ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

-- Що ж, юні мої друзі. — почав розмову чарівник. — Зробимо підсумки вашої праці. Що ви маєте, на цей час?

-- Ми маємо шерсть червоної ящірки, крило морфіна і Місячний камінь. — сказав Мозус.

-- А ще, закляття, що дав нам Орнагул. — добавив Карол.

-- Добре. Та ви розумієте, що це не кінець. По переду на вас чекають нові випробування. Можливо вони важчі за ті, що вам довелося пройти. — мовив старий. — Вам залишилося добути око дракона-слактора у Акварії і Камінь Сонця. Зараз ви отримаєте від мене останню настанову, насамперед, ради неї, я і вирушив сюди, та учора не хотів про це говорити. Мені потрібно було побачити, що ви за команда. Ви гарні друзі і справжні бійці, я задоволений. Вам, справді під силу, виконати це завдання.

-- Про яку настанову, ти кажеш?— поцікавився Перус.

-- Коли ви потрапите до Акварії і добудете око, чарівник Валером, допоможе вам створити зілля, за допомогою якого, ви відправитесь до нашого світу, в день останньої битви низинних народів з каурданцями. У вас залишиться тільки два дні, щоб відшукати Камінь Сонця. В ранці третього дня, коли ще місяць не зайде , а сонце тільки підніматиметься над обрієм, на найвищій точці перешийка, що відділяє Стеркію від великої землі, повинні стояти чоловік і жінка. Жінка триматиме Камінь Сонця і стоятиме обличчям на схід, а чоловік Місячний камінь, повернувшись на захід і разом з ними, там , повинні бути кохання і ненависть, життя і смерть. Тоді станеться те, що назавжди звільнить народи від нічних страхіть. — чарівник замовк.

Мандрівники сиділи мовчки, схвильовані почутим. Ніхто з них, не насмілювався заговорити першим.

-- Що ж, я бачу, ви все добре зрозуміли. — посміхнувся старий. — Кароле, дай но мені сферу. Сьогодні, ви, скористуєтесь нею в останнє.

Фалонд, повертів кулю в руках і щось прошепотів над нею. Потім повернув хлопцеві.

-- Прийшов час прощатися, мої друзі. Бажаю вам всього найкращого, нехай Боги Світла і Добра допомагають вам.

-- Я, теж зичу вам щастя. — обізвався Харон.

-- Пішли , Хароне з печери, ми не повинні тут знаходитись коли, наші друзі вирушать у інший світ. — погукав юнака чарівник. — Кароле, коли сфера засяє в повну силу, розбий її.

-- Навіщо?

-- Вона відслужила в повній мірі і в Акварії вам не знадобиться, та і лишати цю річ без догляду не можна, а до нашого світу вона не повинна потрапити. — пояснив чарівник.

Він взяв Харона за плече і вони вийшли з печери.

-- Ну що, всі готові до нових пригод?— спитав Карол у своїх друзів.

-- Знову вода?— проскиглив Шутім.

-- Хочеш залишитись?

-- Ні!— рішуче закрутив головою коротун. — Це я так, просто набридло мокнути!

-- Я зовсім забув, ми ж справді можемо опинитися у воді. Наші речі вимокнуть, а свиток з закляттям може зіпсуватися!— вигукнув Карол.

-- Його треба покласти у пляшку і добре закоркувати. — порадив Капер.

Так і зробили. Тепер друзі справді були готові до мандрівки в новий, дивовижний світ. Вони стали щільним колом навколо Карола, той розмахнувся і кинув сферу об землю.

14

Вода була тепла і солона. Мандрівники, як стояли тісним колом, так і опинилися в ній. Навколо куди не кинь оком, був океан.

-- Ми на місці. Ніхто не потонув?— роздивився навколо ватажок.

-- Та начебто, ні. – обізвався Капер. — Куди пливтимемо? Як у Містерії, навмання?

-- Навіть і не знаю, що нам робити. — відповів Мозус.

Чоловік однією рукою розгрібав воду, щоб втриматись на поверхні, а іншою підтримував Шутіма, та коротун і сам впевнено тримався. Мабуть вже звик до плавання.

-- Добре, хоч тут тепло. — промовив він, випльовуючи з рота воду.

Несподівано поблизу їхньої компанії, із води, визирнула зелена, ротата голова, на довгій як у змії шиї. Мілена злякалася і заверещала, намагаючись ближче притиснутись до Плато, який був найближче до неї. Біля першої голови з’явилося ще кілька таких самих, вони повільно обпливали купку людей по колу, потроху наближаючись. Їм мабуть було цікаво спостерігати, за такими не зграбними у воді, істотами.

-- Вони нападуть на нас?— пошепки спитав Шутім у Мозуса.

Той лише здвигнув плечима. Коли голови опинилися зовсім близько, Капер раптом радісно вигукнув:

-- Це ж, черепахи! У нас на болоті їх повно. Тільки там, вони маленькі.

Він обережно простяг руку до найближчої, від нього, тварини. Черепаха не злякалась, а навпаки, потяглась на зустріч хлопцеві і злегка ущипнула його за руку, ніби шукала на ній гостинець.

-- Вибач, у мене нічого не має. — виправдовувався Капер перед твариною, ніби вона його розуміла.

Він взявся рукою за панцер і спробував на нього залізти, черепаха не сперечалась з таким нахабством, а навіть повернулася, щоб хлопцеві було зручніше сісти.

-- Ти ба! Та вони ж ручні. — радо вигукнув Плато і по слідував братовому прикладу.

І ось, вже дивовижні мешканці Акварії, везли мандрівників по водним просторам свого світу. Черепахи пливли швидко, то ховаючи голови під воду, то піднімаючи на поверхню, але глибоко не занурювались, наче розуміючи своїх вершників. Скільки б ще продовжувалась ця подорож, не відомо, якби по переду їхнього маленького флоту, не з’явилось дивне, лускате створіння сріблястого кольору, з вилупкуватими очима на пласкій, як у риби, голові. Було не зрозуміло, що ж воно таке, чи то жаба з риб’ячою головою, чи то риба з лапами як у жаби. Створіння поводило на всі боки очима і зникло в глибіні.

-- Ну і що це означає?— спитав Теймур, озираючись на товаришів.

-- Не можу тобі відповісти. — спокійно проказав Мозус. — Скоро, гадаю, ми все зрозуміємо.

Черепахи продовжували пливти, не звертаючи ні на що уваги. Лускате створіння знов з’явилося поряд, але вже не само, а з кількома такими самими істотами. Вони наче перемовлялися по між собою, то відкриваючи то закриваючи свої риб'ячі роти. Одна з них обігнала черепах і щось їм показала. Тварини різко змінили напрямок руху і попливли в інший бік. Лускаті істоти пливли поряд, так само швидко як і черепахи. Крізь прозору воду, мандрівники добре бачили їхні видовжені і дуже граційні тіла. Перетинки на кінцівках допомагали їм краще рухатись у воді. Друзі розуміли, що поряд з ними розумні істоти, але як здогадатися, що вини замислили. В цих акваріанських просторах, подорожуючи були безпорадними як малі діти, що ледь навчилися ходити. Карол уважно дивився на одну з цих істот, він намагався звернутися до неї, як це робила цариця Ная. І це спрацювало! Створіння повернулось до хлопця і наблизилось. Юнак не почув ніякого голосу, але одразу зрозумів, що вони направляються у помешкання чарівника Валерома, а їх супроводжують його помічники і учні. Карол одразу повідомив про це друзів.

-- Ти впевнений, що не помиляєшся?— перепитав його Мозус.

-- Не знаю чому, але впевнений. — сказав хлопець.

-- Значить ти зможеш з ними спілкуватися. Це добре…

Та не вспів Мозус закінчити свою думку, як Карол вигукнув:

-- На нас чекає якась небезпека! Приготуйтесь!

Він вихопив свого короткого меча і наче завмер в очікуванні. Лускаті створіння, наче зграйка сполоханих рибок, пірнули на глибину, черепахи за ними, потягши за собою своїх пасажирів. Мандрівники вже хотіли відпустити панцері і спливати, як раптом вода над ними потемніла, якась велика тінь насунула і закрила світло. Люди позадирали голови, прямісінько над ними, пливла велика рибина. Вона хапала здоровенним ротом воду і випускала її крізь зябра. Черепахи обпливши її, спливли на поверхню і якраз вчасно, бо у мандрівників у легенях закінчилося повітря. Велетень зник у далині і подорож знову стала спокійною.

-- Цікаво, це єдине страшне створіння в цьому світі, чи є ще і інші?— поцікавився Плато.

-- Мені, якось, не хочеться про це дізнаватися. — відповів його брат.

Мешканці Акварії зупинилися, черепахи теж.

-- Що, цього разу?— роздратовано спитав Теймур.

Наче розуміючи його тривогу, акваріаниць підплив до Карола і подивився на нього.

51
{"b":"270243","o":1}