ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

– Схоже на карцер, – кажу я і роззуваюся.

На кухні сидить Андрюха.

– Привіт, – кажу я.

– Здоров, – відповідає Андрюха. – Я Андрюха, тобто Фріл.

– Ага, – кажу, – зрозуміло.

– У мене завтра іспит із шрифтознавства, тому я буду трохи на своїй хвилі – не думай нічого такого.

– Та я і не збирався, – кажу.

– Де Віталя?

– Віталя? – не розумію я. Чесно кажучи, я взагалі мало що розумів. – А, Віталя, – пригадую я. – Побіг за бухлом.

– Нормально, – каже Андрюха. – Хапонеш?

Він протягує мені пляшку, від якої смердить концентрованою канабісовою отрутою.

– Ні, дякую, – заперечливо хитаю я головою і вмощуюсь на дивані.

Прибігає змилений Вій і з-під куртки дістає дві пляшки портвейну «Зося». Цей портвейн супроводжуватиме мене наступні півтора року.

Ми п'ємо, я розповідаю про своє життя. На мій подив, пацанам цікаво, вони уважно слухають, їх впирає потойбічне життя, їх впирає вся ця система і все те, що коїться за межами їхньої вщент прокуреної квартири. Толян торсає мене за плече, мовляв, це мій друг, він класний чувак. Мені від того всього приємно, да, кажу, я класний чувак, я його друг, хоча ми з ним не бачились вже близько семи місяців, але то все фігня порівняно з тим, що відбувається в цій квартирі.

– А що відбувається? – не розуміють пацани.

– Ну, не знаю, тепла компанія, все так класно.

– Придурок, – кажуть вони, – що класно?

– Ну, – кажу я вже не так жваво, – все.

– Ти дурак, – якось принципово не погоджуються вони зі мною. – Ми стирчимо в цій квартирі вже три місяці, хіба що у Фріла почалася сесія і він іноді звалює, але все це така жорстка буденність, що ти собі просто не можеш уявити.

– А мені подобається. Для мене це відпочинок, я отримую кайф від всього того, що тут відбувається.

– А у нас скоро печінки повідпадають, якщо ми будемо стільки бухати.

Я не заперечую, добре, пацани, буденність так буденність, мені що, я відпочиваю, мене гріють ваші пломенисті серця, цей кислий портвейн, це примарне, а все ж таки відчутне тепло від світла на витяжці. Все чудово, пацани, я з вами, готовий поділити цю буденність, нехай вона пожирає і мене, нехай і мене засмоктує трясовина вашого нікчемного існування. У мене, пацани, вже в печінках сидить ця школа життя, ці сесії, ці київські торгові центри та блискучі автівки, що роз'їжджають містом, давайте забирайте мене, я готовий поділити ваші депресії, ваші болі та прикрості, ваші гедоністичні потуги, ваш драп, врешті-решт.

Далі ми накачуємося портвейном, хтось, здається Толян, біжить до ларька купувати якусь наливку, з Андрюхою ми знаходимо спільну мову на тлі літератури, Вій бідкається, мовляв, у нього було важке дитинство, що його мама не залишила грошей і він вже три місяці як пасує навчання, тому що його просто-таки заманало ходити пішки, і взагалі, Чех, ти нормальний пацан, залишайся з нами.

Приходить Толян, я вже не пам'ятаю, яке зараз число, хоча було вже двадцять шосте січня, моє тіло опиняється на одному з двох матраців, які смердять копченою рибою та пивом, поруч невідомо хто відригує, моє, як мені здавалося, беззмістовне життя наповнюється змістом, голова – гелікоптерами, а груди важким спертим повітрям. Добраніч, пацани.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

9
{"b":"222621","o":1}