ЛитМир - Электронная Библиотека

– Чи оленів перестріти… – прошепотіла сухими вустами. – Толь… Тут є олені?

– Бачив…

– Хай би вийшли з лісу. До мого двору.

– Одужуй, пошукаємо. – Поставив на стіл склянку з гарячою водою, показав Майці пакетик «Фармацитрону». – Заколотити? Вип’єш?

– І так незле, – вперлася. – Ластівку б…

Горох брови зсунув, присів на край тапчана: що за дурна? І дратуватися на неї – зайве. Наче козу на мотузці, водити йому ту Маню, бо відпустити ніяк – пропаде ж.

– Прилетять навесні – повна стріха буде тобі тих ластівок, – відказав.

Майка відірвала від стелі вологі очі, обхопила гарячими руками Толину ногу.

– У Капулетцях є «Пепсі-кола»? «Пепсі» хочу…

– Та добре. – Накинув куртку-бушлат, приклав долоню до Майчиного лоба. – Не вставатимеш?

«Ні», – самими очима.

Коли за годину Толя Горох із пляшкою «Пепсі» кульгав лугом навпростець від Капулетців до Лупиного хутора, Майка стояла за хатою посеред двору, трусилася під ватяною ковдрою – загорнулася в неї, з чобітків босі ноги стирчать. Задерла голову в ясні небеса, спостерігала за чорними круками: кружляли-линули-ширяли у вишині, ганяли одне одного, співали-крукали.

– Мань, ну годі! До хати йди!

– Що вони роблять?.. – прошепотіла Майка.

– Та ясно що – кохаються.

– У небесах?..

– А де ж їм? Птахи – не люди.

– Я теж… там хочу.

Горох підхопив на руки легку дівчину.

– Та добре, – пробурмотів із прикрістю, поніс до хати. – Тільки одужай спочатку.

Довгий тиждень Майка горіла-танула. Коли ставало геть зле, дивилася на Гороха вологими здивованими очима.

– Уже?.. – питала.

– Що? – Горох обтирав Майчине тіло водою з оцтом, бентежився: а як помре?.. Шкода її. Така ж… кульгава, як сам Горох. Тільки не признається.

Майка заплющувала очі, рухала руками хаотично – до лиця, по шиї, грудях…

– Винеси їх, – попросила раз пошепки.

– Кого?

– Тих… Що в куті.

Горох здивувався – невже про ікони каже? Два темні лики – Ісус, Богородиця Діва Марія. Толя власноруч полицю для них відновив, встановив у куті – не хиталися, для лампадки місця б вистачило, якби хто захотів теплим полум’ям освітити лики.

– Нащо?.. – спитав.

Вона – дурна. Де там пояснити по-людськи? Відкинула ватяну ковдру, підвестися пнеться.

– Та добре! Лежи! Тільки скажи: куди їх?

– На волю…

Того дня на велетенській старій груші за хатою поміж голих гілок у місці, де стовбур ділився на три шляхи, причаїлися Син із Матір’ю. І хоч кульгавий Толя Горох церкви оминав, молитов не читав, на куполи не хрестився, не зміг просто так ікони посеред гілок лишити: широка дошка за полицю зійшла, закріпив її поміж грубими гілками, на дошку ікони поставив, над ними з уламків шиферу стріху гарну змайстрував – от уже й капличка на груші, не сирітство якесь занехаяне.

Під вечір Майка всілася на тапчані, торкнулася долонею лоба.

– Їсти хочу, – попросила вперше за останній тиждень.

Назавтра совала ногами по хаті, збентежено косувала на порожній кут, та коли Толя кивнув на грушу – ну, що, повернемо? – тільки головою мотильнула: «Ні…»

Дивну звичку завела. Щоранку виходила з хати, сунула до груші, хрестилася на ікони, ані пари з вуст – дивилася на потьмянілі від часу святі лики, аж поки холоднеча не лізла за пазуху. Тільки після того поверталася в тепло, констатувала демонстративно-зухвало:

– День маємо!

Гороха інше турбувало: більше тижня в Майчиній хаті протирлувався, покинути хвору не міг і тепер, коли дівча потроху оклигувало, від’їдалося, мастило стелю блакиттю й навіть співало те своє дурне-незрозуміле «It’s been a long time since I came around…». Толі муляло – час додому дременути, бо дивні стосунки вимальовувалися: Майка абсолютно все – від сексу до банального миття тарілок – робила на свій смак і на такій високій екстремальній ноті, що якби ще й голосом підтримувала, давно б горлянку порвала, а Горохові тільки те й роби, що стримуй. Наче віжка при кобилі, наче тримає в долонях малу пташку: міцніше затисне – загине, вільніше розкриє – відлетить, не повернеться. А він хіба винаймався її стерегти?..

– Як мала дитина, – сказав, роздивляючись білі хмаринки на блакитній стелі.

– Дорослий?!

– Ну, так. Справ до біса…

Майка завмерла, – саме залізла на стільницю з чорною фарбою в пластиковій діжечці, – зиркнула на хлопця: очі сполохані.

– То й кидайся на свої справи! – кинула зухвало. – Хіба я тебе тримаю?..

– Та добре, – буркнув. – Піду…

Горох повернувся на Лупин хутір за три дні – у хаті холоднеча, аж вікна замерзли. Майка лежала на підлозі в пуховику, чобітках, вовняній плетеній шапочці, обмоталася ватяною ковдрою – й не одразу здогадаєшся: жива чи вже задубла. У мисці картопля кіркою: Толя її три дні тому насмажив перед тим, як до Капулетців зібрався. І не торкнулася.

– Мань… Манюню… Ну, що ти витворяєш?! – Серце в шмаття.

Заметушився: грубку, піч розтопив і, поки в хаті не стало тепло, все сидів біля грубки – всадив Майку собі на коліна у всій тій лабуді, – у пуховику, шапці, ватяній ковдрі, – обійняв, притискав до себе, дмухав дівчині в лице, тер щоки:

– Зігрілася?.. Ну, давай… Подивися на мене!

Майка дивилася на Гороха, наче з інших світів, так байдуже – прокляв себе подумки: чого телився?! Того ж вечора повернутися хотів, так ні! Геть не по-мужськи – вирішив. Чого його бігати жучкою? Обходився раніше, і тепер обійдеться. Навіть купив у Томи три пляшки горілки і, хоч на ранок домовився капулетцівській бабі Наті за двісті гривень частину проваленої підлоги в хаті перестелити, напився до усцячки, зірвав «об’єкт», і, тільки як протверезів за дві доби, вирішив – а чого ж не сходити на Лупин хутір?.. Дівчина не тримала, але й не гнала.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

20
{"b":"229533","o":1}