ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

-- Що ж, ми і тут отримали перемогу. — пробубнів Шутім , обіймаючи Шамілю.

-- Ти правий друже. — кивнув головою Теймур.

Вугляр пішов до хатини, та коли проходив по біля Міли і Карола, дівчина помітила його поранення.

-- Теймуре, що з твоєю головою?— стурбовано спитала вона.

-- Дрібниці. — спокійно відповів той. — Не хвилюйся, Крахун зараз мене вилікує.

Вугільник зник у будинку чарівника. Дівчина лише здвигнула плечима, та Карол був йому вдячний, перший раз, за весь час знайомства, що він, не відвернув Міленину увагу, на себе. Поснідавши на швидкоруч, мандрівники попадали відпочивати. Мілена сиділа біля Карола і дивилася на його миле, майже дитяче обличчя, згадувала як вона хвилювалася, поки чоловіки ходили за тим клятим хутром. Що тільки не передумала. Яка вона була зараз щаслива, сидіти поруч з коханим. Шаміля і Васса , теж неймовірно раділи поверненню своїх милих чоловіків. Вони разом порались біля плити, готуючи обід і весело гомоніли. Коли накрили стіл, побудили мандрівників, ті вставали не охоче, від перевтоми боліли руки і ноги. У Теймура під очима були велетенські синці. Хоча голова і не боліла, бо малий чаклун чимось його напоїв, та на обличчі сліди залишилися.

-- Ну і вигляд у тебе, хлопче, хоч хестурів лякай. — насміхався з нього Плато.

Теймур лише посміхнувся у відповідь.

-- Добре ,що хоч живий!— заступилась за вугляра, Васса.

-- Так. Згадати страшно, чого ми натерпілись. — сідаючи до столу підтримав розмову Крістур. —А ти Кароле, як? Стобою все добре? Щось вигляд в тебе не дуже.

-- Красно дякую! Утішив! А роги в мене не ростуть?—з єхидничав хлопчина.

І одразу ж, про це пожалкував, бо Крістур розплившись у посмішці, від вуха до вуха і висказав:

-- А ти, про це запитай у Міленки, як вона тебе чикала.

Дівчина густа почервоніла і трохи не випустила полумисок, якого якраз ставила на стіл, а Крістур отримав від Васси, ганчіркою по плечах.

-- За що?— удавано-ображено, викрикнув він.

-- За твій довгий язик. Не чіпай дівчини. — промовила Васса.

-- У вас бачу, добрий настрій. Це чудово. — почувся голос чаклуна, який щойно увійшов.

Він ніс під пахвою товсту книгу. Мабуть вона була досить таки важка, бо малий аж перехилився на бік.

-- Сідай до столу , Крахуне. Дивись , чого тут тільки не має. Наші жінки, з радості перестаралися. Нам всього і не подужати. — запросив його Мозус.

-- Не відмовлюся. Я, таки добряче зголоднів.

Чаклун сів біля Шутіма, який вже наминав пиріг з м’ясом і голосно прицмокував губами, показуючи, який він смачний. Шаміля дивилася на свого обранця закоханими очима, бо саме вона пекла ті пироги. З обідом упоралися швидко, вісьмом здоровим чоловікам апетиту не позичати. Крахун попросив жінок швиденько по прибирати, і коли стіл був чистим , поклав на нього свою книгу.

-- Ви казали, наступне, що вам потрібно дістати, це крило морфіна. Так?

Карол дістав папірець на якому були виписані всі складові зілля і передав чаклунові. Той уважно його продивився.

-- Ага. Ну я так і казав. — прочитавши, мовив чаклун. — Так от, ці морфіни живуть у Містерії. В цій книзі сказано, що цей світ населяють ефірні істоти. Простій людині, їх навіть побачити не можливо. Сам світ складається з тисяч летючих острівців, як по ньому пересуватись, я, і гадки не маю.

-- Нічого, потрапимо, зрозуміємо. — перервав чаклунове пояснення, Мозус.

Друзі підтримуючи ватажка, закивали головами.

-- Все чим я можу вам допомогти, це прочитати закляття, воно в мене є в цій книзі, щоб ви потрапили саме туди куди потрібно, решту зробить Каролова сфера. Переміщення ми зробимо у моєму палаці. — чаклун показав на велику будівлю.

-- А я гадав, ти живеш у хатині. — здивувався Карол.

-- Так, у хатині. Але палац теж мій. Точніше, мій і Бахтара. Ми його разом створили, та після того, як він пішов, я там більше не мешкаю, тільки працюю.

-- Зрозуміло. Ну що ж , друзі, будемо збиратися в нову подорож. — звернувся Мозус до своїх товаришів.

Збори були не довгими. Почистили і погострили зброю, жінки заштопали подраний одяг, бо цілого, потрібного розміру, знайти не вдалося. Пощастило лише Шутіму. Шаміля його, вділа з ніг до голови і він був несказанно задоволений своїм виглядом. Брати-болотники перетягли свої луки і наробили більше стріл, до торби поклали мотузки і гаки до них, а ще, що було потрібно, не знав ніхто. Дуже дивний світ змалював їм Крахун. Коли все було готово , пішли до палацу. Старшина селища і Шаміля їх проводжали. Шутім ішов як у воду опущений, міцно тримаючи за руку свою подружку. Мозус кілька разів на нього уважно подивився і пошепотівся про щось з Крістуром, потім повернувся до коротуна і несподівано для нього спитав:

-- Шутіме, може ти хочеш залишитися тут?

Малий від несподіванки зупинився і здивовано закліпав очима.

-- А чому це ви, вирішили мене тут покинути? Я вам , що , заважав увесь цей час?

В його голосі чулася образа.

-- Ну що ти, друже, ми зовсім не хотіли тебе образити. — поспішив заспокоїти його Крістур. Ми тут порадились і вирішили, що у тебе, може більше не бути такої нагоди. Цей світ створений саме для тебе і для таких як ти. Тут ти зустрів своє кохання і ми не маємо права , віднімати це в тебе.

Шутіма заспокоїли ці слова, в його серці прокинулась вдячність до друзів, за піклування.

-- Мені приємно, що ви хвилюєтесь, та я піду з вами до кінця. Мене Шаміля поважати перестане, якщо я вас покину. — Шутім ніжно глянув на подругу. — Коли ми повернемося до нашого світу, я попрохаю Орнагула, щоб він мене сюди повернув. Думаю, старий мені не відмовить. Ти ж мене почекаєш, серце моє?

Шаміля ствердно хитнула головою і чмокнула коротуна у щоку. Друзі не чикали від Шутіма такої відданості, в їхніх душах він здобув собі повагу.

-- Ну, що ж, якщо ти сам так вирішив, ми не станемо тебе відмовляти. — сказав за всіх, Мозус.

Мандрівники зайшли до палацу, хоч назва ця була скоріше умовна, бо вся будівля складалася з однієї великої кімнати і кількох допоміжних, схожих на комори. У великій кімнаті, друзі і опинилися.

-- Давайте прощатися зараз, бо як засвітиться сфера, вас тут не повинно бути. — попередив проводжаючих Карол.

-- То як я читатиму заклинання?— питав Крахун.

Карол розгубився, та Мілена швидко знайшла вихід.

-- Стань у дверному пройомі і як тільки закінчиш промовляти закляття, швиденько, закрий двері.

-- Добре. З цього, щось, може вийти, а якщо і відправишся з нами, то чарівник нам у мандрівці, не завадить. — пожартував Крістур.

Прощання було швидким, старійшина і Шаміля вийшли з палацу, а Крахун зробив так як сказала Міла. Тільки но він почав читати, як обізвався Теймур:

-- Може я чогось і не розумію, але якщо той світ такий як про нього розповідав чаклун, то нам краще зв’язатися мотузкою. Бо ми можемо не познаходити один одного.

-- А, вугляр, правий. — погодився Карол. — Нам дійсно потрібно зв’язатися.

Дістали мотузку і по черзі поприв’язувалися до неї. Карол став в середину, товариші його оточили. Крахун читав заклинання , а куля все яскравіше і яскравіше розгорялася, і ось мандрівники вже летіли по прозорому коридору в новий невідомий для них світ.

11

Зв’язані однією мотузкою, друзі не втрачали одне одного з поля зору, але спілкуватися однаково не могли, слова наче застигали на губах і інші їх не чули. Скільки тривав цей політ, не відомо, та раптом він скінчився і все навколо засвітилося рожевим світлом. Та все одно, друзі продовжували повільно летіти. Вони зрозуміли, що вже потрапили до Містерії, навколо них плавали уламки, мабуть колись цілої планети. І важко було зрозуміти де низ , а де верх.

-- Це і є, ті острови, про які нам розповідав Крахун .— гукнув до решти мандрівників Мозус.

Вони поволі наближалися до одного з них. Їхні ноги торкнулися тверді.

-- Яка неймовірна краса!— вигукнула в захваті Мілена.

Вона нагнулася і провила рукою по рослинності на якій стояла. Вона була схожа на траву, але колір дивний. Від дівочих рук у бік побігла якась дрібна тваринка, рятуючись від небезпеки, між яскраво-жовтими стеблинками. Карол стояв на самому краєчку острівця і дивився, як йому здавалося в низ.

36
{"b":"270243","o":1}