ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Капітане Спринчак, — з своїх британських висот промовив Робінсон, — тепер, коли всі ми поглянули на картотеку, я гадаю, що її можна було б прибрати, віднісши туди, де вона була досі.

Я не встиг навіть запротестувати, бо цього разу вервечка велінь не плелася, як перед тим, Спринчак тільки ляснув пучками, опасистий пан комендант стрепенувся — і картотеку мов лизень злизав.

І після цього старший лейтенант Робінсон не дав мені часу на обурення, з ледь помітним поклоном у мій бік і ще з непомітною усмішкою з-під британських вусиків щіточкою сказав:

— Маємо пів на одинадцяту, а об одинадцятій всі англійці п’ють свій традиційний чай. Я запрошую містера капітана Сміяна до себе на чай.

Проклинаючи в душі всі традиції, етикети і чай, я підвівся, подякував і слухняно потеліпався за своїм гостинним господарем, зо зла навіть забувши спитати Попова, чи правда, що англійці п’ють самий тільки чай, а не щось міцніше, коли ж так, то тоді чому від майора Гарвея завжди вже з самого ранку тхне віскі?

Робінсон запросив нас з Поповим до свого «джипа», доктор Томберг і капітан Спринчак поїхали в моєму «вандерері», ми швидко проскочили захаращене військовим транспортом шосе між Мюльгаймом і Дельбрюком, перетнувши залізничний переїзд, взяли праворуч до головної магістралі і, зрештою, опинилися перед довгою цегляною віллою посеред старого парку — резиденцією самого майора Гарвея.

Майора не було (то й краще!), господарював Робінсон — суцільне втілення ввічливості, привітності, гостинності. Ми опинилися у величезнім білім залі, який сяяв білими люстрами, білими меблями, білими скатертями на великих столах і малих столиках, білим посудом на них. Аж диво брало: де могло взятися стільки всього білого в цьому зовні такому похмурому будинку, складеному з темно-червоної цегли.

Що таке чай для мене ось уже чотири роки? Алюмінієвий кухоль, перебовтана рідина з казана польової кухні або з закіптюженого чайника, грудка цукру в жмені, чорний сухар такої міцності, що не ламається й під танковими гусеницями. Але ж зате чай, чорти його бери! Гарячий, обпікаючий, мов зварений на пекельному вогні,— і не просто для пиття, а тільки для обережного присьорбування з поахкуваннями, добродушними матюками, з молодецькими вигуками.

А тут, власне, чаю й не було. Принаймні я його не міг побачити. Величезний стіл, за яким я опинився, столики правобіч і лівобіч, заставлені посудом, завалені всілякими причандаллям і взагалі чорт зна чим. Ну, так, я вже пройшов пів-Європи і не просто так, а переможцем, були взяті міста, були трофеї, багаті вілли, пишна обстава, сервізи, порцеляна, бронза, дзеркала, все належне. Але ж не отаке божевілля! Чайники й глеки, молочники і посудинки для вершків, для варення й кольорового чорта-біса, кубики масла в кришталевих посудинах з кришталевими кубиками льоду навпереміш, різнобарвні сири на чистеньких дерев’яних дощечках, цукор, захований в цукерницях, що формою нагадували маленькі храми, мед кількох ґатунків у крихітних срібних цеберочках, з десяток різновидів печива і штудерних коржиків у бронзових (може, позолочених?) кошичках, тістечка, горіхи, цукерки, якісь незнані ласощі і екзотичні плоди — свіжі й засушені, мисочки, тарілочки, блюдця, фінтіфлюшки й хунди-мунди, до всього цього — ложечки, виделочки, ножички, щипчики, лопаточки, молоточки, шпички й свердельчики — чорти його маму знають, за що тут братися, за що хапатися. Ну, вже бачили й ми дещо, сервізи, капризи і все таке інше. Але ж не отаке й не стільки!

І хочби ж тобі згідно з усіма писаними й неписаними законами гостинності господар припрошував гостя, пропонував спробувати те чи оте, частував тим чи іншим, наливав чи підливав — та ні ж!

Сидить, як камінний бовван, очі втуплені в простір, так ніби йому ось саме тепер припекло оглянути всю їхню Британську імперію з її землями і володіннями, спина випростана, тулуб відхилений од столу (і я не я і хата не моя!), тільки руки плавають над столом, наосліп виловлюють на ньому то се, то те, щось переставляють, пересувають, перетасовують, одним словом — священнодіють.

Врятували мене немудрі селянські хитрощі: дивись на хазяїна і роби, як він.

Мовчиш, і я помовчу. Щось переливаєш-перебовтуєш, і я переливатиму, перебовтуватиму. Завдяки такому впертому наслідуванню зумів я з гріхом пополам все ж випити чашку чаю (хоч і без цукру), з’їв коржика, який чомусь виявився солоний і такий твердий, ніби його мали гризти собаки, полизькав якоїсь гидоти, що нагадувала нашу рідну коломазь для возів, — на тому й кінець вранішньому британському чаєві, на якому я опинився завдяки своєму несподіваному дипломатичному статусу члена союзницької комісії по вилученню радянських громадян з польських таборів для переміщених осіб в англійській зоні окупації Німеччини.

Після церемонії, подякувавши Робінсону, я сказав, що, на жаль, у нас немає такого звичаю розпивати чаї між сніданком та обідом, але обідати ми намагаємося щодня, отож я маю честь запросити його і все шановне товариство назавтра до себе на обід. Робінсон подякував, і ми поїхали до Мюльгайму, де вже, сподівався я, візьмемося до роботи по-справжньому.

Пан табірний комендант стелився перед Робінсоном і перед своїм паном капітаном Спринчаком, стелився і, як казав Шевченко, ходив ходорком перед ними, картотека вже ждала нас посеред безмежного столу, а з обох боків од неї стелилися різнобарвні карти, карти польські й англійські, не якісь там учнівські в масштабі — на кожний сантиметр держава, а польові десятикілометровки, де зазначено не те що населені пункти й окремі будівлі, а кожне дерево, ямку й скіпець. В мене, крім надісланої з Берліна листівки з гімном Радянського Союзу, на слова Михалкова і Ель-Регістана, ніяких друкованих матеріалів не водилося, інакше бо всі Козуріни нашої дорогої держави ночей не спатимуть з переляку, що ті матеріали потраплять до рук ворога, а ворог, відомо всім, не спить, не дрімає і не куняє! Коли чогось не маєш, то ти від нього цілком незалежний. Саме таку незалежність відчув я при погляді на ті дбайливо розстелені по столу карти, навіть спробував відсунути їх, одтрутити, одним словом, зневажити й змаловажити.

— То як, дозволите мені приступити? — для годиться сказав я і зробив рух, щоб підсунути до себе ящички з картками. Але Робінсон, нічим не зраджуючи свого британського спокою, попросив моєї уваги і моєї участі для розроблення детальної процедури всіх подальших дій. Це здивувало мене і навіть розсмішило.

— Процедура найпростіша, — зазначив я, — як ми й домовилися, я переглядаю картки, виписую з них прізвища…

— Сер, — величаючи мене аж он як, холодно промовив Робінсон, — ви глибоко помиляєтесь, заявляючи, ніби ми домовились. Ні ви, ні я не маємо права переглядати ці картки.

— Не маємо права? Але чому, хотів би я знати!

— Тому що на цих картках громадяни Польської республіки, і всі права тут має виключно містер капітан Спринчак.

Пан капітан на знак згоди приклав два пальці до білого орла на конфедератці і вдоволено настовбурчив житні вуса.

Я сидів ні в сих, ні в тих. Муркнув був до Попова, мовляв, підтримай хоч ти, змобілізувавщи своє канадсько-англійське минуле, але той тільки пересмикнув товстою щокою, натякаючи, що кожне наше слово поглинають хрящуваті вуха доктора Томберга.

— Саме тому, — досхочу понасолоджувавшись моєю знетямленістю, поважно мовив Робінсон, — пропонується такий порядок. Містер капітан Спринчак переглядає картки, роблячи це з відповідною уважністю і відповідальністю, коли знаходить в якійсь з карток дані про особу, що може трактуватися як належна до радянського громадянства, то показує ту картку представникові британської військової адміністрації, в даному випадку мені, і після нашої спільної консультації з капітаном Спринчаком ми зможемо передати означену картку представникові радянського командування, тобто містеру капітанові Сміяну.

Я ще тоді не знав англійської, надто її тонкощів, отож не міг відати, що зануда по-англійськи killjoy, тобто: вбивця радості, але що Робінсон убивця всього живого на світі — це збагнув і без знання мови. Найнестерпніше ж: не заперечиш, не грюкнеш кулаком по столу, не встанеш та плюнеш — сиди, слухай, кивай головою, як колгоспний кінь од мух, і згоджуйся на все, інакше не виконаєш наказу.

67
{"b":"256163","o":1}