ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Шоколадное пугало
Приманка для Цербера
Летний дракон. Первая книга Вечнолива
Разреши себе: женские истории про счастье
Первое лицо
Давший клятву
Введение в психоанализ (сборник)
Ангел мщения
Поговорим о депрессии. Признать болезнь. Преодолеть изоляцию. Принять помощь
A
A

Пополудні, щоб попрактикуватися в мові, вона здійснила свою першу прогулянку в цьому місті з двома назвами, знайшла й купила неймовірно смачний шоколад, купила сиру, якого їй ніколи не доводилося куштувати, бачила величезний фонтан посеред озера, бачила сніг, по якому не доводилося ступати жодному з жителів її міста, бачила лелек, ресторани з каміном (хоча вона не заходила в жоден, вона бачила вогонь, який там палахкотів, і це давало їй приємне відчуття втіхи). Вона також із подивом відзначила, що не всі вивіски рекламували годинники, там були також вивіски банків — хоча до неї так і не дійшло, навіщо тут стільки банків, адже жителів тут було не так і багато, до того ж вона рідко бачила, щоби хтось заходив до цих агенцій, але вирішила не розпитувати нічого.

Після того як вона три місяці цілком віддавалася своїй роботі, її бразильська кров — хтива й сексуальна, як вважають у всьому світі, — зашумувала, й вона закохалася в араба, що вивчав французьку мову на тих самих курсах. Ця пригода тривала протягом трьох тижнів, у кінці яких вона вирішила відкласти всі справи й піднятися на гору, неподалік Женеви. Коли наступного вечора вона з’явилася на роботу, Роже наказав їй зайти до його кабінету.

Як тільки вона переступила через поріг, її негайно було звільнено, щоб не подавала поганого прикладу іншим дівчатам, що там працювали. Роже, в істеричному гніві, сказав, що вже не раз терпів такі розчарування, що бразильським жінкам довіряти не можна (о Боже, що за манія — все узагальнювати!). Вона стала запевняти його, що вчора просто захворіла, що в неї була гарячка через різницю температур, проте Роже їй не повірив, він сказав, що знов поїде до Бразилії шукати їй заміну і що ліпше буде організувати музичне шоу з югославськими танцівницями, які набагато гарніші й набагато відповідальніші.

Марія, хоч і була ще дуже молода, проте зовсім дурною себе не вважала й не хотіла здатися так відразу, а надто після того, як її арабський коханець сказав їй, що у Швейцарії закони, які регулюють трудові відносини, є дуже суворими, й вона може заявити, що її використовували для рабської праці, оскільки кабаре залишало собі більшу частину її платні.

Вона знову прийшла в кабінет Роже, цього разу розмовляючи досить зрозумілою французькою мовою, у словнику якої було й слово «адвокат». Вона вийшла звідти, після того як вислухала чимало лайки й отримала п’ять тисяч доларів відступного — суму грошей, про яку вона досі навіть мріяти не могла, — і все це стало можливим, коли вона промовила магічне слово «адвокат». Тепер вона матиме змогу вільно кохатися зі своїм арабом, купити подарунки, зробити кілька фотографій на тлі снігу й повернутися додому з перемогою, про яку стільки мріяла.

Але перше, що вона зробила, це зателефонувала одній із материних сусідок, сказала їй, що цілком щаслива, що робить успішну кар’єру і що її родина не має причин переживати за неї. Після чого, позаяк вона повинна була в короткий термін виселитися з пансіону, у якому найняв для неї квартиру Роже, їй лишалося тільки піти до араба, присягнутися йому у вічному коханні, навернутися на його віру й одружитися з ним — навіть якщо для цього доведеться обмотати собі голову отією чудернацькою хусткою. Зрештою, усім відомо, що араби дуже багаті, а чого їй ще треба?

Але на той час араб уже був десь дуже далеко, — можливо, в Аравії, країні, про яку Марія нічого не знала, — і в глибині душі вона тільки подякувала за це Діві Марії, бо тепер відпала необхідність зраджувати свою віру. Марія вже навчилася цілком стерпно розмовляти по-французькому, вона мала гроші на зворотний квиток, мала дозвіл на працю, що кваліфікував її як «танцівницю самби», мала візу, яка ще не втратила чинності, на постійне проживання у цій країні, і, знаючи, що в крайньому випадку завжди зможе вийти заміж за хазяїна крамниці одягу, вона вирішила зайнятися тим, на що вона, як вона знала, була спроможна: заробляти гроші своєю красою.

Ще в Бразилії вона прочитала книжку про одного пастуха, який у пошуках свого скарбу зустрічається з багатьма труднощами, і саме ці труднощі допомагають йому домогтися того, чого він прагне: Це був і її випадок. Вона тепер цілком усвідомлювала, що її було звільнено для того, щоб вона могла віддатися своєму справжньому покликанню — бути моделлю та манекенницею.

Вона винайняла маленьку квартирку (в якій не було телевізора, бо їй треба було бути максимально ощадливою, доки вона справді не стане заробляти багато грошей) і з наступного дня стала ходити по агенціях. Повсюди їй казали, щоб вона залишила свої професійно виготовлені фотографії, але, зрештою, то був внесок у її майбутню кар’єру — всяка мрія коштує дорого. Тож значну частину своїх грошей вона витратила на чудового фотографа, який розмовляв мало, а вимагав багато: у своїй студії він мав величезний гардероб, і вона позувала йому у сукнях строгих, екстравагантних і навіть у купальниках-бікіні, побачивши які перекладач-охоронець та її колишній імпресаріо Маїлсон, її єдиний знайомий у Ріо-де-Жанейро, помер би від захвату. Вона замовила фотографові кілька зайвих копій, написала листа, де розповіла, що живе щасливо у Швейцарії, і відіслала його разом із фотографіями своїй родині. Вони там подумають, що вона стала багатою володаркою гардеробу, якому можна тільки позаздрити, і що тепер вона найуславленіша дівчина їхнього маленького міста. Якщо все справді буде так, як вона задумала (вона вже прочитала чимало «позитивних відгуків» і не мала найменшого сумніву у своїй перемозі), то при поверненні її зустрічатимуть із оркестром, і вона спробує переконати префекта, щоб один із майданів у місті назвали її ім’ям.

Вона придбала мобільний телефон, із тих, що працюють із карточками попередньої оплати (оскільки вона не мала постійного місця проживання) і протягом кількох наступних днів чекала виклику на працю. Їла в китайських ресторанах (найдешевших) і, щоб збавити час, навчалась, як божевільна.

Але минав час, а телефон мовчав. На її подив, ніхто не чіплявся до неї, коли вона прогулювалася берегом озера, крім кількох торговців наркотиками, що перебували завжди в одному місці, під одним із мостів, які з’єднували чудовий старовинний парк із сучаснішими кварталами міста. Вона почала сумніватися у своїй красі, аж поки одна з колишніх колежанок по роботі, з якою вона випадково зустрілася у кав’ярні, сказала, що винна в цьому не вона, а швейцарці, котрі не люблять турбувати нікого, та чужоземці, котрі бояться бути притягнутими до відповідальності за «сексуальний напад» — поняття, яке спеціально вигадали для того, щоб жінки в усьому світі відчули себе негарними.

Рядки зі щоденника Марії, написані в ту ніч, коли вона не мала мужності ані вийти з дому, ані жити, ані далі сподіватися почути телефонний дзвінок, що так і не пролунав:

Сьогодні пройшла біля парку розваг. Оскільки я не можу навмання розкидати гроші, то вирішила ліпше подивитися на людей. Дуже довго стояла біля російських гірок: я бачила, що більшість людей заходили туди в пошуках емоцій, та коли вагончики рушали, то вмирали від страху й просили зупинити поїзд.

Що ж вони прагнули там знайти? Якщо вони зважилися на авантюру, то чому не були готові витримати до кінця? Чи вони думають, що було б розумніше не гойдатись отак угору та вниз, а провести цей час на каруселі, крутячись на одному місці?

У цю мить я надто самотня, щоб думати про любов, але я повинна переконати себе, що це минеться, що я знайду собі роботу і що я перебуваю тут, бо сама обрала собі таку долю. Російські гірки — це моє життя, а життя — гра шалена й сповнена галюцинацій, життя — це стрибок з парашутом, це — постійний ризик, це — падати й знову злітати вгору, це — альпінізм, це — прагнення піднятися вище самої себе й залишатися невдоволеною та стривоженою, якщо тобі це не вдасться.

Нелегко перебувати далеко від своєї родини, від мови, в якій я можу виразити всі свої емоції та почуття, та від сьогодні, щоразу, коли настрій у мене буде зовсім поганий, я згадуватиму цей парк розваг. А якби я заснула й несподівано прокинулася на російських гірках, що я відчула б?

Думаю, першим моїм відчуттям було б відчуття того, що я в полоні, страшенно наполохана тими перепадами висот, що мене нудить і що мені хочеться вирватися звідти. Але якби я повірила в те, що рейки — це моя доля, що Бог керує цією машиною, то цей кошмар перетворився б на радісне збудження. Вони є тим, чим вони є, ці російські гірки, надійною і безпечною іграшкою, яка неодмінно доправить тебе до кінця, але, поки моя подорож триває, я змушена озиратися навкруги і кричати від збудження.

9
{"b":"228769","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Случайное счастье
Чертов нахал
Далекие миры. Император по случаю. Книга пятая. Часть вторая
Кошмар в Берлине
INSTA фэйл
Создать совершенство. Через тернии к звездам: как рождаются виртуозы
Постимся всем миром. Экзотические постные блюда из 70 стран
Лаис Разящая
Недостаточно худая. Дневник топ-модели