ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Лагерь полукровок: совершенно секретно
Лука Мудищев (сборник)
Япония. Все тонкости
До встречи с тобой
Продаван на телефоне. Техника продаж по телефону, в мессенджерах, соцсетях
Духовные законы богатства
Финал курортной сказки
Самый богатый человек в Вавилоне
KISS. Лицом к музыке: срывая маску
A
A

Погляд араба ковзнув по картині Хуана Міро, по тому місцю, де їв Фелліні, по гардеробниці, по відвідувачах ресторану, що входили та виходили.

— Ви не знали, про що йдеться?

— Знала, але ж прийшла, — відповіла Марія, ще вся у сльозах.

Вона благала долю, щоб офіціант не підійшов і не зрозумів, що тут діється, а офіціант, який здалеку стежив за всім кутиком ока, благав долю про те, щоб чоловік із дівчиною розплатилися якомога швидше, бо ресторан був повний і люди чекали своєї черги.

Нарешті після паузи, що здалася їй вічністю, вона заговорила:

— Ви сказали, що ми з вами вип'ємо за тисячу франків?

Сама Марія здивувалася, яким тоном промовила вона ці слова.

— Атож, — відповів араб, уже каючись, що зробив цю пропозицію. — Але я в жодному випадку не хотів би…

— Оплатіть рахунок. Ми з вами вип’ємо у вашому готелі.

Знову вона здалася чужою самій собі. Досі вона була дівчиною лагідною, освіченою, веселою і ніколи не розмовляла таким тоном із чужими чоловіками. Але, мабуть, та дівчина померла назавжди: на неї чекало тепер інше життя, життя, в якому одна випивка коштувала тисячу франків або, якщо перевести цю ціну на поширеніші гроші, близько шестисот доларів.

І все відбулося так, як вона й передбачила: вона поїхала з арабом до готелю, випила шампанського, напилася майже до непритомності, розтулила ноги, зачекала, поки він досягне оргазму (вона не здогадалася вдати, що й сама його досягла), помилася в мармуровій ванні, взяла гроші й дозволила собі розкіш узяти таксі до самого дому.

Упала на ліжко й проспала ніч без сновидінь.

Рядки зі щоденника Марії, записані наступного дня:

Я пам'ятаю все, крім тієї миті, коли ухвалила рішення. Дивно, але я не відчуваю за собою ніякої провини. Раніше я мала звичай дивитися на дівчат, що лягають у ліжко за гроші, як на людей, яким життя не залишило жодного іншого вибору, — але тепер я бачу, що це не так. Я могла сказати «так» або «ні», до жодної з цих відповідей ніхто мене не примушував.

Я йду вулицями й дивлюся на людей — чи самі вони обирають собі життя? Чи, може, вони, як і я, були «обрані» долею? Домогосподарка, що мріяла стати моделлю, службовець банку, що плекав намір стати музикантом, зубний лікар, що потай читав книжки й хотів би присвятити себе літературі, дівчина, якій дуже хотілося працювати на телебаченні, але все, чого вдалося їй досягти в житті, — це стати касиркою супермаркета.

Мені анітрохи себе не жаль. Я не можу вважати себе жертвою, бо я могла б покинути той ресторан із нескривдженою гідністю й порожнім гаманцем. Я могла б прочитати мораль тому чоловікові, що сидів переді мною, або спробувати переконати його, що перед ним принцеса й ліпше завоювати мою прихильність, аніж купити її за гроші. Я могла б обрати безліч видів поведінки, а проте — як і більшість людських істот — дозволила, щоб доля сама обрала, якою дорогою мені далі йти.

Я не одна така, хоча моя доля й видається нині протизаконнішою та марґінальнішою, аніж доля інших. Але пошуки щастя рівняють усіх: службовець/музикант, дантист/письменник, касирка/актриса, домогосподарка/модель — ніхто з них не може вважати себе щасливим.

* * *

Оце воно і є? Усе так просто? Вона була сама-одна в чужому місті, вона нікого тут не знає, а те, що раніше здавалося їй тортурами, сьогодні наділяє її глибоким відчуттям свободи, й вона нікому ні в чому не повинна давати звіт.

Вона вирішила, що вперше за багато років присвятить цілий день роздумам про себе. Доти вона жила, завжди заклопотана думками про інших: про матір, шкільних подруг, батька, службовців агенції моделей, вчителя французької мови, офіціанта, бібліотекарку, про те, що думають люди на вулиці, яких вона раніше ніколи не бачила. Насправді ж ніхто ні про що не думав, а тим менше про неї, вбогу чужоземку, що якби раптом завтра зникла, то навіть поліція не спохопилася 6.

Годі про це. Вона вийшла з дому рано, випила кави в тому місці, де пила її завжди, трохи прогулялася берегом озера, побачила демонстрацію вигнанців. Якась жінка з цуциком пояснила їй, що то курди, і знову, замість удавати, ніби вона знає, про кого йдеться, аби показати себе культурнішою та освіченішою, ніж насправді була, Марія запитала:

— А звідки вони прийшли сюди, курди?

На її подив, жінка теж цього не знала. Таким він і є, світ: люди розмовляють так, ніби знають усе, а коли їх про щось запитаєш, то виявляється, ніхто нічого не знає. Марія зайшла до кіберкафе й довідалася з Інтернету, що курди прийшли сюди з Курдистану, країни, якої не існує, бо сьогодні вона розділена між Туреччиною та Іраком. Вона повернулася на те місце, від якого пішла, маючи намір побачити жінку з цуциком, але та вже пішла, мабуть тому, що собака не зміг далі витримати, півгодини дивлячись на великий гурт людей із транспарантами, прапорами, музикою та чудними викриками.

«Я й сама така. Або, точніше, такою була: особою, яка вдавала, ніби все знає, заховавшись у свою мовчанку, аж поки той араб урвав мені терпець і я набралася духу відповісти йому, що знаю різницю лише між прохолоджувальними трунками. Чи був він цим шокований? Чи змінив думку про мене? Аж ніяк. Мабуть, моя безпосередність здалася йому фантастичною. Я завжди тільки завдавала собі шкоди, коли намагалася здатися розумнішою, ніж я є насправді. З мене годі!»

Вона згадала про агенцію моделей. Чи знали вони, чого треба було арабові, — а коли про це заходила мова, Марія здебільшого вдавала з себе наївницю, — чи справді думали, що він зможе дати їй роботу у своїй країні?

Хай там як воно було, а Марія почувала себе менш самотньою того сірого ранку в Женеві, з температурою, близькою до нуля, Женеві, в якій курди вийшли на демонстрацію, трамваї прибували на кожну зупинку точно за розкладом, у вітринах крамниць розкладали коштовності, відчинялися двері банків, жебраки куняли, а швейцарці поспішали на роботу. Вона почувала себе менш самотньою, бо поруч із нею була інша жінка, мабуть, невидима для людей, які її проминали. Марія не помічала її присутності, але вона була тут.

Вона всміхнулася невидимій жінці, яка була з нею поруч і була схожа на Діву Марію, матір Ісуса. Жінка всміхнулася їй у відповідь і порадила бути обачною, бо все не так просто, як їй здається. Марія не надала ваги цій пораді, відповіла, що вона людина доросла, відповідальна за свої вчинки й не може повірити, що проти неї існує якась космічна змова. Сьогодні вона довідалася, що існують чоловіки, готові заплатити тисячу франків за одну ніч, за те, щоб на півгодини запхатися їй між ноги, і найближчими днями їй треба буде тільки вирішити, чи відразу взяти тисячу франків, які вона зараз має, купити квитка на літак і повернутися до міста, в якому вона народилася, чи затриматися тут іще натрохи й зібрати гроші на купівлю будиночка для батьків, гарний одяг і квитки до тих місць, які вона мріє колись побачити.

Невидима жінка, що була з нею поруч, знову стала наполягати, що не все так просто, як їй здається. Марія, хоч і була задоволена з цього несподіваного товариства, попросила, щоб та жінка не уривала її роздумів, вона й сама розуміє, що життя є набагато складнішим, ніж видається на перший погляд.

Вона знову стала аналізувати, цього разу з більшою ретельністю, можливість повернутися до Бразилії. Її шкільні подруги, які ніколи звідти не виїздили, відразу почнуть базікати, що її звільнили з роботи, що в неї ніколи не було хисту, аби стати зіркою міжнародної величини. Мати буде засмучена, бо вона ніколи не отримувала від неї обіцяних щомісячних грошей, — хоча Марія у своїх листах запевняла її, що на пошті їх просто крадуть. Батько дивитиметься на неї до кінця свого життя з отим виразом «я це знав», вона повернеться працювати в крамницю одягу й одружиться з її хазяїном, після того, як прилетіла сюди літаком, їла швейцарський сир у Швейцарії, вивчила французьку мову й ходила по снігу.

11
{"b":"228769","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Страшные истории для рассказа в темноте
Источник
Полевая практика, или Кикимора на природе
Как найти королеву Академии?
Что я делала, пока вы рожали детей
Обезьяны, нейроны и душа
Интуитивное питание. Как перестать беспокоиться о еде и похудеть
Четыре соглашения. Тольтекская книга мудрости
Богатый папа, бедный папа