ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

--- Та годі тобі! --- удавано – сердито крикнула дівчина, і злегка стукнула хлопця по лобі кулачком.

Теймур одразу поставив її на землю.

--- Що ж, давайте спробуємо. --- сказав Карол. Ви всі ставайте на уступи, а я вийму кільце.

Обережно один за одним, друзі ставали на плиту, зазубні звільнювали кільце. Коли відійшов останній, чарівник потяг за нього, та нічого не відбулося, кільце намертво сиділо на місці.

--- Може в тебе сили на вистачає? Давай я спробую. --- запропонував свою поміч Капер. --- Ставай на моє місце, а я потягну.

Друзі помінялись місцями. Тепер Капер смикав з усієї сили, та результату не було.

--- Та, що ж це таке! --- плюнув з досади болотник.

--- А ви спробуйте не тягти, а повернути. --- порадила Хета.

Капер нагнувся і повернув вперте кільце, в середині щось клацнуло. Уступ, на якому стояв Готар, сам собою провалився, відкривши отвір. Капер крутив далі, і один за одним виступи зникали десь під плитою. Коли провалився останній, плита, разом з мандрівниками почала опускатися до низу.

--- Які, ми молодці! --- заплескала в долоні Міла.

Всі були задоволені.

--- Друзі, а ви помітили, що якби нас хоч на одного, було менше, цю плиту неможливо було б відкрити. --- промовив Івер.

--- Так, мій дорогий друже. У кожного з нас своє призначення в цій подорожі. --- погодився з ним Карол.

Тим часом плита опустилась на саме дно колодязя. Тут було парко і спекотно. Дихати було важко. Крізь щілини в підлозі пробивалось червоне сяйво, і освітлювало все навколо.

--- Це палає нутро планети. --- пояснив Карол. --- Розплавлена маса каменю і заліза пливе під нами. Тому ставайте обережно, підтримуйте один одного, щоб не провалитися.

Чарівник пішов у перед, провіряючи підлогу, перш ніж поставити ногу, решта рушили слідом. Мандрівники підійшли до сходів, що вели ще глибше. Карол обернувся до друзів:

--- Якщо хтось боїться, то йому краще залишитись тут. Східці дуже круті і без перил. Спускатись по них буде важко.

--- Друже, нам справді страшно, як мабуть і тобі. --- відповів Плато, за всіх. --- Але, ти сам розумієш, що наша сила в єдності. Тому веди нас, а ми підемо за тобою!

Спускались повільно. Зірватися в низ означало вірну гибель. Мандрівники трималися за руки і уважно дивилися під ноги. Тому не помітили, що за ними є ще хтось. Поки Карол з друзями шукали і відчиняли прохід, ріка винесла його ноші до берега. Він вчасно встиг, щоб побачити, куди опустились його вороги, і прослідував за ними. Він не поспішав себе виказувати, ще був не час. Коли мандрівники спустились, Бахтар ( а це був саме він) сховався за приступку, і зачаївся. Він був правий, що не поспішав себе виявити, бо як тільки мандрівники зійшли зі сходів, земля під їхніми ногами здригнулась, наче від сильного удару. Друзі зупинились. Та все стихло. Але варто їм було зробити ще крок, як поштовх повторився, і вже сильніший.

--- Ми занадто далеко зайшли, щоб вертатися. --- обізвався Карол, тремтячим від хвилювання голосом. --- Та далі стає все небезпечніше.

--- Ти правий. --- підтримав його вугляр. --- Нехай дівчата залишаються тут. Івер їх охоронятиме. Решта піде далі.

--- А чому відразу Івер… --- хотів було заперечити хлопчина, та не зміг закінчити свого вислову уставившись у щось за спинами товаришів. Тума пронизливо заверещала, в неї з переляку підігнулись ноги, і якби не Хета що стояла поряд, то впала б на підлогу. Чоловіки озирнулись. Прямо перед ними хиталась на довгий шиї величезна, потворна голова. З ніздрів, при кожному видиху виривались клуби вонючої пари. Від цього смороду перехоплювало подих, сльозились очі. Поки мандрівники не рухались, то і потвора не проявляла ніякої ворожості. Вона повільно повертала ніздрі то в один то в інший бік.

--- Воно нас не бачить. --- ледь чутно прошепотів Готар.

--- Справді, у нього немає очей. --- так само тихо відповів Карол.

--- Щоб жити в підземеллі, очі не потрібні. Це страховисько орієнтується іншими відчуттями. Наприклад зараз він здається нас занюхав. --- задкуючи відповів Плато.

--- Тікайте навсібіч! --- вже на весь голос крикнув Карол, і смикнувши Мілену, відскочив у бік.

Велетенські ікла клацнули, якраз на тому місті, де щойно стояла купка сміливців. Якби не їхня реакція, вони всі були б вже обідом для чудовиська. Карол очима знайшов друзів, і лише порухом руки наказав нікому не рухатись. Отримавши від них ствердну відповідь, чарівник повільно витяг меча, і прикриваючись щитом пішов на страховисько. Звір повільно почав повертати голову в його бік. Та чомусь не поспішав нападати. Він потяг ніздрями повітря, наче принюхуючись. Карол насмілився зробити кілька кроків. Тварина завмерла, і навіть трохи позадкувала.

--- Що з ним таке? --- здивований побаченим, в голос спитав Плато, і мало за це не поплатився. Бо відразу був почутий і атакований. Йому ледве вдалось ухилитися. Чарівник кинувся навперейми роззявленій пащі, і що було сили вдарив нападника мечем. Звір заревів, наповнивши все навколо, їдким димом, але у відповідь не атакував, а з наближенням Карола відступав у глиб печери.

--- Кароле! --- гукнула Хета. --- Він боїться не твого меча, а твого щита!

Це було досить не розумно з її боку. Бо тепер вона стала ціллю нападу. Та острів’янка, очікувала цього. Вона швидко зметикувала, і одним стрибком перемістилась в інше місце. Чарівник прийняв до уваги її здогадку, і виставивши вперед свого обладунка пішов у наступ. Чудовисько почало відходити. Звір навіть не намагався пручатись, і повільно ховався у свою нору, поки не зник з очей. Карол прилаштував обладунок так, що як би звірині захотілось вилізти знову, то на його шляху буде нездоланна перепона, чарівний щит.

--- Все! Ця небезпека, як я гадаю, минула. --- об’явив він друзям, витираючи з обличчя піт.

--- А воно не повернеться?--- спитала Мілена.

--- Ні. Щит не дасть йому виповзти. Ми повинні швидко рухатись далі.

Прохід завернув ліворуч, і за кілька кроків закінчився у печері, осяяній золотавим світлом, що відблискувало від кришталевої колби, в середині якої лежав скіпетр. Карол відразу впізнав цю дорогоцінну річ, хоч ніколи раніше і не бачив. Колба стояла на залізній тумбі, притиснута зазубнями, як і кільце на горішній плиті. Навколо тумби було вісім уступів. Чарівник обійшов тумбу навколо і на одній з граней побачив знак свого амулета( змія обвита навколо кинджала), він став з того боку і натиснув на уступ.

--- Друзі допоможіть мені, як там, на горі. --- попрохав він.

Його зрозуміли, і стали на виступи оточивши тумбу. Мілені місця не вистачило і вона відійшла трохи в бік. Коли зазубні відійшли Карол обережно зняв колбу. Він пам’ятав настанову Пулата, і тому трохи розгубився не знаючи що робити далі, адже він не може торкнутися скіпетра ні першим, ні другим.

--- Ану, всі відійшли від скіпетра, інакше дівчина помре! --- пролунав в тиші голос Бахтара.

Друзі оторопіли, де тут узявся цей недомірок? Треба було щось вирішувати. Мілені і справді загрожувала небезпека. Всі знали на що здатний цей малий чаклун. Карол обвів очима друзів, і на диво спокійно сказав:

--- Робіть те, що він каже.

--- Я знав, що ця дівка, тобі дорожча за скіпетр. --- розплився в злорадній посмішці, коротун.

Він рушив до тумби тягнучи за собою Мілену. Коли опинився поруч з заповітною річчю, відштовхнув від себе дівчину, і вже було простяг руку до скіпетра, як несподівано сильний порив вітру збив його з ніг. Посеред печери закрутився вихор підіймаючи стовп пилу. Раптово все вщухло, і перед очима присутніх з'явилась цариця Таміла. Цариця була ще вродливішою ніж того разу, коли її бачив Карол. Мандрівники не знали, що відбулося між нею і чаклуном. Та все ж вони були не менше здивовані її появою.

--- Не чикали? --- розреготалась володарка Каурдану. --- Думали навіки позбавились моєї персони? Ні, я нікому не дозволю заволодіти скіпетром, бо він належить моєму повелителю Темхусу. Це він захистив мене, подарував вічну молодість, і врятував від небуття, в яке відправив мене Бахтар.

54
{"b":"270244","o":1}