ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Магическая Академия, или Жизнь без красок
И возвращается ветер
Победи депрессию прежде, чем она победит тебя
Перед рассветом
Кукла затворника
Бизнес-процессы. Как их описать, отладить и внедрить. Практикум
Господин Мани
Я работаю на себя
История елочных игрушек
A
A

Марія відчула, що один дуже гострий камінець розітнув їй ногу, але холод докучав їй ще дужче, її тіло ніби поринало в якусь дрімоту, й вона вже не могла стежити за словами Ральфа Гарта. Чому чоловіки в цьому божому світі цікавляться лише тим, щоб завдати їй болю? Біль священний, біль із втіхою, біль із поясненнями або без пояснень, але завжди біль, біль…

Поранена підошва наступила на другий гострий камінець, вона стримала в собі крик, не зупинилася. Спочатку вона з усіх сил намагалася зберегти свою цілісність, своє самовладання, те, що він називав її «світлом». Але тепер вона ступала повільно, бо її шлунок та її думки пішли обертом, — їй хотілося блювати. Вона думала, що треба зупинитися, що все це не має жодного сенсу, й не зупинялася.

Вона не зупинялася з поваги до себе самої; вона зможе витримати цю прогулянку босоніж стільки часу, скільки буде треба, бо не триватиме ж вона вічно. І зненацька їй блискавкою сяйнула ще одна думка: а як вона завтра не зможе прийти до «Копакабани» через серйозне пошкодження ніг або через лихоманку, спричинену грипом, який, вона була в цьому певна, уже проник у її надто легко вдягнене тіло? Подумала про клієнтів, які на неї чекатимуть, про Мілана, який так їй довіряє, про гроші, яких уже не зможе заробляти, про фазенду, про батьків, які пишаються своєю дочкою. Але біль і страждання незабаром приглушили будь-які думки, й вона лише тупо переставляла ноги, божевільно прагнучи, щоб Ральф Гарт нарешті визнав її зусилля і сказав, що годі, вона може вдягти черевики.

Тим часом він здавався байдужим, далеким, так ніби це був єдиний спосіб визволити її від якогось наслання, він не знав достоту, якого саме, від наслання, що зваблювало її, але яке залишить набагато глибші сліди, аніж наручники. Хоча вона знала, що він намагається допомогти їй, і хоч яких зусиль докладала, аби рухатися вперед і показати свою силу волі, біль не дозволяв, щоб вона снувала думки, примітивні чи шляхетні, — то був лише біль, який заповнював увесь простір, лякав її і примушував її думати, що він має свою межу й вона не зможе йти далі.

Але вона ступила крок.

Ступила другий.

Біль, здавалося, тепер заполонив усю її душу й ослабив її духовно, бо одна річ зіграти невеличку роль у театральній виставі, в п’ятизірковому готелі, гола, з горілкою, ікрою і пужалном батога між ніг; і зовсім інша річ перебувати на холоді, боса, з пораненими на гострому камінні підошвами. Вона втратила всяку орієнтацію, не могла обмінятися жодним словом із Ральфом Гартом, у її всесвіті існували лише маленькі й гострі камінці, якими була посипана дорога між деревами.

Тим часом, коли вона думала, що далі не витримає, її заполонило дивне відчуття: вона досягла своєї межі, а по той бік цієї межі був порожній простір, де вона стала ніби витати над самою собою й не зважати на те, що відчуває. Чи це було те саме відчуття, яке переживали покутники? На протилежному кінці болю вона відкрила двері, за якими був інший рівень свідомості й уже не було місця ні для чого, крім хіба невблаганної — і для неї неподоланної — природи.

Усе навколо неї перетворилося на сон: погано освітлений парк, темне озеро, мовчазний чоловік, парочки, що іноді їх проминали, не помічаючи, що вона боса і ледве переставляє ноги. Вона не знала, чи причиною був холод, чи біль, але раптом вона перестала відчувати своє тіло, увійшла в стан, у якому не існує ніякого бажання чи страху, пише таємничий — як його назвати інакше? — лише таємничий «мир». Межа болю не була її межею; вона могла її переступити.

Вона подумала про всіх тих людей, які страждали, нічого ні в кого не просячи, й ось вона тут кидає виклик своєму власному стражданню — але це вже не має ніякої ваги, вона переступила через кордони тіла, і тепер їй залишається тільки душа, «світло», щось подібне до порожнечі — яку хтось колись назвав Раєм. Існують певні види страждання, які можна забути лише тоді, коли ми можемо піднестися й витати над нашими болями.

Наступне, що вона запам’ятала, це Ральфа, який схопив її в обійми, накинув на неї жакета й завдав її собі на плече. Мабуть, вона знепритомніла від холоду, але це не мало ваги; вона була задоволена, вона не відчувала страху — вона перемогла. Вона не принизила себе перед цим чоловіком.

* * *

Хвилини перетворилися на години, вона, мабуть, заснула в його обіймах, бо, коли прокинулася, ще була ніч, вона була в якійсь кімнаті, де в одному з кутків стояв телевізор, а більш не було нічого. Біло, порожньо.

Ральф увійшов із горнятком гарячого шоколаду.

— Усе гаразд, — сказав він. — Ти прибула туди, куди повинна була прибути.

— Не хочу шоколаду, хочу вина. І хочу до нашого місця, де камін, а по всіх кутках розкидані книжки.

Вона сказала «до нашого місця», хоч не думала цього казати.

Подивилася на свої ноги; крім одного невеличкого порізу, там були тільки червоні сліди, які мають зникнути через кілька годин. Ще накульгуючи, вона спустилася сходами, ні на що не звертаючи особливої уваги; пішла у свій куток і сіла на килим, біля каміна, — вона відкрила, що тут завжди себе почувала добре, так ніби це було її місце, її власний «куточок» у цьому домі.

— Той лісоруб мені сказав, що, коли ти робиш певні фізичні вправи, коли все твоє тіло виснажується, розум набуває дивної духовної сили, подібної до того «світла», яке я побачив у тобі. Що ти відчула?

— Що біль є другом жінки.

— У цьому — небезпека.

— Що біль має межу.

— У цьому — спасіння.

У голові Марії досі все плуталося: вона спізнала такий собі «мир», коли переступила через свою межу. Він показав їй інший вид страждання, і це принесло їй дивну втіху.

Ральф узяв велику теку й відкрив її перед нею. Там були малюнки.

— Тут — історія проституції. Ти запитувала мене про це, коли ми познайомилися.

Вона справді його про це запитувала, але то був тільки спосіб збавити час, спробувати бути цікавою. Тепер це не мало ніякої ваги.

— Протягом усіх цих днів я плавав у невідомому морі. Я не думав, що з цього вийде історія, думав тільки про те, що йдеться про найдавнішу професію у світі, як часто мають звичай казати. Але ця історія існує — власне кажучи, дві історії.

— А ці малюнки?

Ральф Гарт був трохи розчарований, бо вона його не зрозуміла, але відразу ж опанував себе й повів далі:

— Це те, що я позначив на папері, поки читав, розшукував, вивчав.

— Побалакаймо про це іншого разу; сьогодні мені не хотілося б міняти тему, я мушу довідатися все про біль.

— Ти його відчула вчора й відкрила, що він приводить до втіхи. Ти його відчула сьогодні і знайшла мир. Тому я тобі й кажу: не треба до нього звикати, бо з ним дуже легко жити, це дуже сильний наркотик. Він — у нашому повсякденні, в прихованому стражданні, у відмові від кохання, коли ми звинувачуємо його за те, що він руйнує наші мрії. Біль лякає, коли показує своє справжнє обличчя, але є дуже звабливим, коли вдягається в пожертву, відмову. Або боягузтво. Людина, хоч і відкидає його, проте завжди знаходить засіб бути з ним, любити його, зробити його частиною свого життя.

— Не вірю. Ніхто не хоче страждати.

— Якщо тобі вдасться зрозуміти, що ти можеш жити без страждання, це вже буде великий крок уперед, але не вір, що інші люди зможуть тебе зрозуміти. Атож, ніхто не хоче страждати, але, незважаючи на це, майже всі прагнуть болю, жертовності й почувають себе виправданими, чистими, гідними поваги своїх дітей, чоловіків, сусідів, Бога. Не думаймо про це тепер, знай лише, що світом рухає не прагнення до втіхи, а прагнення відмовитися від усього, що є важливим. Хіба солдат іде на війну, щоб убити ворога? Ні, він іде померти за свою батьківщину. Хіба дружина охоче показує чоловікові, яка вона задоволена? Ні, вона хоче, щоб він бачив, як вона жертвує собою, як страждає, щоб зробити його щасливим. Хіба чоловік іде на роботу в сподіванні, що реалізує там себе? Ні, він віддає свій піт і свої сльози задля добробуту своєї родини. І те саме можна сказати: про дітей, які жертвують своїми мріями, щоб догодити батькам; батьків, котрі відмовляються від свого особистого життя в інтересах дітей, — виходить, через біль і страждання люди приходять до того, що має приносити лише радість: до любові.

37
{"b":"228769","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Земное притяжение
Тошнота
Ниндзя с Лубянки
Защитный календарь-оберег от бед и неудач на 2020 год. 366 практик от Мастера. Лунный календарь
Особая работа
Королевская гончая
Диктаторы и террористы. Хроники мирового зла
Властелин Пыли
НЕ НОЙ. Только тот, кто перестал сетовать на судьбу, может стать богатым