисим джентльменом років шістдесяти. Обличчя його здавалося неживим, через потемнілу шкіру, як у кожної людини, що веде малорухливий спосіб життя. Великі круглі окуляри й козяча борідка разом з похилими плечима видавали в ньому цікаву й надзвичайно допитливу людину. Взагалі він справляв враження дивака, до того ж симпатичного.

Кімната мала такий самий химерний вигляд, як і її власник. Вона нагадувала невеличкий музей: простора, з поличками й шафами біля стін, набитими всілякими речами, що стосувалися геології та анатомії. Обабіч дверей висіли скриньки з метеликами та іншими комахами. Посеред кімнати на широкому столі лежала купа різноманітних камінців, з яких стриміла бронзова трубка мікроскопа. Озирнувшись навколо, я був вражений широтою захоплень господаря. Тут були скриньки зі старовинними монетами та велика колекція кремінного знаряддя. Навпроти, під стіною, в кутку стояла велика шафа з якимись закам’янілими кістками, а вгорі на ній вишикувалися зліпки з черепів з написами: «неандерталець», «гайдельберзька людина», «кроманьйонець» і так далі. Цей джентльмен, мабуть, студіював одразу кілька наукових дисциплін. Стоячи зараз перед нами, він шматочком замші полірував якусь монету.

— Сиракузька, періоду розквіту, — пояснив він, показуючи на неї. — Пізніше їхня якість дуже занепала... Найкращі зразки я вважаю неперевершеними, хоча дехто й віддає перевагу александрійській школі... Зараз я знайду стілець для вас, містере Холмсе. Дозвольте мені забрати з нього ці кістки. А ви, сер... так, докторе Ватсоне... будьте такі ласкаві, пересуньте сюди цю японську вазу. Тут ви бачите все, що стало сенсом мого скромного життя. Хоч лікар і картає мене, що я майже ніколи не виходжу з кімнати, але навіщо я залишатиму те, що так вабить мене до себе? Запевняю вас, що ретельне упорядкування кожної з цих шаф забирає в мене щонайменше три місяці.

Холмс із цікавістю роззирнувся на всі боки.

— Ви й справді ніколи не виходите з дому? — запитав він.

— Часом виїжджаю на аукціони до Сотбі[42] чи до Крісті[43]. А взагалі дуже рідко залишаю свою кімнату. Здоров’я моє не таке вже й міцне, а досліди поглинають усі мої сили. Уявіть собі, містере Холмсе, як мене вразила — приємно, але все ж таки вразила — звістка про такий щасливий поворот долі! Потрібен лише один Ґаррідеб, щоб довести справу до кінця, і ми, звичайно, відшукаємо його. Я мав брата, однак він помер, а сестри до уваги не беруться. Але в світі мають бути й інші Ґаррідеби. Я чув, що ви розгадали найскладніші загадки, й вирішив звернутися до вас по допомогу. Цей американський джентльмен, звичайно, має слушність: слід було спершу порадитися з ним, проте я зробив, як вважав за краще.

— Гадаю, ви вчинили досить обачно, — сказав Холмс. — Але невже вам і справді хотілося б стати власником земель в Америці?

— Звичайно ж, ні, сер. Ніщо не примусить мене розлучитися з моїми колекціями. Та цей джентльмен пообіцяв мені викупити мою частку, коли нас затвердять як спадкоємців. Сума, яку дістане кожен з нас, — п’ять мільйонів доларів. Нині я маю змогу придбати декілька цікавих речей, які заповнили б прогалини в моїх колекціях, однак мені не вистачає на це кількох сотень фунтів. Ви тільки уявіть собі, скільки я зможу купити за п’ять мільйонів доларів! Я створю основу нового національного музею, стану Гансом Слоуном[44] нашого століття!

Очі його блищали за великими скельцями окулярів. Зрозуміло було, що містер Натан Ґаррідеб не пошкодує зусиль задля пошуків однофамільця.

— Я завітав до вас лише заради знайомства і в жодному разі не хотів би заважати вашим студіям, — мовив Холмс. — Я віддаю перевагу особистому знайомству з людиною, коли входжу з нею в ділові стосунки. Питань до вас у мене зовсім небагато, адже в моїй кишені лежить лист, де ви досить послідовно розповіли про все, і, до того ж, дещо я з’ясував з отим американським джентльменом. Як я зрозумів, до початку цього тижня ви й не чули про його існування?

— Саме так. Уперше цей джентльмен з’явився до мене у вівторок.

— А чи був він у вас сьогодні? Чи розповідав про свою зустріч зі мною?

— Так, він одразу прийшов до мене. Він так розлютився!

— А через що, по-вашому?

— Він чомусь сприйняв це як образу своєї честі. Але від вас повернувся веселим.

— Чи пропонував він якийсь план дій?

— Ні, сер, жодного.

— Ви давали йому якісь гроші? Або, може, він просив їх у вас?

— Ні, сер, жодного разу!

— Чи не помітили ви, що він має якусь особливу мету?

— Ні, крім тієї, про яку розповів мені.

— Ви повідомили його про нашу телефонну розмову?

— Так, повідомив.

Холмс глибоко замислився. Я бачив, що все це — дуже незрозуміла для нього загадка.

— Ви маєте якісь цінні речі в своїй колекції?

— Ні, сер. Я людина небагата. Це добра колекція, але нічого коштовного вона собою не являє.

— І ви не боїтеся грабіжників?

— Анітрохи.

— Як довго ви мешкаєте в цих кімнатах?

— Близько п’яти років.

Холмсів допит перервав енергійний стукіт у двері. Тільки-но наш клієнт відчинив їх, як до кімнати стрімко увійшов американський адвокат.

— Ось, подивіться! — вигукнув він, розмахуючи над головою газетою. — Я так і знав, що зустріну вас тут. Містере Натане Ґаррідебе, вітаю вас! Ви тепер багаті, сер. Наша справа дійшла до щасливого кінця. Усе залагодилося... Що ж до вас, містере Холмсе, то нам зостається лише попросити вибачення за те, що ми завдали вам зайвого клопоту.

Він передав газету нашому клієнтові, який здивовано став читати окреслене в ній оголошення. Ми з Холмсом нахилилися вперед і, зазирнувши через плече старого, прочитали:

«Говард Ґаррідеб.

Конструктор сільськогосподарських машин.

Снопов’язалки, жатки, ручні та парові плуги,

сівалки, борони, фургони та інше знаряддя.

Розрахунки за артизіанські свердловини.

Ґровнер-Білдінґ, Астон, Бірмінгем»

вернуться

41

Тайбернська шибениця — шибениця в лондонській парафії Тайберн, де до кінця XVIII століття відбувалися публічні смертні кари.

вернуться

42

Сотбі — відомий лондонський аукціонний зал.

вернуться

43

Крісті — див. примітку до оповідання «Вельможний клієнт».

вернуться

44

Слоун Ганс (1660 — 1753) — англійський колекціонер; його зібрання рукописів, картин та книжок лягло в основу Британського музею.

59
{"b":"222200","o":1}
ЛитРес представляет: бестселлеры месяца
Постарайся не дышать
Я – Спартак! Возмездие неизбежно
Велосипед: как не кататься, а тренироваться
Слишком близко
Мой любимый демон
Не плачь
Кофеман. Как найти, приготовить и пить свой кофе
Укрощение дракона
С любовью, Лара Джин