ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

--- Кароле, що відбувається? --- перелякано спитав Плато.

--- Я сам не розумію. Можливо цей світ гине остаточно. Тримайтесь міцніше один за одного, щоб не розгубитись. Сподіваюсь, скоро ми все з’ясуємо.

Попереду почувся якийсь гуркіт. Мандрівники побачили перед собою страшну картину. Кам'яні брили що летіли поряд з ними, на великій швидкості врізались в уламок планети де Карол зустрічався з царицею примар, розлітались в різні боки градом дрібних сколків.

--- Здається ми у великій халепі, друзі. --- прокричав Карол.

За гуркотом і вибухами було майже нечутно його голосу.

--- Поки не пізно, треба звернути з цієї траєкторії. --- подав свій голос Теймур.

--- Це навіть оцим брилам зрозуміло. Та як це зробити? Нас тягне наче у вир. --- гаркнув Теймурові в самісіньке вухо Капер.

--- Може я спробую. --- несміливо запропонувала свою допомогу, перла. --- У мене сильні крила. Лише тримайтеся за мене міцніше.

--- Всіх одразу тобі не витягти. --- не погодився з нею Карол. --- Забирай жінок і лети, потім, якщо зможеш, повернешся за нами.

--- Кароле, я тебе не полишу! --- запротестувала Міла.

--- Немає часу на роздуми! Якщо хочеш щоб твій милий остався живий, не зволікай. --- Закричала просто їй в обличчя Хета. Вона міцно стисла руку степовички в своїй, іншою вхопилась за Перлину ногу. Те саме зробила і Тума. Чоловіки з силою відштовхнули подруг, щоб надати Перлі можливість вирватись з повітряного потоку. Крілокс розпрямила свої могутні крила і наче розірвавши перед собою простір, рвонула вперед. Їй це вдалося! Відлетівши на безпечну відстань, вона опустилась на тверду поверхню залишку планети. І хоч брила постійно здригалась все ж тут було відносно безпечно. Перла була знесилена. Лише раз в житті їй доводилось так напружуватись, коли вона і кілька її одноплемінників виривались з полону Магри. Згадавши давнішні події, перла відчула як схвильовано закалатало її серце, а до горла підступив ком.

--- Що з тобою, подруго? Тобі зле? --- розхвилювалась Хета. --- Ти зможеш повернутись за чоловіками?

--- Я спробую. --- на силу видавила з себе крілокс.

Її райдужні крила здригнулись за спиною, вона без зусиль злетіла, і не кажучи не слова полетіла назад до кам’яного потоку. Ще здалека вона помітила своїх друзів, що вже майже впритул наблизились до небезпечної зони. Ще трохи ї буде пізно! Вона ринулась на допомогу, та у поспіху не розрахувала траєкторію. Її почало зносити зовсім у іншому напрямку. Як Перла не намагалась, не була в змозі наблизитись до чоловіків. Раптом вона всім тілом відчула поряд з собою чиюсь присутність. Крілокс озирнулась і побачила поряд з собою крілокса чоловічої статі. Його крила, майже в половину більші за її, були темно-блакитного кольору, і з легкістю тримали сильне натреноване тіло. Крілокс-чоловік посміхнувся:

--- Потрібна допомога?

Перла не розмірковуючи кивнула головою і показала рукою у бік купки людей. У двох вони легко здолали відстань до потерпаючих, і вирвали їх з лещат смерті. Коли чоловіки опинились поряд зі своїми подругами, Перла дала волю своїм почуттям. Вона не відривала погляду від незнайомця, а з її очей текли сльози радості. Решта мандрівників теж були і здивовані, і раді цій зустрічі, хоча б тому, що завдячуючи їй вони залишились живими.

--- Хто ти, незнайомцю? --- спитав Плато, першим прийшовши до тями.

--- Фавст. Колись давно, разом з Перлою ми полишили рідну домівку. Та бачу вона мене забула.

--- Я завжди пам’ятала свій рід. Але пройшло так багато часу, обличчя і імена стерлися з моєї пам’яті. Пробач мені Фавсте. Я так рада тебе бачити, і знати що тепер в цьому жорстокому світі я не єдиний крілокс.

Перла підійшла до крилатого красеня і обійняла, поклавши голову на його могутні груди. Мандрівники оживились і теж наблизились до нового товариша вітаючи його, і знайомлячись. Аж раптом, новий потужний поштовх повернув їх до реалій, а вони були невтішними.

--- Фавсте, може ти нам поясниш що відбувається в Містерії. Останнього разу коли ми тут перебували. Все було відносно спокійно. Що привело до такої катастрофи?--- спитав Карол.

--- Ну, якщо ви вже тут були, то повинні знати з чого все почалось.

--- Так. Ная спробувала збільшити свої володіння, і цім призвела до знищення світу і власного народу.

--- Вірно. Довгий час, цариця і декілька її підданих перебували у вигляді примар. Вона за будь яку ціну намагалась все виправити. Одного разу до неї з’явився посланець Магри і запропонував угоду.

--- Це був Темхус?

--- Саме так.

--- І що то була за угода? Повне, беззаперечне служіння Магрі?

--- Ти вгадав. Темхус повернув Наї тіло і владу. Зі Старого Світу пригнав рабів на будівництво храму. Серед них опинився і я. Почалося будівництво. Та тут в Містерії проживали ще одні її мешканці, це морфіни. Вони не прийняли підданства Магри, і намагалися перешкодити планам Темхуса.

--- Такий маленький, і такий сміливий народ. --- прошепотів Карол.

Він згадав свою зустріч з морфінами і серце здавила туга.

--- Що зробили морфіни щоб захистити свій світ? --- вже в голос спитав чарівник.

--- Вони почали викрадати рабів і потай повертати до Старого Світу, через прохід в Чорному озері.

--- Ми пам’ятаємо цей прохід. Вірно, друзі.

--- Так, пам’ятаємо! --- погодились Теймур, Плато і Капер. Міла теж захитала головою.

--- Ну от, а Ная довідалась про це. Вона давно мала зуб на морфінів, а тут якраз нагода помститись. Заручившись підтримкою Темхуса, цариця об'явила їм війну до повного знищення. Морфіни ніколи не воювали, вони навіть зброю тримати не вміли. Єдиною їхньою перевагою, хоч і незначною, було те, що вони мали крила, і вміли швидко літати.

--- Зачекай, Фавсте. Чому ти розповідаєш про морфінів у минулому часі? --- відчувши недобре, спитав чарівник.

Крілокс похилив голову і потер обличчя долонями, наче намагався стерти з пам’яті страшні події.

--- Ная знайшла їхній сховок. Її воїни застали морфінів зненацька. Знищіти такі тендітні створіння не складало труднощів.

--- О, боги!--- сплеснула в долоні Мілена і гірко заридала.

Карол обійняв її за плечі і притис до себе.

--- Продовжуй. --- попрохав він крілокса. --- Адже це не останні події.

--- Не останні. --- погодився Фавст. --- Коли Ная знищіла морфінів, то вирішила зруйнувати і перехід до Старого Світу, щоб більше ніхто не зміг звідси втекти, та не знала як це зробити. Вона звернулась по допомогу до Темхуса, і той, вочевидь, погодився допомогти. Та ні цариця, ні Володар Світу мертвих не здогадувались, що той перехід є найголовнішою складовою Містерії, що саме завдяки йому він ще тримається купи. Темхус дав цариці якесь зілля і та вилила його в Чорне озеро. Перехід закрився, а Містерія здригнулась від страшного вибуху. Запанував хаос. Руйнувалось все що було збудовано. Гинули мешканці цього світу і раби яких прислав Темхус. Я врятувався лише завдяки своїм крилам. Майже добу мені довелося провести в повітрі, бо на землі на мене чикала погибель. Я майже втрачав від утоми свідомість. Несподівано поряд зі мною, замерехтів прозорими крильцями молодий морфін. Він був тяжко поранений, та все ж найшов в собі сили долетіти до мене. Він вказав мені безпечне місце, де я міг би перечекати це страхіття. Взявши його на руки, я полетів туди. Це був крихітний уламок планети, та він знаходився осторонь від повітряного потоку в якому ви щойно були, і йому не загрожувала руйнація.

--- Цей уламок і досі існує?

--- Так. Вам краще, разом зі мною, негайно, відправитись туди. Бо тут не дуже безпечно.

Мандрівники погодились без сперечань. Перла і Фавст допомогли їм відірватись від тверді, бо вона міцно тримала їх на своїй поверхні не даючи змоги самостійно злетіти. Подорож зайняла небагато часу. Уламок справді був не дуже великим, та на ньому все ж збереглись залишки рослинності. Між грудою каміння зіяла печера, до неї і повів своїх гостей Фавст. Він засвітив світильника. Печера була непогано обжитою. Тут було кілька лежаків, бочки з водою і корзини з харчами.

46
{"b":"270244","o":1}