ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Все цветы Парижа
О жизни: Воспоминания
Демонический рубеж (Эгида-7)
Тайная история
Реаниматолог. Записки оптимиста
Игра престолов
Пеле. Я изменил мир и футбол
Как открыть интернет-магазин. И не закрыться через месяц
Россия: страна негасимого света
A
A

А тоді обернувся до Марії і сказав без зайвих околясів:

— Проходьте в отой куток і розташовуйтесь, як вам зручно. Світло зараз майже ідеальне.

Так ніби доля все це підготувала наперед, так ніби це була найприродніша річ у світі, так ніби вона все життя знала цього чоловіка або не раз переживала цю хвилину у своїх снах і тепер чітко знала, що їй треба робити в житті реальному, Марія взяла свій келих із ганусівкою, книжки про управління фазендами й попрямувала туди, куди показав їй художник, — до столу, що стояв біля вікна. Він підібрав пензлі, розгорнув велике полотно, підсунув ближче кілька маленьких скляночок із фарбами різного кольору, пачку сигарет і опустився навколішки біля її ніг.

— Залишайтеся весь час у одній позі.

— Ви багато від мене хочете. Моє життя — це постійний рух.

Ця фраза видалася їй блискучою, але молодик пустив її повз вуха. Марія, намагаючись зберегти невимушеність, бо його погляд неабияк її бентежив, показала пальцем туди, де за шибкою вікна виднілася вулиця і дощечка з загадковим написом:

— Що таке «Дорога на Сантьяго»?

— Це дорога прочан. У середні віки люди з усієї Європи ішли цією дорогою, прямуючи до одного міста в Іспанії, яке називається Сантьяго-де-Компостела.

Він згорнув частину полотна й наготував пензлі. Марія розпитувала далі, до пуття не знаючи, що їй робити:

— Ви хочете сказати, що як іти прямо цією дорогою, то можна дійти до Іспанії?

— Через два або три місяці. Але можна попросити вас про одну річ. Посидьте мовчки. Це триватиме не більш як десять хвилин. І заберіть зі столу пакунок.

— Це книжки, — відповіла вона з певним роздратуванням, бо їй не сподобався наказовий тон прохання.

Він повинен знати, що перед ним жінка освічена, що вона збавляє свій час у бібліотеках, а не в крамницях. Але він сам узяв пакунок і поклав його на підлогу, без церемоній.

Отже, їй не вдалося справити на нього враження. А втім, вона не має найменшого наміру справляти на нього враження, вона зараз не на роботі, тож має приберегти чари своєї зваби на пізніше, для тих чоловіків, котрі добре оплачують її зусилля. Навіщо їй зав’язувати якісь стосунки з цим художником, який, певно, не має грошей навіть для того, щоб запросити її до кав’ярні? Чоловік, якому вже тридцять, не повинен носити довге волосся, це виглядає кумедно. Але чому вона вирішила, що в нього немає грошей? Офіціантка сказала, що він людина знаменита, — чи то, може, вона сказала не про художника, а про хіміка? Вона спробувала вгадати розмір його статків із того, як він одягнений, але це їй мало що підказало. Життя давно навчило її, що люди, одягнені неохайно, — а тут був саме цей випадок — часто мають більше грошей, аніж ті, хто носить трійку з краваткою.

«Чого це я думаю про цього чоловіка? Зрештою, мене цікавить картина, а не він».

Десять хвилин — не занадто висока ціна за можливість знайти безсмертя в живописі. Вона побачила, що він малює її поруч із тим хіміком, чиї труди було відзначено премією, і почала запитувати себе, чи не треба буде в кінці щось заплатити за його працю.

— Оберніть обличчя до вікна.

Вона знову підкорилася його наказу, нічого не запитавши, що було абсолютно не в її стилі. Дивилася на людей, які проходили вулицею, на дощечку, що вказувала дорогу прочанам, уявляючи собі, що ця вулиця існує вже не одне століття, що це дорога, яка пережила прогрес, великі зміни, що відбулися у світі, а також ті зміни, які відбулися в самій людині. Можливо, це добрий для неї знак, ця картина теж може мати схожу долю і стоятиме в музеї від сьогодні ще років п'ятсот.

Художник почав малювати, й, мірою того як робота посувалася вперед, Марія втрачала свою первісну веселість і починала відчувати себе незначущою. Коли вона увійшла до цього бару, вона була жінкою, впевненою в собі, спроможною ухвалити надзвичайно важке рішення — покинути роботу, яка приносить їй чимало грошей, аби розпочати нелегку й пов’язану з чималим ризиком справу: організувати фазенду в себе на батьківщині. А тепер, здавалося, до неї повернулося відчуття невпевненості перед світом, а такої розкоші повія ніколи не може собі дозволити.

Зрештою вона відкрила причину свого дискомфорту: уперше за багато місяців хтось дивився на неї не як на об’єкт чи навіть як на жінку, а як на щось таке, чого вона не могла собі уявити, хоча найімовірнішим припущенням було таке: «Він бачить мою душу, мій страх, мою слабкість, мою неспроможність боротися зі світом, що його я, як мені здається, підкорила, але про який нічого не знаю».

Безглуздо, але вона й далі перебувала десь у царині своїх мрій.

— Мені хотілося б…

— Будь ласка, не розмовляйте, — попросив художник. — Я бачу світло, яке промениться з вас.

Ніхто ніколи їй цього не казав. «Я бачу ваші тверді груди», «я бачу ваші округлі стегна», «я бачу екзотичну красу тропіків» або, в найліпшому випадку, «я бачу, що ви хочете позбутися цього життя, то чом би вам не дати мені шанс, і я збудую для вас помешкання». Такими були коментарі, що їх вона звикла чути, але… світло, яке промениться з вас? Чи, може, він мав на увазі світло призахідного сонця?

— Це ваше особисте світло, — пояснив він, коли до нього дійшло, що вона нічого не зрозуміла.

Особисте світло. Що ж, ніхто, мабуть, не перебуває далі від реальності, аніж цей наївний художник, який навіть у свої ймовірні тридцять років нічого не навчився від життя. Як усім відомо, жінки дозрівають набагато швидше, ніж чоловіки, і Марія — хоча й не відбувала безсонних ночей, намагаючись розв’язати свої філософські конфлікти, — одне принаймні знала твердо: вона не має того, що художник називав «світлом» і що вона витлумачила як «особливий полиск». Вона нічим не відрізняється від інших людей, мовчки переживає свою самотність, намагається виправдати все, що робить, прикидається сильною, тоді як насправді вона дуже слабка, прикидається слабкою, коли почувається сильною, відмовилася від будь-якого спокою задля ризикової праці, яка, проте, вже наближається до свого фіналу, плекає плани на майбутнє й розкаюється у своєму минулому — і така людина ніяк не може мати якогось «особливого полиску». Він сказав це, певно, лише для того, щоб примусити її мовчати й бути задоволеною з того, що вона сидить тут, граючи перед ним роль ідіотки.

«Особисте світло. Міг би сказати й щось інше, наприклад: „Який у вас гарний профіль!“»

Як проникає світло в дім? Через відкриті вікна. Як проникає світло в людину? Через двері, відчинені для кохання, якщо вони справді відчинені. А її двері для кохання зачинені, вона знає це твердо. Мабуть, це зовсім поганий художник, який нічого не розуміє.

— Я закінчив, — сказав він і почав збирати своє причандалля.

Марія не зворухнулася. Хотіла попросити дозволу подивитися на картину, але ж це могло бути ознакою її невихованості, виявом недовіри до хисту художника.

Проте голос цікавості заглушив усі інші. Вона звернулася до нього з цим проханням, і він дав згоду.

Він намалював лише обличчя; воно було схоже на її обличчя, проте, якби коли-небудь вона побачила цю картину, не знаючи, хто був моделлю, вона сказала б, що це хтось набагато сильніший за неї, наповнений «світлом», якого вона не могла побачити, коли дивилася на себе в дзеркало.

— Мене звати Ральф Гарт. Якщо бажаєте, я куплю вам іще один коктейль.

— Ні, дякую.

На перший погляд, їхня зустріч тепер звертала на добре знайому стежку: чоловік намагався звабити жінку.

— Будь ласка, дві ганусівки, — сказав він, не звернувши увагу на відмову Марії.

Що вона має намір тепер робити? Читати невимовно занудну книжку про управління фазендами? Прогулятися, як уже робила сотні разів, берегом озера? Тож чи не цікавіше буде поговорити з кимось, хто побачив у ній світло, про яке вона й гадки не мала, саме в той день, що його вона позначила в календарі як початок завершального етапу її «експерименту»?

— Де ви працюєте?

Це було запитання, якого їй би не хотілося чути, запитання, яке примушувало її сахатися мало не від кожного, хто до неї підходив (що у Швейцарії траплялося рідко, з огляду на стриману вдачу її жителів). Як їй найліпше відповісти на нього?

19
{"b":"228769","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Аномалия
Искусство обмана
Иди туда, где страшно. Именно там ты обретешь силу
Инфобизнес на миллион. Или как делать деньги из воздуха
Девушка с Легар-стрит
Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей
Ушла к чёрту!
Каким человеком вырастет ваш ребенок? Мораль и воспитание детей
Пережить развод. Универсальные правила