ЛитМир - Электронная Библиотека

Він сідає за стіл, кладе перед собою чистий аркуш паперу, довго сидить у глибокій задумі. Потім, старанно добираючи слова, пише. Тих читачів, що зацікавляться творчістю Панька Федоровича, відсилаю до додатку, вміщеного в кінці повісті.

За дві години Г аласун впорався з паперами, розігнув спину, підійшов до стіни.

Отак стоїть він, у трусиках та пантофлях, перед прозорою стіною, що освітлюється тепер ледь-ледь. Ніч. Панько Федорович аж здригнувся, коли почув, що за дверима хтось човгає стиха, шарудить рукою з того боку… Ось тихесенько тук-тук, тук-тук! Навшпиньках, зосереджено висолопивши язика, підкрадається до дверей, прислухається. Йому здається, за ними хтось стоїть, важко-важко дихає, і серце його теж аж бухає. А може, це йому вчувається, може, це його власне дихання, стукіт його серця, що мало не вирветься з грудей? Він, нарешті, наважується і потихеньку відхиляє двері. Аж обмер. У коридорі стоїть Стенлі Хар. Теж у пантофлях і трусиках. Панька Федоровича заспокоює помалу вигляд Стенлі — він теж якийсь сам не свій, ніби з-за рогу мішком прибитий.

Стенлі прикладає палець до вуст, всовується між Галасуном і одвірками до вітальні, потому бере лагідно Панька Федоровича за лікоть і веде… Минули одну кімнату, другу. Галасун, не знати чому, мовчки скоряється йому. Обидва вони мов сновиди. А ось і клозет, тобто нужник. Хар заштовхує туди Галасуна, заходить сам, щільно причиняє за собою двері, клацає защіпкою. У голові Панька Федоровича мелькає здогад за здогадом: “Хоче вивідати секретні дані?.. Карта, карта, мабуть, потрібна йому!.. А що, коли зараз тихенько задушить мене, потім — сонного Семйона? Щоб конкурентів позбутися, щоб лічно собі приписати одкриття Ельдорадо… Раціо? Раціо!”

Тіло Панька Федоровича ціпеніє від жаху. Він широко роззявляє рота: “Рря-яту…” Хар миттю затуляє йому рота лівою рукою, а правою гарячково метеляє і, склавши губи трубочкою, мугикає — мовчи, мовляв, не те, зовсім не те у мене на думці! Переконавшись, що Галасун трохи заспокоївся, Хар навіщось піднімає кришку унітаза, уважно вивчає його, обстукує вказівним пальцем пневматичний апарат, що забезпечує викидання забрудненої води в каналізаційну систему, обстежує кожен квадратний дециметр стін, підлоги, витяжних отворів.

Панько Федорович як зачарований стежить за тими діями, до нього потроху повертається врівноваженість. “Сказився… Їй-право, з’їхав з глузду!” Стенлі тим часом виявляє задоволення своїм обстеженням і, впритул присунувшись до Панька Федоровича, шепоче майже чистою українською мовою:

— Я до вас. Невеличка нарада на високому рівні!

Лице Панька Федоровича розпливається в усмішці, він стискує в обіймах співрозмовника і, мало не ридаючи, скрикує радісно:

— Так ви наш! Наш?

Стенлі з досадою відштовхує його і сердито шипить:

— Тихше! Тихше! Тут, напевно, десь все-таки понатикувано мікрофонів! — Відкручує кран над раковиною, вода заплюскотіла. Смикає ручку пневмовикидача — той з шумом вистрілює воду в каналізацію. — Не ваш я! Я — Стенлі Хар, а точніше — Степан Харчук. Мої батьки вихідці із Західної України. Тому й знаю мову, мати в дитинстві навчила. Але про це — потім. Наскільки я зрозумів, очолюєте експедицію ви, містер Галасун?

— Я! — не без гордості, але й зі смутком згоджується Панько Федорович.

Сподіваної помочі, вказівки, розпорядження, зрозумів, не матиме.

— Запрошую, містер Галасун, до себе в компанію. Ви розумієте? Ми — я, ви і ваш колега — створюй компанію “Ельдорадо”. На рівних пай. Ви маєте пакет акцій — третину.

— Но-но! Не балакай лишнього! Ми п’ять місяців цурпелилися сюди, у нас карта! Ми знали! А ви тут — п’яте колесо до воза. Який швидкий знайшовся. Ще й командує… Погостюєте — і, натурально, гайда додому.

Стенлі Хар з досадою скривився і перейшов на “ти”:

— Ти, містер, хто ти? Ти ніхто, пенсіонер! Я маю щодня 200 тисяч доларів. Розумійт? Моє слово — на вагу золота!

— Тут, містер, гріш ціна твоєму слову в базарний день.

— Ти нічого не розумій, містер Галасун!

— Но-но, полегше на поворотах. Чхать мені на твої долари! Катай у свою Америку, там, натурально, і командуй. Ти мені не начальство! Раціо? Раціо!

Стенлі Хар обм’як, змахнув рукою:

— Ти не розумій комерцію. Не хочеш — я сам! Я хотів по-чесному, по-джентельменському… Ви тут, і я тут…

— Дурниці ти верзеш, містер! Хіба не чув — ніхто самочинно, без їхнього дозволу, сюди не заїде, не залетить, Раціо? Раціо!

Стенлі Хар міряє його поблажливо-презирливим поглядом:

— Зрозумій, містер. Ти доповіси своїм, я — своїм. Почнуться переговори, договори, а нам що? Ну, пабліситі, слава, а прибутку-нуль. А так по радіо ультиматум — здавайся, добровільно оголошуй себе штатом Америки! Ні? Уан атомна бомба і — ол райт! Ясно?

— Ах ти ж, зараза імперіалістичеська! А я зараз — ам усе. А вони тебе, натурально, за шкіру і в окіян-море. Раціо? Раціо!

— Ноу-ноу, містер Галасун… Ти цього не зробиш! — Стенлі піднімає догори ліву руку і поплескує правою по світло-жовтій кобурі, що висить у пахві на тоненькому ремінці. Кобуру обтяжує дев’ятизарядний кольт. — У них тут ніяких зброй, а в мене ось… Розумійт? Подумайте до завтра. Згода — сіт даун вертоліт. Америка! А потім — радіограма, і ми — хазяйнуй на Ельдорадо. Розумійт? Ми будемо багатші, ніж усі країни разом. Розумійт? Ми заткнемо за пояс всі корпорацій, монополій. У нас не буде конкурент!

Купчик, вислухавши Галасуна, спустив ноги на підлогу, всунув їх у капці, почовгав до столу. Вийняв із склянки свої щелепи, вставив.

— Товаришу капітан, нас ніхто не уповноважував встрявати у переговори. Наше діло — відкрить Ельдорадо і пошвидше змотувати вудочки. Хай ті, кому слід, домовляються.

— Ех, Семйон, Семйон… Нічого ти чоловік, а от класового чутья у тебе ані-ні! Він же такого може натворити! І знову ж таки, у нього ця махалка, а ми, натурально, поки доторохкаемо — патент на відкриття пропаде. Раціо? Раціо!

— Нема чого нам переживати, товаришу капітан. Вони ж сказали ясно — поки не домовляться наші і їхні, не відкриються нікому. А домовляться — подамося на заготовку в законному порядку. Нам пошвидше б додому, товаришу капітан.

Купчик знову виклав у склянку свої щелепи, вмостився позручніше на тахті. Галасун більше не чіпав його — що візьмеш із такого політично неактивного чоловіка?

Здвоєна регенераційна камера напрочуд приваблива.

Це була здвоєна піч, тільки викладена зсередини не цеглою, а м’яким шпаристим синтетичним матеріалом. Так, щоб черінь не муляв боки. А згори і з боків звисали павутинням дротики, бляшки блискученькі та інше причандалля. А призначення всього того причандалля з’ясовував доктор Синапс, бо доктор Ген, який, власне, був автором останньої моделі камери, як уже знаєте, в розчаруванні, в пригніченому настрої. Коротше кажучи, не в формі. І з’ясовував доктор Синапс справу омолодження дуже просто:

— Людина лягає в камеру. Точніше, вдвох лягають, бо одному нудно. Дві доби доводиться лежати при повній свідомості, отож добре, як є з ким словом перекинутися. А потім — сон, глибокий сон. Перед тим як лягати, випивають по склянці еліксиру молодості. Під час перебування в камері в організмі відбувається оновлення всіх клітин. Оновлюється шкіра, кістки, одне слово, геть усе. Процес регенерації супроводжується великими перепадами температури. Людину кидає то в жар, то в холод, вона, можна сказати, стікає потом, для цього й обкладена камера шпаристими синтетиками, — поглинають виділення. А дротики та бляшки — то всього-на-всього давачі, що кріпляться, приклеюються до органів. Спеціалісти з допомогою апаратури стежать за станом організму і в разі потреби міняють температуру в камері, вміст кисню. А інколи виникає потреба і хірургічного втручання. Це коли якийсь із старих органів заважає оновленню.

Доктор Синапс звернув увагу присутніх на дві чималенькі кулі, що виблискували над камерами. У ці кулі-фільтри, як виявилося, відводилися політичні, моральні і всілякі інші пережитки, застарілі погляди, тих, що регенерувалися. Спеціальні прилади фіксували кількість виловлених пережитків.

55
{"b":"228869","o":1}