ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— А як же вмиватися без мила? — спитав Гагік.

— Мило я знайшла.

— В Барсовій ущелині — мило?..

— Ну, те, що може замінити мило.

— Очевидно, «вороняче мило»? Хоча ні, його можна дістати тільки навесні.

Шушик знала, що таке «вороняче мило». Це травичка з дрібненькими синенькими квіточками. У воді вони піняться і добре змивають бруд.

— Ні, не те. А що — це моя справа… Піду зараз принесу, тоді й побачите.

Нижче глиняних копалин Шушик зупинилась і довго щось добувала із землі. Скоро вона повернулася в печеру з грудкою сірої маси в руці.

— Що це?

— Дике мило, кіл… У ньому є рослинні жири. Під час війни мати прала цим милом. А якщо додати сюди ще трохи жиру, зовсім добре буде… Давайте робити мило!.. Наріжемо жиру, розтопимо. Ну, Гагік?..

Гагік зовсім не був чистьохою і неохоче взяв участь у виробництві мила, тим більше, що на це треба було витратити багато ведмежого жиру.

Але все-таки всі пристали до пропозиції Шушик. Коли змішали розтоплений жир з диким милом, добре вимісили масу і порізали на шматочки, Шушик сказала:

— Ну, беріть тепер кожний по куску і мийтесь, а я зливатиму… От нечупари, тільки про їжу й думаєте!..

Кіл і гаряча, вода справді чудово змивали бруд з обличчя й рук. Шушик з допомогою Гагіка вимила собі навіть голову цим милом.

— Нагрійте ще води і помийте ноги, — сказала вона, і ніхто не заперечив: усі розуміли, що тут Шушик хазяйка. — І взагалі, оголошую сьогодні санітарний день. Наберемо води в усі посудини, нагріємо, і я виперу білизну — свою і вашу.

— Еге, це важке діло!

— Нічого важкого… Ну, ходімо по воду.

— Ходім. Ллє навіщо ти будеш прати? Свою білизну ми й самі поперемо, — сказав Ашот.

Гагікові така делікатність не зовсім припала до смаку.

— Ей, не даєш людині послужити для колективу! — з досадою сказав він.

— Ви тільки подумайте, як добре: тепер у нас буде чиста білизна! — раділа Шушик.

Вона запропонувала навіть, влаштувати баню:

— Це так просто! Треба тільки законопатити тріщини в дверях, розжарити каміння і облити його водою. Підніметься така пара, що печера стане справжньою банею. Вода гаряча — купайтеся досхочу!

Гагік уже відкрив рота, щоб заперечити, але Ашот не дав йому вимовити й слова:

— Шушик має рацію. День сьогодні теплий, справжній банний день. Будемо купатись… Шушик, ти набери дрібного каміння біля печери, Асо наріже гілля і зробить для кожного віник, — по-російському будемо митись. А ми з Гагіком підемо по воду.

— Що-небудь і мені доручи… — сказав Саркіс.

— Тоді ти будеш робити віники, а Асо хай разом з Шушик збирає каміння.

Готуватися довго не треба було. Години через дві вода нагрілася, каміння розпеклося, і від великого вогню в печері стало зовсім тепло.

— Ну, ви поки що роздягайтесь, а я збігаю наберу ще трохи кілу, — сказав Гагік і вибіг з печери.

Шушик з ягнятком на руках тим часом пасла на лужку Чорнуху. Вона мала купатися в другу чергу. Але чекати довелося довго. «Видно, щось сталося в печері», — почала турбуватись дівчина.

А сталося ось що.

Хлопці давно вже викупались і чекали Гагіка. Але той як у воду впав. Ашот вирішив збігати по нього. Він знайшов товариша за камінням: Гагік сховався у верболозі і заснув.

— Як тобі не соромно! Чого ти злякався?

— Не можу, — коротко відповів Гагік.

— Чого ти не можеш? Захворів чи що?

— Не можу… не можу… не можу… — тупо твердив Гагік. — Дома помиюсь…

Ашот не знав, що йому робити — сміятися чи сердитись, але вдача взяла гору, і він почав вичитувати хлопцеві:

— А ще про хиби Саркіса говорив, про те, що його важко виправити! Поглянь на себе! Утік! Від чого втік? Від миття!..

— Перемінюся я, братику, перемінюсь… На який хочеш зразок, на той і перемінюсь. Тільки про баню краще зі мною не говори, я в такий холод роздягатись не можу.

— «Не можу, не можу!..» Завів одне й те ж! — розсердився Ашот. — Ти про колектив краще подумав би! Не можна ж порушувати правила співжиття в колективі!

— Знову лекція!.. Ах, Ашот-джан, твої промови — моя насолода! Важко відірватись од них!

І, ніби приречений до страти, Гагік поплентався додому, а Ашот, побоюючись, що товариш знову втече, конвоював його аж до самої печери.

Розділ двадцять четвертий

Про те, що лихо не без добра

У боротьбі за існування мандрівники випадково зробили ряд важливих для країни відкриттів. Але вони й не догадувались про це, їм і на думку не спадало, що досвід їх перебування в печері може пригодитися не тільки їхньому селу, а й усій країні.

Лише Ашот робив деякі висновки з їхніх відкриттів і вважав їх дуже важливими, не міг дочекатися зручного моменту, щоб урочисто розповісти про них товаришам.

І цей момент настав.

Після купання всі сиділи біля вогнища, свіжі, веселі. Правда, Шушик, відокремившись з Асо, щось терпляче пояснювала йому — здається, граматичні правила.

— Нам треба обговорити кілька нових подій, що відбулися останніми днями, — офіційно оголосив Ашот. — Насамперед про Чорнуху.

— Ну, що тут обговорювати? Чорнуха — вівця. Вона народила ягня і прийшла слідом за ним, — позіхаючи, сказав Гагік. — Давайте краще продумаємо, як нам зберегти ведмеже м’ясо, щоб воно до весни не зіпсувалось.

— Не зіпсується, не бійся. Хай собі лежить у тому кутку, ціліше буде. А ти от скажи, чому Чорнуха народила саме тепер?

— Е, чи мені не все одно?

— Ні, не все одно. Коли б Асо не нагодився, мокре ягня замерзло б у холодній печері — воно народилося несвоєчасно.

Асо ствердно хитнув головою.

— Так, — сказав він, — ось уже десять років, як наша ферма посилає тварин на Муганські степи. Там зими нема. В грудні повсюди зелень, наче їв березні чи квітні, Люди живуть у наметах… Ось чому ми пускаємо баранів в отари овець не в жовтні, а в середині літа. Це для того, щоб вівці ягнилися в грудні. Так вони й звикли. Бідна Чорнуха забула, що це не Мугань, а Барсова ущелина, де ягня, народжене взимку, не виживе.

— Правильно! Зрозуміли тепер, що значить бути пастухом? — пожвавішав Ашот. — А як же вижило друге ягня Чорнухи?

— Друге народилося весною… Я ще здалеку побачив, що йому не більше, як вісім місяців.

— Ягнята Чорнухи принесуть нашій фермі велику користь. Це, — Ашот показав на новонародженого, — вже нова порода овець. Вони не будуть гинути взимку від холоду, а їжу шукатимуть собі під снігом.

Асо так зрадів, як радіють лише простодушні люди.

— Правильно! — вигукнув він. — Нова порода! Мій батько буде дуже радий!..

Ашотові дай тільки волю — до самого світанку говоритиме про тварин, про природу… Розмова про «морозостійке» ягня навела його на нову думку.

— А хто знає, якої шкоди завдав колгоспові теперішній ранній сніг? — несподівано запитав він.

— Частина бавовни лишилася під снігом.

— Ні, Шушик, бавовну можна буде зібрати й навесні, хоч якість її вже буде не та. А от виноградні лози ми, звичайно, не встигли накрити землею, вони опинились на холоді і замерзнуть. Ходімо, поки ще день тільки почався, у виноградний сад, там усе й з'ясуємо.

В саду вони розкопали сніг, підняли з-під нього лози і знайшли там ягоди винограду. Вночі був мороз, і ягоди стали тверді, як горішки.

— Ой, минулися щасливі деньочки, коли ми їли свіжий виноград! — зітхнув Гагік. — І навіщо ти нас сюди привів?.. Щоб нагадати нам про кращі дні?

— Ні, — сказав Ашот. — Ми повинні обрізати лозу і накрити її землею. Асо, дай ножа, а ви візьміть сокиру й прорубайте в землі рівчак.

Коли вже багатенько чубуків було зібрано й закопано в землю, Ашот сів на камінь.

— Так, — урочисто сказав він, — не мало горя нам — тут дісталось, але заради цих чубуків варто було й постраждати. Адже вони дадуть можливість посадити в колгоспі новий сад, і в цьому саду не треба буде заривати лозу на зиму і весною відривати: тутешня лоза звикла до морозу…

86
{"b":"254529","o":1}