ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Стрекоза летит на север
Похититель детей
Ледяная Принцесса. Путь власти
Дети мои
Найди меня
Отдел продаж по захвату рынка
Индейское лето (сборник)
Танки
Самый одинокий человек
A
A
***

Колеги, шановні, це такі спеціальні люди, які мають набагато більше за інших можливостей і підстав всіляко псувати один одному життя. Їхні біоритми завжди налаштовані на суперечку, боротьбу за ласку начальства, інтриги та змови. Всі контори, в яких мені довелось працювати, підбирали співробітників виключно за схемами психологічної несумісності, аби конфлікти залишалися у горизонтальній площині, а на цільову сварку з начальством вже не вистачало ентузіазму. Тому легко можна зрозуміти мою колегофобію, яка прогресувала щоразу, коли мені радісно повідомляли, що я “дуже добре впишуся в колектив”. Тепер мені належало провести розвідку боєм, шанси успіху якої відповідали сподіванням рибалки, який іде із сачком на акул-людожерів.

Вийшовши з кабінету, я мужньо переховувався за спиною в Редактора й озирався навколо. Ми йшли темним коридором, де шугали привиди політичних режимів та моторошною лайкою розходився відголос громадської думки. Пан Оліфаг всміхався усмішкою професійного гіда по пеклу, клієнти якого назад, звісно, не повертаються.

— Ось, праворуч, секретаріат, — тепло промовив Редактор, — Остання лінія оборони. Тільки тут я можу розслабитись і відпочити душею. І тілом, як випаде спокійна обідня перерва. А це — бухгалтерія.

На дверях були вирізьблені непристойні знаки, які попереджували про небезпеки, які чигали на необережного, що ризикне туди потнутися.

— Так, це в нас відділ коректортури. Не раджу сваритися з нашими спеціалістами — компенсація за втрату працездатності в контракті не передбачена.

Ми проминули жаскі, обшиті залізом двері, від яких на три метри тхнуло словесними баталіями та розпеченим металом.

— А тут здійснюється набір і верстка.

З-за дверей долинав якийсь гуркіт, сичання та нестримна лайка.

— Приборкують нове обладнання, — пояснив Редактор, — На другому поверсі в нас Редактори відділів…

Ледве ми підійшли до сходів, як зверху м’якою ходою естрадного діяча спустився мій перший досвід спілкування з Редакцією — вовкулака у чорній мантії.

— Пайба, — ніжним голосом улюбленої утриманки звернувся він до Редактора, — Нінкомпуп повернувся з мистецького фестивалю. Він у такому стані, що… Ешлі намагається надати йому першу допомогу — але він вимагає тебе.

— Що, знов висповідувати й причащати?! — простогнав пан Оліфаг, — не можна ж з таким фанатизмом ставитись до роботи!

— Пайба, йому вдалося дістати інформацію про генеральних спонсорів фестивалю. Цього разу кількість жертв і характер збитків просто не може не вказувати на…

— Гм-гм, — Редактор покосився на мене, — я не встиг вас познайомити. Це — Брукс, ти, здається, пам’ятаєш. А це — ведучий мистецької хроніки Панчі Джаскін.

— Ага, — Джаскін заусміхався, — пам’ятаю, а як же. Збулися твої потаємні мрії, так, хлопче?

— Точніше, справдилися найгірші припущення.

— Яке кмітливе дитя.

Так ми приємно і невимушено спілкувалися, хвацько несучися, немов гормони підлітків-акселератів, вверх сходами і вздовж коридору. Я не був певний, що вийду звідси самотужки, так що довелося приєднатися до начальства, що з доброго дива вирішило зайнятися спринтом. Нарешті ми досягли певних, гостинно розчахнутих дверей, звідки долинав збуджений гомін і лилося яскраве світло. Мої жерці увірвалися до кімнати, я обережно зазирнув за ними.

Це, мабуть, була кімната для нарад (судячи з того, чим займалися жерці, коли я потрапив сюди вперше з клятущою піцою в руках). Тепер на столі лежав скривавлений чоловік, навколо нього скупчилися колеги, всіляко намагаючись полегшити йому страждання. В сенсі, гомоніли і по черзі прикладалися до пляшки. Над пораненим схилилася похмура худорлява дівчина в стильному чорному вбранні, що майструвала якусь інсталяцію з бинтів і корпії.

— Та-ак, — пан Оліфаг роззирнувся і з задоволенням гримнув, — Ану, всі геть!

Дівчина підняла на Редактора сумний погляд, продемонструвавши йому закривавлені руки на знак безпосередньої участі в долі пораненого.

— Що, й мені?

Поранений підвівся на лікті і насмішкувато глянув на Оліфага, підморгнувши Джаскіну.

— І мені, може, теж?

— Все він веселиться, — буркнув Редактор, — а ви чого стовбичите?

Ешлі (я зробив висновок, що це була саме вона), надбавши вигляду іще більш похмурого — наче до попередньої інформації про страшний суд вам повідомили про всезагальну амністію, під яку ви не підпадаєте — гордо прошествувала геть. Народ, зітхаючи та бурмочучи різної тяжкості наклепи на начальство, почав випливати з кімнати. Раптом пан Оліфаг помітив, що я ще бовванію туточки, у полі зору.

— Так, Брукс. Тебе оце ще тут не вистачало. Іди до дідька, причому не зволікаючи.

— Куди?

— Та я ж кажу, у відділ гуманітарних проблем, де тобі й місце. Все, аудієнцію завершено.

— Ходи, ходи, хлопче, — підхопив Джаскін.

Він допоміг мені вийти, дружньо звізданувши мені по спині.

— Що тут у вас діється? — скористався я нагодою, — І чому ніхто не здогадався викликати лікаря?

— Ну, — замислився Джаскін, — Нінкомпуп завжди був впевнений у тому, що з ним нічого лихого не станеться. Тому він рідко поновлює свою медичну картку. Ми ж перевіряли — не такі ми дикі звірі, як ти напевне вже встиг собі скласти непохитну думку — в нього на картці залишилось щось з чотирнадцять юнітів, цього з натяжкою і святковою скидкою стане, щоб повідомити лікарю “е-е, в мене тут пробле…”. От і весь консалтінг.

— А що, панна Ешлі в вас виконує обов’язки сестри милосердя?

— Так це ж… — він загадково глянув на мене, — Ну, звичайно, мила дівчинка. Інакше, чого б ти питався про очевидне. Вона так робить, бо їй це подобається. Та втім, не знаю, чи їй подобається взагалі хоч щось у цьому світі. Вона у нас на шостому місяці депресії. До речі, працює в твоєму відділі.

— Ого! — вихопилося в мене, — Який перспективний відділ!

— Та ні, навряд чи можливо настільки перейматися гуманітарними проблемами. Щоправда, твій майбутній начальник — дійсно фанатично захоплюється колекціонуванням повчальних історій про героїв минувшини та природні катаклізми. Його улюблена історія — “Як краса зруйнувала архаїчний світогляд або Халепа Прекрасна”, хоча тут я із ним не погоджуюся… Ну, гаразд, ось ми вже й приїхали, так що сам зараз дізнаєшся.

8
{"b":"25410","o":1}