ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

--- Гадаю, правителько Каурдану, прийшов кінець твоїй подорожі. Мені набридло твоє переслідування. --- прошипів, наче змія, Бахтар.

Таміла зупинилась, жінка спокійно вислухала промову чаклуна. Вона розуміла, що їхні сили не рівні. Просити милості не було сенсу, і тому покірно чикала вироку. Охоронці не розуміли що відбувається, і теж чикали стоячи трохи позаду Володарки. Бахтар підняв руки до гори між долонями почали спалахувати блискавки. Поволі вони перетворювались на вогняний клубок що збільшувався кожної наступної миті. Цариця позадкувала. Неймовірний жах охопив її, і як вона не старалась не могла його опанувати. Вона ще сподівалась на порятунок від Темхуса, та мабуть марно. Чаклун жбурнув вогняний клубок просто в неї і за мить , і вона і її воїни перетворились на порох. Бахтар зареготав. Та несподівано небо потемніло, знявся сильний вітер. Він закружляв навколо чаклуна, згинаючи дерева до самої землі. На місті, де щойно згоріла цариця, почав утворюватись вихор. Він підняв в повітря прах загиблих і поніс геть. За мить все скінчилось. Чаклун навіть злякатись не встиг. Він стояв розгублений і здивований. Потроху оговтавшись Бахтар знизав плечима. Що б то не було, то вже немає значення. Цариця мертва і йому більше не допікатиме, а це головне! Задоволений собою він продовжив подорож. Шлях через долину був набагато простішим і приємнішим ніж горами. Чаклун бадьоро крокував вузькою стежиною, не звертаючи уваги на те що діялось навколо. Він не помічав дивних тіней що з’являлись то з одного боку від нього, то з іншого. Несподівано з під його ніг зникла земля, він провалився в якусь яму. Сильно вдарився об щось головою і знепритомнів. Прийшовши через деякий час до тями, зрозумів що висить на дереві догори ногами, обмотаний якимись сітками. Бахтар спробував звільнитись. Він вигинався як гусениця у коконі, намагаючись вивільнити руки. Та його зусилля були марними. Чаклун намагався згадати якесь закляття але думки плутались і нічого не приходило на пам'ять. Від злості хотілося вити. Як можна було так по дурному потрапити в пастку? Почулися кроки. Перед Бахтаром предстало кілька дивних людей. Вони були майже голі, тільки невеликі шматки хутра прикривали їхні стегна. Наголо вибриті голови прикрашали кольорові візерунки. Такі ж самі візерунки вкривали їхні обличчя і тіла аж до колін. Ці дивні люди уважно роздивлялись чаклуна. Він не розумів вороги вони йому, чи можливо рятівники, та все ж вирішив спробувати з ними поспілкуватись.

--- Шановні, чи не могли б ви, опустити мене на землю і розв’язати.--- попрохав він незнайомців.

Чоловіки перезирнулись між собою, і щось загомоніли на не зрозумілій для Бахтара мові. Потім зняли чаклуна з дерева і поклали на землю. Та замість того щоб розв’язати, прикрутили його наче здобич до міцної палиці і кудись понесли. Нещасний теліпався як лантух, бо носії йшли не в ногу. Йому від тієї хитавиці зробилося зле і він знову втратив свідомість. Коли опритомнів зрозумів що на ньому вже немає пут. Обережно піднявся на ноги. Навколо було темно як в могилі. Бахтар простяг руки вперед і зробив крок, потім ще один і наткнувся на стіну. Він обмацав її і зрозумів, що стіна земляна. Він обійшов все приміщення, дверей не було. Отже це яма. Тому тут так темно. Чаклун задрав голову і став вдивлятись. Очі поступово звикали до темряви і вона вже не здавалась такою непроглядною. Вгорі він помітив дрібне, тремтяче світло. То були зорі. Поволі Бахтар заспокоювався. Голова вже не паморочилась і він починав тверезо мислити. Було зрозуміло, що він потрапив в полон до якихось дикунів. Малорозвинені істоти можуть стати йому в пригоді, адже по переду ще довгий і важкий шлях. Він потер від задоволення руки. Вранці він покаже цим бовдурам хто є хто. Чаклун загорнувся в подертий балахон і солодко заснув. На ранок його розбудив гуркіт барабанів і якісь співи, швидше схожі на виття голодних вовків. До його в’язниці опустилась драбина. Дикуни рухами показували що чаклунові потрібно вилазити на гору. Бахтар виліз і опинився на майдані посеред селища. Майдан оточувало з два десятки убогих помешкань збудованих з деревини і сухої трави. Мешканці поселення стояли навколо і роздивлялись маленького чоловічка. Вони нічого подібного раніше не бачили. Та це мало хвилювало Бахтара в його голові визрів чіткий план дій, і він не зволікаючи привів його у дію. Він умисно, кинув на землю пляшечку з зіллям, яке постійно використовував останнім часом, а саме з тим, що створювало чудовиськ покірних лише йому. Його розрахунок був вірним. Пляшечка привернула увагу кількох дикунів. Один з них підібрав її і відкоркувавши понюхав. Потім передав іншому. Його одноплемінник теж понюхав трунок і не відчувши неприємного запаху спробував його на смак. Він йому сподобався. Ще кілька дикунів зробили те ж саме. За якусь мить всі вони перетворились на велетенських монстрів, з неймовірною силою. Решта мешканців селища кинулись врізнобіч з криками і вереском, рятуючи свої життя.

--- Знищіти селище! --- наказав Бахтар.

І його нові слуги кинулись виконувати наказ повелителя. Вони ламали примітивні будівлі як іграшкові, розкидаючи навсібіч уламки деревини і шматки покрівель. А повелитель реготав і підбадьорював своїх служок.

--- Молодці, гарна робота! Як я раніше не домислив утнути подібне, ще з бандою розбійників. Я б тепер давно б був біля скіпетра! --- чаклун сплюнув з досади.

Та все ж, його втішало теперішнє положення.

--- Досить! – гаркнув він.

Чудовиська зупинились і стали покірно чикати іншого наказу. Бахтар знайшов гарні ноші,( мабуть на ньому носили вождя племені) він всівся на них по зручніше.

--- Несіть мене! Та обережніше. Ступайте нога в ногу.

Слуги виконали всі накази, і Бахтар з комфортом продовжив подорож.

На острові Богині Краси Аммани закінчувались останні приготування перед подорожу. Зібралися всі проводжаючі щоб попрощатися з мандрівниками. Першим до своїх нових друзів підійшов капітан.

--- Це в перше в моєму житті, коли я так прощаюсь зі своїми пасажирами. Моя душа сповнена вдячністю за можливість поспілкуватися з вами, і болем що потрібно прощатися. Та я маю надію ще побачитися з вами знову.

Пек простяг Каролові руку. Чарівник міцно потис її і не відпускаючи мовив:

--- Навіть не сумнівайся! Наша наступна зустріч не за горами. Ми скоро повернемось, і твої послуги нам ще будуть потрібні, якщо ти не заперечуватимеш нашої подальшої співпраці.

--- Не заперечуватиму. --- розплився в посмішці «морський вовк».

Друзі обнялись на прощання. На березі з’явилась Аммана. Богиня обвила очима всіх присутніх. Затримала погляд на Хеті.

--- Підійди до мене, люба моя.

Жінка підійшла. Її погляд був сповнений смутку і невимовної тривога. Аммана розуміла почуття Хети. Вона провела долонею по її голові, зазирнула в очі.

--- Не треба боятися жити, любити, відчувати біль. Відкрий своє серце всьому світові. Пропусти крізь свою душу радість і смуток інших людей. І рівних тобі не буде в цілому світі. Ти народжена для величних справ, і ця подорож лише початок твого справжнього призначення.

Хета опустилась на коліно і припала губами до руки Аммани.

--- Дякую, що не зневірилась в мені, моя Богине. Благослови нашу подорож.

--- Так, дитино моя. --- Посміхнулась Аммана. Потім звернулась до решти мандрівників:

--- Всі вже готові?

--- Так. --- відповів за всіх, Карол.

--- Тоді щасливого вам шляху.

У Богині Краси в руці з'явилась сфера переходу. Вона простягла її чарівнику.

--- Впевнена, ти знаєш як цим користуватися.

--- Так.

Аммана зникла разом з усіма проводжаючими. Карол попрохав своїх друзів стати навколо нього і взятись за руки. Коли його прохання було виконане він вдарив сферою об землю. Яскраве світло засліпило мандрівників. Коли до них повернулась здатність бачити. Вони вже були в Містерії. І раніше не зовсім привітний світ наче перетворився на царство зла. Небо, що колись світилось ніжно-рожевим сяйвом, палало кривавими спалахами. Уламки планети , які були вкриті м'якою, жовтою травою, тепер були сірими, наче обгорілими і летіли з великою швидкістю в одному напрямку. Вони лише дивом не зачепили друзів. Та мандрівників теж несло слідом за брилами. Вони навіть не могли пручатися.

45
{"b":"270244","o":1}