ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Остров Робинзонов
История нового имени
Дерево лжи
Время изоляции, 1951–2000 гг. (сборник)
Танцующая для дракона
Я слежу за тобой
Не навреди. Истории о жизни, смерти и нейрохирургии
Кради как художник. 10 уроков творческого самовыражения
Квартирант с приданым
A
A
* * *

Навіть будучи спроможна записувати думки, що здавалися їй вельми розумними, вона була нездатна слухатися своїх же таки власних порад. Моменти депресії наставали все частіше, а телефон і далі мовчав. Марія, щоб розважити себе й тренуватися у французькій мові протягом нічим не заповнених годин, почала купувати журнали, де описувалося життя знаменитих артистів, але незабаром помітила, що витрачає на це надто багато грошей, і пішла до сусідньої бібліотеки. Пані, яка видавала книжки, сказала їй, що журналів вони не передплачують, але вона може назвати їй кілька книжок, які допоможуть їй досить швидко опанувати французьку мову.

— У мене не так багато дозвілля, щоб читати книжки.

— Як це небагато дозвілля? Що ж ви робите?

— Багато чого. Вивчаю французьку, пишу щоденник і…

— І що ще?

Марія хотіла сказати: «Чекаю, коли задзвонить телефон», але вирішила ліпше промовчати.

— Дочко моя, ви молоді й ваше життя попереду. Читайте. Забудьте те, що вам казали про книжки, й читайте.

— Я їх прочитала вже багато.

Зненацька Марії пригадалося те, що охоронець Маїлсон колись описував як «енергію». Бібліотекарка, яка сиділа перед нею, здалася їй людиною співчутливою, лагідною, кимось таким, хто зміг би їй допомогти, якби вона в усьому зазнала невдачі. Треба було здобути її довіру, інтуїція підказувала Марії, що в цій жінці вона зможе знайти добру подругу. Зненацька вона змінила думку:

— Але хочу прочитати більше. Допоможіть мені, будь ласка, підібрати книжки.

Жінка знайшла їй «Маленького принца». Того вечора вона почала його гортати, стала роздивлятися малюнки на початку, побачила там великого капелюха — але автор стверджував, що насправді, для дітей, то був удав, який проковтнув слона. «Мабуть, я ніколи не була дитиною, — подумала Марія про себе. — Для мене цей малюнок більше схожий на капелюх». Не маючи телевізора, вона стала супроводжувати маленького принца в його мандрах, хоча її завжди огортав смуток, коли з’являлася тема «любові», — вона заборонила сама собі про це навіть думати, боячись, що їй захочеться накласти на себе руки. Окрім невеселих романтичних сцен, які відбувалися між принцом, лисом і трояндою, книжка була дуже цікавою, і, читаючи її, вона вже не перевіряла кожні п’ять хвилин, чи не розрядилася батарейка її мобілки (бо смертельно боялася проґавити свій найліпший шанс через просту необачність).

Марія стала часто заходити до бібліотеки, розмовляти з жінкою, що здавалася такою ж самотньою, як і вона, просити рекомендацій, розмовляти про життя та про авторів — і так тривало доти, доки гроші в неї майже закінчилися; ще два тижні — і їх уже не вистачить навіть на те, щоб купити зворотний квиток до Бразилії.

А що життя завжди очікує критичних ситуацій, щоб обернутися до тебе своїм блискучим боком, то нарешті телефон задзвонив.

Через три місяці по тому, як Марія відкрила слово «адвокат», і через два місяці після того, як вона стала жити на отримане відступне, одна агенція моделей поцікавилася, чи пані Марію досі можна знайти по цьому номеру. У відповідь пролунало холодне «так», вимовляти яке вона довгий час тренувалася, щоб не виявити найменшого занепокоєння. Їй повідомили, що один араб, професіонал у питаннях моди у своїй країні, дуже вподобав її фотографії і хоче запросити її взяти участь у одному показі. Марія згадала про своє недавнє розчарування, але згадала також і про те, що розпачливо потребує грошей.

Їй призначили зустріч у дуже шикарному ресторані. Вона зустріла там елегантного пана, чарівнішого та зрілішого, аніж ті, які досі їй зустрічалися. Він запитав у неї:

— Знаєте, хто написав ту картину? Хуан Міро. Знаєте, хто такий Хуан Міро?

Марія промовчала, вдавши, ніби зосередила всю увагу на їжі, що досить-таки відрізнялася від тієї, яку подавали в китайських ресторанах. Проте подумки вона все собі занотовувала: вона попросить дати їй книжку про Хуана Міро під час свого найближчого візиту до бібліотеки.

Але араб не відставав:

— Отой стіл був улюбленим столом Федеріко Фелліні. Що ви думаєте про фільми Фелліні?

Вона відповіла, що від них у захваті. Араб хотів увійти в подробиці, й Марія, зрозумівши, що її культура не витримає такого випробування, вирішила відразу перейти до суті:

— Я прийшла сюди не для того, щоб демонструвати вам свою ерудицію, пане. Усе, що я знаю, — це як відрізнити кока-колу від пепсі. Ви не бажаєте поговорити зі мною про парад мод?

Відвертість і прямота дівчини, здається, справили на нього добре враження.

— Ми про це поговоримо, коли замовимо собі випити, після вечері.

Він зробив паузу, поки обоє роздивлялися одне одного й намагалися вгадати, що співрозмовник думає.

— Ви дуже гарна, — промовив араб. — Якщо погодитеся випити зі мною в моєму готелі, я дам вам тисячу франків.

Марія вмить усе зрозуміла. Чи була це провина агенції моделей? Чи була це її власна провина, оскільки вона мала б детальніше розпитати про те, як відбудеться ця вечеря? Ні, це була не провина агенції і не її власна провина, просто подібні переговори завжди відбуваються саме так. Зненацька вона відчула, що їй хочеться в сертан, у Бразилію, хочеться кинутись у обійми своєї матері. Вона пригадала застереження Маїлсона, на пляжі, коли він сказав їй про триста доларів; у той час ця сума здалася їй дуже привабливою, вона ніколи не сподівалася, що за одну ніч, проведену з чоловіком, можна отримати стільки грошей. Але в цю мить вона раптом чітко усвідомила, що не має нікого, абсолютно нікого у світі, з ким би вона могла поговорити; вона була сама-одна, в чужому місті, зі своїми двадцятьма двома відносно непогано прожитими роками, які, проте, не могли підказати їй найліпшу відповідь.

— Налийте мені ще вина, будь ласка.

Поки араб доливав вина в її келих, думка Марії летіла швидше, аніж Маленький Принц під час своїх мандрів різними планетами. Вона приїхала сюди в пошуках пригод, грошей, а можливо, й чоловіка, вона знала, що рано чи пізно їй доведеться приймати такі пропозиції, як сьогоднішня, бо вона не була невинною й уже звикла до поведінки чоловіків. Але вона ще вірила в агенції моделей, у блискучу кар’єру артистки, в багатого чоловіка, в родину, в дітей, онуків, у шикарний одяг, у переможне повернення до міста, в якому вона народилася. Вона мріяла, що здолає всі труднощі лише завдяки своєму розумові, своїм чарам, своїй силі волі.

У цю мить під натиском реальності споруда цих рожевих мрій обвалилася в її голові. На превеликий подив араба, вона заплакала. Її супутник, розриваючись між страхом скандалу та чоловічим інстинктом захистити дівчину, не знав, як йому бути. Він покликав офіціанта, щоб попросити рахунок, але Марія зупинила його:

— Не робіть цього. Налийте мені ще вина і дайте мені трохи поплакати.

І Марія подумала про хлопчика, який попросив у неї олівця, подумала про хлопця, з яким вона цілувалася не розтуляючи рота, про те, з якою радістю вона рвалася в Ріо-де-Жанейро, про чоловіків, які користувалися нею, нічого не давши їй навзамін, про пристрасті та любов, що їх вона втратила на своєму життєвому шляху. Її життя, попри його позірну свободу, було нескінченною низкою годин очікування чуда, справжнього кохання, пригоди, що завершиться тим самим романтичним фіналом, які вона завжди бачила у фільмах і про які читала в книжках. Один із авторів писав, що час не змінює людину, знання та досвід не змінюють людину, єдине, що може її змінити, — це кохання. Яка дурість! Той, хто це написав, знав лише один бік монети.

Кохання й справді було тією єдиною річчю, що могла цілком змінити життя людини в будь-яку хвилину. Але існував і другий бік монети, який примушував людину обирати собі зовсім інший напрямок, аніж той, яким вона хотіла йти спочатку. Цей другий бік монети називався розпач. Атож, мабуть, кохання й справді спроможне когось змінити; але розпач змінює тебе набагато швидше. Ну що тепер робити тобі, Маріє? Утекти звідси, повернутися до Бразилії, стати вчителькою французької мови, одружитися з хазяїном крамниці одягу? Чи, може, пройти трохи далі вперед, на одну лише ніч, у місті, в якому вона нікого не знає і в якому ніхто не знає її? Чи може статися, що лише одна ніч і такі легкі гроші спонукають її йти далі, вже не зупиняючись аж до того мосту на її шляху, перейшовши через який, вона вже ніколи не зможе вернутися? Що з нею відбувається в цю хвилину: велика нагода чи випробування Діви Марії?

10
{"b":"228769","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Милые суставы. Остеопатия на страже вашего здоровья
Восемь гор
День рождения Алисы (с иллюстрациями)
Дневник новой русской
Такие разные бабушки
Приказано соблазнить
Как бы поступила Клеопатра? Как великие женщины решали ежедневные проблемы: от Фриды Кало до Анны Ахматовой
Бизнес-импровизация. Тактики, методы, стратегии
Учения дона Хуана