ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Степан. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра…

Хлопець (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!

Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія… Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить… Одне слово, не вашого розуму дєло!

Хлопець. Що ж воно таке?

Голохвостий. Інтрижка.

Хлопець. Як?

Степан. Та кинь його, ходім!

Другі. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!

Всі пішли.

ВИХІД IV

Голохвостий сам.

Голохвостий. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії… так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігде нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, я єй пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка як струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, ей-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак таке уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я тобі візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіе імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!

ВИХІД V

Голохвостий, Проня, Настя і Наталка.

Голохвостий (зуздрівши), А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!

Проня, Настя і Наталка мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.

Голохвостий. Як би ето підойти похвисоніще, щоб так зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не так… (Обсмикує одежу на собі),

П р о н я (наближається; за нею подруги). Голохвастов, здається?

Голохвостий (підліта). Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

Проня (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки дожидався: я нарочито проманіжила.

Голохвостий. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!

П р о н я. Разумєеться. Єто маї близькі приятельки і сасіди.

Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.

Настя. Мені здається, що ми десь стрічались.

Голохвостий. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.

Наталка. Невже?

Голохвостий. Рішительно. Міня везде принімают как сваво, значить, без хвисона!

П р о н я. Там, верно, красавиць найшли порядошно.

Голохвостий. Што мне краса? Натирально, нерве дело ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!

П р о н я. Разумєеться, не мужицькі: фе! Мове жар!

Наталка (до Насті). Який він гарний!

Настя. Нічого собі; тільки штукований!

Наталка. А я вас сьогодні десь бачила.

Голохвостий. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови…

Наталка (до Насті), Який він розумний та гострий як бритва!

П р о н я (до подруг), А я ж вам не казала, що первий кавалер!

Голохвостий. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?

Наталка. Што ви, я не куру!

Настя. І я ні; та чи пристало ж баришням?

Голохвостий. Перва мода!

П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється).

Голохвостий. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.

П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму…

Наталка і Настя. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.

П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила…

Голохвостий. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийми з кишені у піджаці).

Настя (до Наталки). Ач, який ввічливий!

Наталка. Настоящий хрант.

Беруть конфекти.

П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…

Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!

Настя (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою[2] трощить, а тут — пальцини.

Наталка. Це на нас критика.

Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, треснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам цєлий воз…

П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?

Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? І у думце не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство… Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!

3
{"b":"25743","o":1}