ЛитМир - Электронная Библиотека

Хай дарує читач цей поверховий, можна сказати, некваліфікований опис. Але ж не я тому виною. Не моя вина, що на доктора Гена напала хандра, а доктор Синапс спеціалізується в галузі психології. Між іншим, гості не наполягали на уточненні, деталізації. Вони вірили доктору Синапсу, не було у них підстав не вірити. Він ще в передпокої показав їм серію фотознімків, кінофільм, що зафіксували ельдорадців до і після регенерації.

З особливою увагою розглядала ті фото Ліліан Коко. Це вона наполягла, щоб зранку екскурсія почалася саме звідси. Ще у вестибюлі Біоцентру Тау, що також супроводив гостей, повідомив: Рада десятьох не має нічого супроти того, аби гості, якщо виявлять таке бажання, скористалися камерами.

Доктор Синапс тим часом додав, що регенерація, хоч і здійснюється досить успішно, не позбавлена суттєвої вади. В її процесі відновлюються і клітини головного мозку. При цьому губиться частина наявної інформації. Біологи поки що можуть керувати процесом оновлення клітин мозку тільки навпомацки, приблизно. І частенько трапляється так, що після регенерації в людській пам’яті або нічого не лишається, або лишається зовсім не те, що хотілося б.

Коко пропустила повз вуха це застереження. Головне — тіло омолодити. За свою інформацію вона не дуже вболівала. Коко з нетерпінням чекала того моменту, коли цей балакучий доктор врешті вмовкне.

— З вашого дозволу, перші спробуємо ми! — випалила Коко, спіймавши доктора Синапса на паузі.

— Але ж, шановна добродійко, регенерації передує детальний медогляд. В передпокої ви бачили цілий комплеск діагностичної апаратури. З її допомогою наші специ визначають стан організму, встановлюють точну дозу еліксиру, параметри регульованої температури, весь режим на всіх етапах регенерації.

— То, будь ласка… Хоч зараз! — випалила Коко і почала розстібати блузку.

— Хвилиночку, любонько! — Стенлі поклав руку їй на плече. — Я хотів би знати, докторе, скільки часу займе ця процедура?

— Тиждень, а то й вісім-дев’ять днів. Залежно від рівня амортизації організму.

— Нас такий строк не влаштовує! - і вже до Коко: — Не забувай, любонько, про справи, мої справи. Я не можу вилежуватися тут цілий тиждень. Мене вже й. так розшукують там на всіх континентах. Я можу втратити на цій процедурі не один десяток мільйонів.

— Але ж молодість… молодість! — мало не плакала Коко.

Очі Стенлі налилися рішучістю, невмолимістю:

— У моєму розпорядженні день, найбільше — два. Ніби ти не знаєш, що мої спадкоємці давно марять моєю смертю. Не подам я голосу офіційній резиденції завтра-післязавтра, мене вважатимуть загиблим. А за три дні опісля відкриють конверт з духівницею. І хоч там для них дуля з маком, але я можу залишитися теж з дулею!

— Зате ж молодість, молодість!

— К бісу! Все починати з початку?

Синапс не без цікавості вислуховував той діалог. Нарешті, він дістав можливість спостерігати прояви духовного життя представників потойбічного світу, так би мовити, в натурі, а не по інформаційних зведеннях. Галасун суперечки і, звісно, не збиралися вірити комедії, яку і Купчик лише переморгувалися — вони вловили причину розігрував мільярдер. Він просто хоче запхнути їх до камер, а тим часом змитися чи наколобродити тут. І справді, цитькнувши на Коко, яка в істериці зайшлася слізьми, Стенлі звернувся до Синапса:

— Я вас прошу, містер… Ви ж знаєте, як важко впоратися з жінкою, коли їй щось такого забагнеться. Скоріше влаштуйте щось, ну, заповніть камери нашими шановними колегами. У них часу вдосталь, їх справи не чекають.

Хе-хе! Знайшов дурних! Галасун і Купчик навідріз відмовилися лізти в регенераційні печі. Не з руки їм якось. На острові так багато цікавого! Гріх було б вилежуватися в цих духовках. Можливо, потім, якщо обставини складуться добре. Одне слово, вони ще подумають.

Синапс байдуже здвигнув бровами — діло, мовляв, хазяйське, як собі хочете.

Гостей запросили відвідати третій горизонт глибинної, даруйте, найглибшої в світі шахти.

Купчик дочекався, поки велика стрілка наручного годинника ляже на цифру 12, і полегшено зітхнув. Подався навшпиньки до тахти, поторгав капітана за плече:

— Товаришу капітан! Тов… Вам пора заступати.

— Ну що, не рипалися?

— Нє, сплять, мабуть, як убиті. Тільки ми, дурні, оце стовбичимо під дверима. Ох, господи, коли ж воно кінчиться? Ноги так і підкошуються. Поперек як не трісне. І чого ото вам, товаришу капітан, за все переживати, не ви ж тут відповідаєте за матеріальні цінності.

Галасун тільки сопів. Мовчки подався до дверей у коридорі. Не він відповідає! А хто ж тут буде відповідати, як місцеве руководство геть безотвєтствене! Арії виспівує, в самодіяльність грається, критикувати себе всяким кловунам дозволяє, а пильності ні на крихту!

Панько Федорович таки ухитрився вибрати зручну хвилину — повідомив Семирозуму про наміри Стенлі Хара. І що ж? Той тільки усміхнувся — нас, мовляв, це не турбує, нам нічого боятися. А хоче гість додому — хай летить. Ну?І Як тут спокійно заснеш? Цей урка зі своїм пістолетом, а тим паче зі своїми атомними бомбами такого може…

Галасун припав вухом до дверей — чи не почується підозрілий шум який чи голоси: Хара й Коко поселили якраз над ними, на другому поверсі океанаріума. Якщо задумають вночі змиватися — спускатимуться вниз повз їхні двері. Тут інших ходів немає. У вікно не вилізеш, димоходів теж не видно.

Тс-с! Ідуть. Їй-право, ідуть. Та тихо ж намагаються ступати. Мов кошенята шкодливі, крадуться. Але слух у Панька Федоровича чудовий. За хвилину він відхилив двері. Достеменно! На ескалаторі до ближньої платформи спіральки котилися Стенлі і Ліліан. Змотують, виходить, вудочки! Чи, гляди, яку диверсію надумали?

Панько Федорович кинувся до радіотелефону.

Ніч, як на зло, видалася темна. Хмари важкою ватяною ковдрою налягли на землю, жодна зірочка не зблисне вгорі. Не відійшли від платформи і на п’ятдесят метрів, як довелося присвічувати під ноги ліхтариком. Брав острах. Звісно, вони тут страшенно наївні, безпечні, та все ж, все ж… Позаду вистукувала каблучками, — ніби зубами клацала від переляку, — Коко. Ну й дурепа! Приспічило їй омолоджуватися. Дівчисько придуркувате! Двадцять вісім років — і вже старості боїться!

Добрих три години витратив Стенлі на свою половину. Хіба йому не хочеться повернути молодість? Хіба він не знає, що нема в світі нічого дорожчого, ніж втрачені літа? Але ж куди поспішати, куди пертися? Сама молодість-ще ніщо. Буде в руках острів — тоді й поліземо в ці їхні печі. Вона вперлася в своє, мов коза. Тоді він махнув рукою

— Можеш лишатися одна, якщо вже так за невинністю побиваєшся! Коко зважила — залишатися серед чужих чудернацьких ельдорадців? Ні, навіть повернута юність втратить сенс. Наприндилася, накундубасилась і тупотить ззаду. Тільки б покинути острів, дістатися до Азовських. А там — на реактивний і за три-чотири години в Техасі. З Техасу, з резиденції, він з ними не так розмовлятиме! Вони узнають, що то таке — мати справу з Стенлі Харом!

Щось шелеснуло збоку. Стенлі зупинився, переклав ліхтарик у ліву, а правою видобув з кобури кольт. Грудьми прилипла до спини Ліліан, тремтячи не то від страху, не то від нічної прохолоди. Лезом ліхтарика Стенлі провів правобіч. Тьху ти! Зблиснули золоті нитки Туканової огорожі. Дика коза тикалася мордою в дріт. Її козенятам якось вдалося пролізти на город. Вони стояли серед тугих, облитих рясною росою капустин, смачно хрумкотіли листочками.

Чим ближче космодром, тим більше нервувався Стенлі. Певність поволі танула і танула. Якби він зустрів… ну, хай не засаду, а хоча б одну живу душу. Якби йому довелося прориватися, тікати, стріляти, він би почувався нормально. Може, й справді їм нічого боятися? Ат! Вони просто наївні і безпечні, довірливі, мов… Ні, певно, таких довірливих туземців, як вони, на землі вже не знайдеш. І космодром зустрів їх мертвою тишею. Вони минули ті дві напіврозібрані ракети, що лежали на боках, і ту, найдивнішу, з легкими, ніби вивернутими крильцями. А ось і їхній вертоліт, іхній “Метелик”. Драбинка звисає з напіввідчинених дверей. Здається, тут нікого так і не було. Він все ж наказав Ліліан зачекати внизу і присвітити йому. Не випускаючи з правої кольта, вибрався нагору. Нагнувся, забрав ліхтарик. В салоні все на місці. І в кабіні пілота все гаразд! Повернувся назад, подав руку Коко. Мотор, вхопивши першу порцію пального, заревів з хрипом. Потому, дедалі краще прогріваючись, загув рівно і невимушено.

56
{"b":"228869","o":1}