ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Безумнее всяких фанфиков
Чардаш смерти
Богиня по выбору
Будущее вещей: Как сказка и фантастика становятся реальностью
Если любишь – отпусти
Как убивали Бандеру
Алхимики. Бессмертные
48 причин, чтобы взять тебя на работу
Под северным небом. Книга 1. Волк
A
A

Настя. Кислим оком та довгим носом.

Наталка. А вже правда! І де в його ті очі були?

Настя. Звичайно, за гроші бере.

Наталка. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.

Настя. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює, понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло…

Наталка. Іменно, як на корові сідло…

Настя. А з того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не одполощеш!

ВИХІД VIII

Ті ж і Проня.

П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.

Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!

Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.

Н а т а л к а. Та яке модне!

П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.

Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!

Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!

Проня. Мерси за компліман!

Настя (до Наталки). Не передавай куті меду!

Наталка (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!

Настя. Чи справжні ж?

Проня. Авжеж!

ВИХІД IX

Ті ж і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли! 3а каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!

Настя. Ого! Сімдесят п ять!

Н а т а л к а. Ой мамо моя!.

Проня. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!

Явдокія Пилипівна. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!

Проня. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!

Явдокія Пилипівна. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!

Настя. Позаторік ще?

Явдокія Пилипівна. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!

Проня. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!

Явдокія Пилипівна. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).

Проня. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?

Настя і Наталка. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!

Степан (з-за вікна). За кого Сірки віддають дочку?

Г о л о с. За якогось цилюрника.

Степан. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.

Явдокія Пилипівна (таска цілий жмут всяких суконь). Осьде, гляньте яке!

Настя. Чудесне! Широке та добряще! (Маца).

Наталка. Ой яке гарне! Як шелестить!

Юрба всякого родулюдей натовпом лізе довікон, а дехто й до дверей.

Проня. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!

Явдокія Пилипівна. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!

Настя. Чи шовкове, чи бавовняне?

Явдокія Пилипівна. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.

П р о н я. Ви не знать що, мамо!

Явдокія Пилипівна. Чого? Єй-богу, правда!

Голос (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!

Парубок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!

Дівчина. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!

Сміх.

П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели?

Явдокія Пилипівна. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.

П р о н я. З мухленталену.

Явдокія Пилипівна. Еге ж.

Голос (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить…

П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!

П р о н я. Зачиніть вікна!

Явдокія Пилипівна. Нехай дивляться: один тому час!

П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.

Явдокія Пилипівна (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.

П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!

Явдокія Пилипівна. І принесу, тут нема сорому: діло світове!

Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!

Парубок (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!

Міщанки (з дверей). До твого носа й пристало!

П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!

П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!

Явдокія Пилипівна (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.

Настя. Славно! Та велике яке!

Наталка. Тут і трьох можна вкутати!

Міщанки (з-за дверей). Я б під таке полізла!

П а р у б о к. Та й я б, якби попросили…

П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати…

Настя і Наталка. Ходімо, ходімо! (Ідуть).

X и м к а вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою і разом розкладають на стільці всі речі.

Явдокія Пилипівна. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!

X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).

Голос (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтона-ми. Це, либонь, жених!

Д р у г і. Де? Де?

Інші. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!

ВИХІД X

Голохвостий і два митрополичі баси.

Голохвостий (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.

1-й бас. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.

2-й бас. Наберете в кишені добра.

Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом пер-вого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.

1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй-богу!

2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…

Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…

19
{"b":"25743","o":1}