ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

-- Ну чого, мамо!— замість вітання, розгублено прошепотів, Карол.

Він ніжно погладжував жінку по спині, намагаючись заспокоїти, на допомогу прийшов батько. Він широко посміхаючись, повільно підвівся зі свого місця, підійшов, взяв дружину за плечі і відвів у бік.

-- Вибач, дорогенька, але мені теж кортить привітатись з сином. — вдавано-суворо сказав він їй, а потім повернувся і затис Карола в обіймах, так сильно, що з промоклого наскрізь одягу хлопця, на підлогу, побігла вижата ним вода.

-- Ой, лишенько, які ж ви всі мокрі. — схаменулась Орелія. — Вас негайно треба переодягти, а то похворієте!

Жінка відчинила віко скрині , і почала вибирати потрібний одяг, Сарман зупинив її:

-- Я сам знайду хлопцям одяг, а ти люба, збирай на стіл. Шлях у наших гостей був не близький, вони добряче зголодніли. А, ви друзі мої, підходьте ближче до вогню, і роздягайтесь, мати має рацію, в таку негоду легко застудитись. — звернувся господар до своїх гостей.

Ті не сперечались, хлопці були раді скинути з себе мокрий одяг, і зігрітись біля комина, цієї привітної господи. Після того, як сестри Карола повиходили заміж і розлетілись з рідного гнізда, Сарман і Орелія залишились самі, і раді були кожному, хто до них завітає, це відчувалось одразу, варто було лише переступити поріг їхнього будинку. Друзі, знайомі, навіть незнайомі подорожні, що шукали притулку на ніч, однаково привітно зустрічались в цьому домі, а що вже казати про рідного сина, та його товаришів? Невдовзі, вони вже сиділи за накритим столом.

-- Ось, спробуйте нашого вина. — принесла Орелія глечик. — Воно вас зігріє і додасть сили.

Сарман діловито почав розливати напій по чарках.

-- Що привело вас, в наші краї?— не відриваючись від справи, спитав він.-- Тільки не кажіть, що скучили за нами.

-- Я справді скучив за вами, рідні мої, але ти тату правий, не це мене і моїх друзів, привело до рідної домівки.

Карол розповів батькам про всі події, що відбулися за кілька останніх днів.

-- От негідник цей Бахтар. — схвильована почутим, скрушно захитала головою мати. — Будь обережний синку, я за тебе хвилююсь. Твій ворог могутній чаклун.

-- Я згодний з матір’ю…-- почав було свою настанову і Сарман, але його перервав стукіт у двері. — Хто там такий ввічливий? Заходьте, не соромтесь, у нас відчинено.

Двері відкрилися і на порозі з’явився Іон.

-- Доброго дня, господарі!— весело привітався сусід. —Я побачив під навісом прив’язаних коней, і зрозумів у вас гості. Негода вже майже вщухла, от я і вирішив навідатись, може якусь новину почую.

-- Сідай до столу, Іоне. Випий вина. — запросив Сарман, нового гостя. —А новини не дуже втішні. З Сулерії прийшов у наш світ злий чаклун Бахтар, і наробив багато лиха в поселеннях вуглярів і болотників. Добре, що хоч нас минув.

У сусіда, обличчя набуло стурбованого вигляду.

-- А, як виглядає той чаклун?— запитав він у Карола.

Хлопець помітивши занепокоєність чоловіка, поцікавився навіщо це йому. Іон розповів про своїх ранішніх гостей, про карлика і дивних його слуг.

-- Ну от тобі і відповідь! То і був Бахтар, а слуги, банда Самсона. Чаклун викрав їх з в’язниці, щоб ті йому слугували. — пояснив чоловікові Карол.

-- Дивно! Ви розповідаєте про якогось лиходія, а мені мої гості видались чемними і порядними людьми. — здвигнув плечима Іон.

-- Бахтар може бути яким завгодно, аби це було йому на користь. Адже ти, мабуть, нагодував їх?

-- Так, нагодував, і дав чим плечі прикрити, адже вони вирушили в дорогу, в акурат на початку зливи. Я пропонував їм перечекати негоду, та карлик не погодився, сказав що дуже поспішає.

-- От бачиш, Кароле, ти хвилювався, що Бахтар втече від нас. — втрутився в розмову Плато. —А ми, його переслідуємо по п’ятах. Та і під час зливи, він не далеко забрів. Он як розлило навкруги. Вода на луках до колін доставала!

-- Так, друже, ти напевно правий, я даремно хвилювався. І в моєму селищі він лиха не наробив, може і Мілену біда обмине. Адже чаклун дуже поспішає, а шлях до Каурданського перевалу не лежить через селище степовиків. Та все ж, затримуватись не будемо, краще попередити нещастя, чим потім, бідкатись і виправляти свої помилки.

Мабуть Каролове серце, все ж щось йому підказувало, тому він і поспішив в дорогу. Орелія похапцем зібрала хлопцям торбину, і разом з чоловіком вийшла провести дорогих, довгоочікуваних, але таких скорих на підйом, гостей, за ворота. Вона ще довго махала їм у слід білою хустиною, поки Сарман обійнявши її за плечі, не завів у хату.

Коні ледь пересували ноги, по розкислій від дощу, дорозі. На небі давно сіяло літнє, пекуче сонце, але з пагорбів, сюди в низину, продовжували стікати брудні потоки. В деяких місцях, зливаючись, вони утворювали бурхливу річечку, і щоб перейти таку перепону, хлопцям доводилось злізати з коней, бо тварина, посковзнувшись, могла впасти і придавити вершника. Не пройшло і години, як мандрівники залишили затишну оселю Каролових батьків, а вони вже були з голови до п’ят перемазані липким брудом і наскрізь мокрі.

-- Не уявляю, як Бахтаровим носіям, вдалося тут пройти, і не втопити свого володаря. — обізвався, завжди мовчазний Капер.

-- Таке лайно, важко втопити. — грубо висказав ся, Плато.

Друзі дружньо зареготали, тільки Карол не зважав на цю балаканину, він був заглиблений у свої роздуми. Лише коли Теймур штовхнув його під бік, звернув увагу на товаришів:

-- Про що це, ви, так весело розсуджуєте?

-- А, тебе, наче поряд і не було. — посміхнувся до нього, вугляр.

-- Він мріяв про свою Мілену, інакше чув би нашу розмову. — задів чарівника, Івер.

-- А що, в цьому, поганого? Я теж постійно думаю про дружину. — встав на захист хлопця, Капер. —Я не попрощався з нею, і мабуть Ніка, на мене дуже сердита.

-- Так, вона міцно тримає тебе, в своїх маленьких ручках. — посміхнувся до брата, Плато. — Начувайся, коли повернешся!

Друзі знову засміялися.

-- От дивина!— вигукнув Івер.

-- Що, тебе, здивувало?— розгублено запитав у болотника, Теймур.

-- А ви хіба не бачите? Попереду, зовсім суха дорога !

-- Дійсно! Це ж, чудово! – радо обізвався, Плато. — Мабуть злива сюди не дістала. Ми, швидко наздоженемо Бахтара.

Та Карол, зовсім не зрадів з цього приводу.

-- Якщо Бахтар вийшов ще на світанку, то давно іде по сухому, і зміг далеко від нас відірватись. Потрібно поспішати, друзі мої!

-- В селище степовиків, завернемо?— спитав у чарівника, Теймур.

-- Неодмінно. Я хочу впевнитись, що там, все добре.

Каролові, навіть, порада персня була не потрібна, щоб це вирішити.

Цілий день зайняла у Бахтара мандрівка до поселення хліборобів. На околиці селища чаклун наказав, своїм рабам, зупинитись. Щоб опинитись тут, їм довелось зробити не малий крюк, та Бахтар, був упевнений, затрати часу будуть компенсовані, коли набридливі переслідувачі, залишать його в спокої, хоча б, на кілька днів. Для нього, цього буде, більш ніж досить, щоб здійснити свою мрію.

-- Ідіть в низину, до ріки. — приказав він, розбійникам. — Там, у рибаків, дістанете човна, і трохи нижче за течією, чикатимете на мене.

Розбійники мовчки слухали його накази, ні рухом ні словом не виказали своєї уваги, та чаклун був упевнений, що вони зроблять так як було сказано.

-- Ідіть виконуйте.

Шестеро розбійників пішли куди їм було наказано, а Бахтар перетворившись на Крахуна, рушив до хатини Мілени, з його вуст не сходила злорадна посмішка, так вже подобався йому, його підступний план.

Нічого не підозрюючи, дівчина, разом з батьками поралась по господарству, і коли побачила, що до їхньої оселі наближається маленький чоловічок, завмерла від подиву( в тому чоловічкові вона впізнала Крахуна, чарівника з Сулерії, і свого давнього друга). Зрадівши такій несподіваній і приємній, для неї зустрічі, Мілена пішла йому на зустріч.

-- Крахуне, як я рада тебе бачити!— ще з далека, гукнула вона, гостеві. Та раптом, здивована, зупинилась. —А чому, це ти тут? Яким вітром, тебе, занесло в наші краї?

12
{"b":"270244","o":1}