ЛитМир - Электронная Библиотека

Коза підкралася до нього ззаду, легенько тицьнула рогами в сідниці, і Г ен повалився набік.

— Ах ти ж така! — він розсміявся, підскочив і погнався за козою.

Т а вибрикувала між кущів, між ногами в нього плуталися козенята. Він захекався, він сміявся. Він реготав. Ну й здивувалися б ельдорадці, якби побачили ці біганки. Вони гасали між стовбурів, кущів, перескакували через рівчаки зрошення, поки захеканий доктор біології не зачепився ногами за корч і розпластався на траві. Він лежав і переводив важко подих. Він уткнувся лицем у траву і відчував її терпкувато-солодкий запах. А коли підвів голову, побачив серйозні очі недавньої пустунки. Коза уважно-уважно придивлялася до нього, ніби хотіла пересвідчитися, чи не завдав собі шкоди. Рожеві обідки довкола зіниць, очима не кліпне. Ну, що ти скажеш про такі очі, докторе біології? Ти можеш сказати: вони не переобтяжені інформацією. Більше ти нічого не скажеш, бо ти невіглас, докторе біології. Але стривай, стривай… Десь щось подібне ти вже бачив! Кинь, облиш — що за дикі асоціації! Але ж так! У тих очах світилися подібні лагідність і співчуття. Ген обхопив руками ноги, сперся підборіддям на коліна…

— Па-де-Па слухає, - мелодійно обізвалася трубка радіотелефону,

— Гарного вам настрою, Па-де-Па! З вами розмовляє Ген, доктор Ген.

— Ах, це ви! Обізвалися нарешті! Куди ж ви зникли? Я вже думала, забули. Гарного й вам настрою! Чому ж ви мовчите? У вас якісь неприємності? Докторе?..

— Ні, ні, я просто згадав… ви бралися навчити мене танцювати.

— Ой, швидше кажіть, де ви зараз, — перейшла на шепіт дівчина. — Тут зайшов наш Енц, він страх не терпить приватних розмов у робочий час.

— Тоді мовчіть і слухайте. Я на сімнадцятій платформі, тут зовсім недалечко автобар “Зелений гай”. Ви б змогли?.. Коли у вас закінчується зміна?

— За годину. Я приїду. Чекайте.

У барі ще нікого не було. Ген пройшов за перегородку до невеличкої кухні. Відкрив холодильник. О! Та тут непоганий вибір! Так, так, тунець і міноги, краби, кальмари, устриці, мідії, кардіум. А це що таке? Гм! Що за сорт риби? Невже вивели без нього? Ну, гаразд, приготуємо потім страву на свій смак. А поки що вип’ємо звичайної прохолодної води. Отак! От і добре. А потім приготуємо коктейлі. До них подамо… гм, де ж вона? Ага, ось ти, голубонько — свіженька сьогорічна увірандра! Смачнішого і легшого заїдку не вигадаєш.

Ген вийшов до залу. Власне, це був не зал, а круглий майданчик, увесь оповитий диким виноградом. Вельми затишно.

З прогалин між густим виноградом видно море, ліс. А он поспішають по монорейках вагончики. Вечоріло. Ген увімкнув освітлення, присів. Незабаром по вимощеній золотими злитками доріжці, що вела від ближчої платформи до бару, щось застукотіло. Ген відвів рукою густе пасмо дикого винограду — невже вона втекла з роботи? Ні, на невеличкому електрокарі до бару під’їжджав юнак у синій спецівці. Він зупинив кар біля входу, вийняв з невеличкого кузова пакунки, піднявся на майданчик.

— Добрий вечір, добродію, — привітно усміхнувся. — Надумали відпочити тут? Дуже приємно. Допоможіть мені, будьте ласкаві, занести це на кухню. — Ген відповів на привітання і взяв з рук юнака важкенький пакунок. — Пропоную скуштувати апельбани, перший урожай, дуже смачні. Вам щось приготувати? Ні? А, ви чекаєте когось. Якщо затримаєтесь, а потім поспішатимете, посуд можете не мити, просто складіть ось сюди, в раковину, я завтра вранці маю навідатися. Даруйте, більше не затримуватиму вас, поспішаю в Клуб космонавтів. Що? Ну, як же, сьогодні там виступатиме Тау. На все добре! Приємного відпочинку!

Ген подякував і, не кваплячись, почав поратися на кухні. Він залюбки готував інколи і вдома. Цікаво, чи припаде дівчині до смаку його улюблена страва? Ген відібрав кілька сортів морської риби, стушив її в герметичній каструльці, приправив овочами, прянощами і гострими спеціями, долив трішки червоного натурального вина.

Дівчину приємно вразив і стіл, і урочистий вигляд доктора. Вони торкнулися одне одного лобами, як давні знайомі, він всадовив її в крісло. Па-де-Па відразу засипала його градом слів:

— Ви знаєте, лише тому, що пообіцяла вам прийти, не пішла до Клубу космонавтів. Тільки й розмов, що про цих двох сміливців та про демаскування. Виступатиме старий Тау. Початок за півгодини… Ви мене слухаєте?

— Аякже, слухаю. Якщо вже вас, Па-де-Па, так цікавить цей вечір, ми ввімкнемо телеоко — здається, збиралися відновити внутрішні передачі, - а поки що…

— Можете називати мене просто Па. Ой, а тут нікого нема?

— А вам що, нецікаво зі мною?

— Ой, що ви, докторе, мені з вами цікаво, але, признатися, я завжди в гурті, люблю, коли багато людей навколо, хай навіть незнайомих. Це погано, докторе? Мені кажуть, що це свідчення… ну, як би висловитися… внутрішньої порожнечі, бездумності, чи що. Тим-то, мовляв, мені і потрібні весь час нові люди, нові враження, нові місця. Хай і так. Я тільки починаю жити, мені нема чого соромитися. Я ще охоча до свіжих вражень. Ви згодні, докторе?

— З усім і цілком, — усміхнувся Ген. — А от мені вже не до гурту. Я рак-самітник. Старий-престарий. І панцир на мені шкарубкий. Але чи не час нам підкріпитися? Не знаю ваших смаків, та, сподіваюсь, ця страва вам сподобається. А коктейль… коктейль замовляйте на свій смак.

Дівчина була в захопленні від варива. Не викликав принципових заперечень і коктейль — терпкий, аж різкуватий трішки, зате ж освіжає, бадьорить. От хіба що заміцний для неї.

Па запитала, чи є тут програвач. Ген признався: не знає.

— Отак-то! Та ви ж збиралися брати урок танцю? Е-е-е, докторе, негарно з вашого боку.

— Даруйте, даруйте, Па, я просто забув. А музика тут якась має неодмінно бути. — Він подався за перегородку і швидко знайшов програвач.

Над альтанкою попливли тремтливі глибокі звуки.

Безшумні вогники вагонів спіральки снували, виписуючи в темряві химерні кола, невисока телевежа ряхтІла різноколірними світляками, десь далеко внизу дихало море. Доктор сперся ліктями на стіл, дивився просто в очі Па, але не роздивлявся, не милувався ні ними, ні всім милим личком дівчини, він просто потонув у тих очах, розтав, і ті болі, ті пекучі думки, що полонили його останнім часом, якось відійшли, притишилися, вгамувалися. І йому стало прикро, що оце так різко розмовляв сьогодні з дружиною Ізоль-Гола, вже тиждень не бавився з донькою.

— Докторе! — раптом порушила мовчання Па. — Даруйте, може, це нетактовно… Ви любите дружину?

Ген внутрішньо здригнувся від такого досить несподіваного запитання, але відповів не вагаючись, бо йому, власне, і не було чого вагатися:

— Так, Па. Безумовно, люблю. Інакше як могли б ми жити разом?

— А я, докторе, вже двічі закохувалася. І так ненадовго, так ненадовго, аж сором.

— Це не страшно, Па. Ви, очевидно, просто захоплювалися кимось. Захопитися і любити — не одне й те ж. Ще прийде і ваш час. Куди вам поспішати?

- І знаєте, — і вперше, і вдруге я закохувалася в старших, набагато старших — на цілий період. Це — неприродно, це

— некрасиво, докторе?

— Не знаю, Па. Зрештою, яка різниця? Вони ж тільки за біокарткою старі. А якщо й мають вигляд старих, то можуть в будь-який час піти на регенерацію. Вік у нас не важить нічого. У всякому разі, щодо стосунків, ну, таких от стосунків. Один мій знайомий розміняв другий період, а його дружина ще й перший не завершила. Доктор Синапс он навіть спеціальну книгу випустив і доводить, що такі шлюби навіть… як це він там висловився?.. бажаніші і, біс його знає, цікавіші, чи що.

— А я хотіла б зустріти і покохати знаєте кого? Хай такого ж молодого чи старшого, але не безсмертного, а смертного. І щоб я була смертна. І щоб наша любов померла разом з нами. Мене пригнічують безсмертні. Я тягнуся до старших, бо вони більше схожі на звичайних смертних людей. Але минає час, вони йдуть на регенерацію і знову стають моїми ровесниками. Я верзу нісенітниці, докторе? Так?

Ген ладен був тепер танцювати. Йому аж ніяк не хотілося продовжувати розмову в цьому напрямку.

42
{"b":"228869","o":1}