ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Справді, не дуже.

— Кожен з вас пам’ятає, що після пострілу минула лише хвилина, перш ніж не тільки містер Сесіл Баркер — хоча він наголошує, що був першим, — а й ключник Еймс, і всі інші опинились на місці вбивства. Скажіть мені, як убивця встиг за цю хвилину натоптати в кутку, відчинити вікно, забруднити підвіконня кров’ю, зняти обручку з небіжчикового пальця — й таке інше? Це неможливо!

— Ви дуже добре все пояснили, — мовив Холмс. — Я ладен погодитися з вами.

— Тоді повернімося до думки, що вбивство скоєно сторонньою людиною. Ми й тут стикаємося з не меншими труднощами, хоч саму думку не можна вважати за неймовірну. Убивця потрапив до будинку між опів на п’яту й шостою годиною, тобто вже в сутінках, але до того, як підняли міст. У будинку були гості, двері відчинені, тож ніщо йому не заважало. Він міг бути звичайнісіньким грабіжником або мав особисті рахунки з містером Дугласом. Оскільки Дуглас більшу частину свого життя провів в Америці і рушниця виявилась американською, то найвірогідніше, що це вбивство з помсти. Убивця прослизнув до цієї кімнати, — вона була найближче, — й сховався за шторою. Тут він просидів до одинадцятої ночі. Саме тоді містер Дуглас увійшов до кімнати. Між ними відбулася коротка розмова — якщо вона взагалі відбулася: місіс Дуглас наголошує, що після того, як її чоловік пішов, постріл стався не більше ніж через п’ять хвилин...

— Свічка це підтверджує, — зауважив Холмс.

— Саме так. Свічка була нова і встигла згоріти лише на півдюйма. Він поставив її на стіл ще до того, як на нього накинулись, інакше вона впала б разом з ним. Це свідчить, що на нього напали не відразу, як він увійшов. Коли з’явився містер Баркер, свічка горіла, а лампа — ні.

— Тут усе зрозуміло.

— Тепер я спробую відтворити за цими припущеннями сцену вбивства. Дуглас заходить до кімнати. Ставить свічку. З’являється чоловік, що ховався за шторою, озброєний рушницею. Він вимагає віддати обручку — бозна-навіщо, але це мало бути так. Містер Дуглас віддає її. Тоді — чи ненароком, чи боронячись — Дуглас хапає молоток, що лежить на килимі; той чоловік стріляє в нього. Потім він кидає рушницю — і, мабуть, оцю дивну картку «Д. В. 341» — і втікає через вікно; до рову він потрапив тієї миті, коли Сесіл Баркер знайшов убитого. Що ви скажете, містере Холмсе?

— Цікаво, та не дуже переконливо.

— О Боже, це здавалося б просто нісенітницею, якби не було чимось ще гіршим! — вигукнув Мак-Дональд. — Убивця, хоч би хто він був, міг би переконати вас, що вбивство було скоєно якимось іншим чином. Чого він сподівався, перетнувши сам собі дорогу до відступу? Чого він сподівався, стріляючи з рушниці, коли тиша була для нього єдиним порятунком? Містере Холмсе, може, ви поясните це нам, якщо вважаєте думку Вайта Мейсона непереконливою?

Протягом усієї цієї тривалої розмови Холмс сидів мовчки, не проминаючи жодного слова і лише зрідка уважно поглядаючи вбік. Чоло його взялося зморшками.

— Треба зібрати якнайбільше фактів, щоб висловити остаточну думку, містере Маку, — мовив він, ставши навколішки перед мертвим тілом. — Боже мій! Ці рани справді жахливі. Можна покликати на хвилинку ключника? Еймсе, ви, напевно, часто бачили цей незвичайний знак — трикутник у колі — на плечі в містера Дугласа?

— Часто, сер.

— Ви ніколи не чули пояснень із цього приводу?

— Ні, сер.

— Така річ мусила завдати йому великого болю. Це, безперечно, тавро. Так... Еймсе, а ось маленький шматочок пластиря в кутку вуст містера Дугласа. Ви помічали його раніше?

— Так, сер, він порізався, коли голився вчора вранці.

— А чи траплялося йому порізатись так раніше?

— Нещодавно, сер.

— Підозріла річ! — сказав Холмс. — Це, звичайно, може бути простий збіг або вияв хвилювання, яке свідчило, що він мав причину чогось боятися. Ви помічали щось незвичне в його поведінці, Еймсе?

— Мені здавалося, що він був трохи неуважний і стурбований, сер.

— Так! Отже, напад не був несподіваним. Ми поволі просуваємось уперед, чи не так? Чи, може, ви хочете вести розслід самі, містере Маку?

— Ні, містере Холмсе. Справа вже в надійних руках.

— Гаразд, тоді переходьмо до картки «Д. В. 341». Її зроблено з дуже цупкого картону. У вас тут є такий картон?

— Здається, що ні, сер.

Холмс підійшов до письмового столу й налив трохи чорнила з усіх пляшечок на прес-пап’є.

— Напис зроблено не тут, — пояснив він. — Тут чорнило чорне, а там — фіолетове. І написано грубим пером, а тут усі пера тонкі. Ні, це було написано десь-інде. Що ви можете сказати про цей напис, Еймсе?

— Нічого, сер.

— А ви як гадаєте, містере Маку?

— Мені спало на думку, що то якесь таємне товариство. Ось і знак на руці підтверджує це.

— Я теж так думаю, — сказав Вайт Мейсон.

— Що ж, візьмімо цю думку за робоче припущення й погляньмо, наскільки з’ясується наша ситуація. Агент цього товариства проникає до будинку, чекає на містера Дугласа, розвалює йому голову з цієї рушниці й тікає через рів, залишивши біля мертвого тіла картку — задля того, щоб про це згадали в газетах і решта членів товариства дізналися, що помста відбулася. Все збігається. От тільки чому з усіх видів зброї було обрано саме рушницю?

— Справді, дивно.

— І куди зникла обручка?

— Отож.

— І чому досі нікого не заарештували? Зараз уже по другій годині. Сподіваюся, що всі необхідні накази було віддано й зараз кожен констебль на відстані сорока миль розшукує незнайомців у промоклій одежі?

— Так, містере Холмсе.

— Якщо він не заховавсь у якійсь норі чи не переодягнувся, вони нізащо б не обминули його. Але все-таки вони його обминули! — Холмс підійшов до вікна й став розглядати крізь лупу кривавий слід на підвіконні. — Це, безперечно, слід чобота. Він надзвичайно широкий. Дивна річ: судячи зі слідів у кутку, в нього менші ноги. Справді щось непевне. А що це під столом?

— Гімнастичні гирі містера Дугласа, — відповів Еймс.

— Гімнастична гиря вона тут одна. А де друга?

— Не знаю, містере Холмсе. Може, вона й була одна. Я кілька місяців не придивлявся до них.

— Одна гімнастична гиря... — задумано повторив Холмс, але його зауваження перервав різкий стукіт у двері.

Перед нами з’явився високий, засмаглий, чисто поголений чоловік. Неважко було здогадатися, що це Сесіл Баркер, про якого ми вже чули. Гордовиті очі його допитливо позирали то на одного, то на іншого з нас.

— Пробачте, що перебив вас, — мовив він. — Мені треба переказати вам останню новину.

— Когось заарештували?

— Аж ніяк. Знайшли велосипед. Той чолов’яга його кинув. Ходімо, погляньмо. Це за сотню ярдів від дверей.

Ми пішли туди й побачили конюхів та ще трьох-чотирьох роззяв, що оглядали велосипед, який витягли з кущів. Велосипед був відомої марки «Радж-Вітворс», увесь забруднений, ніби після довгої подорожі. В торбинці при сідлі лежали тільки гайковий ключ та мастило — і нічого, що допомогло б визначити власника.

— Це може стати в великій пригоді поліції, — сказав інспектор, — якщо ці речі перелічать і зареєструють. Будьмо вдячні долі хоча б за це. Якщо ми досі не дізнались, куди втік убивця, то принаймні з’ясуємо, звідки він з’явився. Але чому той чолов’яга кинув велосипед тут? І як він без нього дістанеться туди, куди йому треба? Містере Холмсе, ми, здається, ніколи не видряпаємось із цієї темряви.

— Ніколи? — замислено відповів мій друг. — Оце вже не знаю!

5. Свідки трагедії

— Ви все оглянули в кімнаті? — спитав Вайт Мейсон, коли ми повернулися до будинку.

— Та начебто, — відповів інспектор. Холмс кивнув головою.

— То, може, хочете послухати свідчення мешканців будинку? Ходімо до їдальні. Еймсе, ви перший розкажете нам усе, що знаєте.

Ключникова розповідь була проста, зрозуміла й видавалася цілком щирою. Він найнявся сюди п’ять років тому, коли Дуглас уперше приїхав до Берлстона. Він знав, що містер Дуглас — багата людина, яка надбала собі гроші в Америці. Він був добрий, чуйний — хоч і не такий, як давній Еймсів господар, але ж цього не можна вимагати від кожного. Еймс ніколи не бачив у містера Дугласа ані сліду хвилювання: навпаки, то була найхоробріша людина у світі. Від містера Дугласа Еймс дістав наказ щовечора піднімати міст, як за давніх часів: господар віддавав належне старовинним звичаям.

8
{"b":"222200","o":1}
ЛитРес представляет: бестселлеры месяца
Палач
Я слежу за тобой
Сантехник с пылу и с жаром
Любовь и секс: как мы ими занимаемся. Прямой репортаж из научных лабораторий, изучающих человеческую сексуальность
Невидимая девочка и другие истории (сборник)
Зависимые
Как быть, а не казаться. Викторина жизни в вопросах и ответах
Динозавры и другие пресмыкающиеся
«Под маской любви»: признаки токсичных отношений