ЛитМир - Электронная Библиотека

— Аякже, з сільським господарством. Ходімо.

Зайшли в скляну будку, звідки добре було видно всі цехи. Машини, плетиво прозорих труб, безліч найдивовижнішої форми апаратів — все виблискувало бездоганною чистотою. Вже намірився відчинити скляні двері, аби зайти в цех, де снувало кілька роботів із заклопотаними обличчями.

— Зачекайте, стерилізацію ще не закінчено, — застережливо підняв руку екскурсовод. — Ми в камері стерилізації. В цехи не можна занести жодного мікроба… Я не роз’яснюватиму вам будову, принцип дії цих агрегатів. Навряд чи зрозумієте. Тут виробляється напівфабрикат усіх харчових продуктів.

— З чого? Де поля, плантації, ферми?

Мій супутник поблажливо усміхнувся:

— В раю ви не знайдете й квадратного метра обробленої землі, не знайдете жодної домашньої тварини, яку б використовували за призначенням.

— Стривайте! Не дуріть голови. Не такий вже я дурноверхий, як думаєте. Вдома мені навіть пропонували очолити…

— Не гарячкуйте, не маю найменшого наміру жартувати. Тут виробляється основний напівфабрикат харчу, а саме — білок. На менших підприємствах добувають вітаміни, мінеральні солі та інші компоненти продуктів харчування.

— З чого?

— З повітря, з води. З чого завгодно.

Що ж, в принципі це можливо. У нас, на Землі, ще тоді, коли покидав її, теж почали випуск синтетичних харчів. Але то були перші спроби. Випускали лише окремі замінники природних продуктів.

— Скажіть, будь ласка, а яким же чином з’являються на отих столах в Палаці праці такі вишукані страви і напої?

— О, то вже зовсім проста річ. На підземну фабрику-кухню, що розташована під Палацом, доставляються напівфабрикати, а там з них легко формують які завгодно страви. Меню можна б було урізноманітнювати нескінченно, але поки що кібертонці задоволені досягнутими успіхами. Тут, очевидно, далися взнаки навички, вироблені протягом століть. Кібертонці, бачте, і синтетичний харч хочуть все-таки споживати у вигляді звичайної курки чи коров’ячого масла.

— Ну, гаразд, гаразд, але хтось же мусить керувати всіма цими підприємствами, координувати, узгоджувати, розраховувати?

— Не хтось, а Кібер. Така у нього програма.

— Слухайте, друже, годі гратися в піжмурки! Я трохи обізнаний з кібернетикою. Програми навіть для найдосконаліших машин готують люди. Не будете ж ви запевняти мене, що Кібера запрограмували ці бовдури кібертонці?!

— Не витрачайте марно емоції. Вони ще згодяться вам. У вас попереду зустріч з Кібером, — хочу, щоб особисто в нього з’ясували деякі подробиці. А зараз скажу одне — ви недооцінюєте можливості роботів і, зокрема, мої можливості,

— Якщо вони у вас такі великі, - не втримався я, щоб не шпигнути Ерудита, — то дістаньте мені фотоапарат… Ні, краще кінокамеру. Дістанете?

Ерудит спантеличено знизав плечима:

— Мушу визнати, не знаю, що це таке. Але ми можемо виготовити що завгодно. Звичайно, з дозволу Кібера. Він затверджує всі проекти. Складіть принципову схему. Я згоден-як виняток — обійти Кібера, щоб уникнути тяганини. Матимете свою кінокамеру за кілька днів. Разом з тим сподіваюсь, що ви й мені не відмовите, якщо попрошу вас… Ну, це не так нагально…

Господи! Про що тут думати. Півжиття віддам за кінокамеру.

На тому й порозумілися.

ПОДАЧА П’ЯТА

НА СЦЕНІ — “АДАМ” і “ЄВА”.

СПЕКТАКЛЬ ЧИ МАНІФЕСТАЦІЯ?

Екскурсії виснажили мене.

За день набиралася сила-силенна вражень. Ледве встигав переварювати їх уночі. Короткий сон якщо й наставав, то лише для того, щоб наново прокрутити в стомленому мозку нескінченну стрічку побаченого й почутого, Я вже не міг прокласти чіткої межі між дійсністю і нічними мареннями.

Голова розламувалась від болю. Вперше в житті відчув, що маю серце: воно безперервно нило.

Вранці енного екскурсійного дня у ванній звернув увагу… на свої очі. Втомлені, збляклі і — скляний відблиск… Треба перепочити, а то, чого доброго, сам себе не відрізниш від стандартного робота.

Невдовзі у відведені для мене покої зайшов свіжий і, як завжди, бадьорий Ерудит. Зразу повідомив йому про свій намір. Він збентежився:

— Даруйте за неуважність… Вам справді необхідно розвіятись. Будь-кого могла б звалити з ніг така доза вражень. Як це я не врахував… Ось що… Сідайте в атомокар і тікайте на цілий день за місто. А на вечір я приготую для вас… так, один невеличкий сюрприз. Думаю, він урізноманітить ваше перебування в раю. Тільки ж ви ні слова Кіберу, а тим паче — кібертонцям…

Невже кінокамера вже готова? Це справді був би непоганий сюрприз.

Я дав слово честі не патякати зайвого. І… дозволив безповоротно втягти себе в небезпечну політичну авантюру.

Сутеніло, коли ми під’їхали до володінь Кібера. Ерудит вже чекав біля під’їзду. Такий, як завжди — і наче не такий… Чи то заклопотаний, чи то надміру урочистий. А за стрічку капелюха увіткнув біле перо. Звичайнісіньке перо, висмикнуте з курячого крила.

— Ви надто захопились… Поспішаймо, а то можемо запізнитись.

Ми, вибираючись на околицю, крокували темними завулками. Через кожні сто кроків нас перепиняв озброєний робот-гвардієць.

— Гусяча лапка! — кидав робот.

— Куряче перо! — відповідав Ерудит, і нас пропускали далі.

Мене потішала наївна конспірація, потішав заклопотаний вигляд Ерудита. Після гарного перепочинку відчував приємну здатність тверезо, з іронією сприймати всі ці райські витівки.

Незабаром ми зупинилися біля приземкуватого непоказного будинку на околиці. Ерудит востаннє обмінявся паролем з вартою, і ми зайшли в напівтемний коридор, куди долинав звідкілясь приглушений гамір. За якихось дві-три хвилини ми з Ерудитом вже сиділи в тісній ложі. Внизу — гомінливий зал, переповнений роботами-гвардійцями. У кожного в правому слуховому ситечку стримить куряче перо. Гвардійці повсідалися на підлозі, підібгавши ноги.

— Мабуть, хочете запитати, навіщо вони зібралися тут, у цьому напівпідвальному приміщенні? — обізвався пошепки Ерудит. — Я й раніше казав вам тільки правду. Так, театр, кіно, література у кібертонців давно відмерли, бо вимагають певної зосередженості, уваги, співпереживання, мислення. Телебачення — тільки засіб сигналізації. І все ж ви зараз у театрі. Я особисто створив його для роботів-гвардійців, охоронців Кібера. Сьогодні — прем’єра. Читайте, — він простягнув мені папірець.

З програмки довідався назву спектаклю. “Бунт “Адама”. Історична драма. Дійових осіб чотири — професор Чудотворець Перший, його дружина, “Адам” і “Єва”.

Що ж, на Землі ніяк не міг вибратися в театр… так хоч тут надолужу прогаяне.

Пролунав третій дзвінок, підняли завісу.

Професора і його дружину грали роботи, загримовані під кібертонців. Роль “Адама” доручили озвученому металевому ящику, пофарбованому в рожевий колір. Ящик майже до фіналу п’єси не рухався. “Єва” з’явилася тільки в третій дії. Так що вистава була дуже статична, вишуканими мізансценами режисер не вразив глядачів.

Правду кажучи, анічогісінько не зрозумів би, якби не попередні екскурсії. Та й після них зміст п’єси ледве вловлював. Йшлося, здається, про події далеких днів, коли кібернетика тільки-но з’явилася в раю. Її уособлювали “Адам” і “Єва”.

З першої дії майже нічого не второпав. Однак вже на початку другої зримо почав вимальовуватися конфлікт. Професор Чудотворець Перший — очевидно, далекий предок теперішнього вождя — доручив електроннолі-чильній машині, тобто “Адаму”, провести якісь складні розрахунки. І тут сталось непередбачене: “Адам” — певно, той самий “Адам Перший”, що тепер припадає пилюкою, — перестав постачати інформацію. Професор кілька разів перевіряє “Адама” до останнього гвинтика. “Адам” цілком справний, але вперто мовчить. Чудотворець з гнівом накидається на нього, обзиває, гарячкуючи, лайливими словами. “Адам” нарешті заговорив. Але як заговорив! Вельми експресивний діалог Чудотворця та “Адама” я занотував після вистави у блокнот.

11
{"b":"228869","o":1}