ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Несподівано для всіх присутніх, Карол низько вклонився цариці і мовив:

--- Якщо це так, Володарко, то я віддаю тобі скіпетра. Неси його своєму повелителю. Таміла з презирством глянула на сулерійського чаклуна і взяла в свої руки скіпетр. Та як тільки він опинився в її руках, вони почали диміти. В повітрі запахло паленою плоттю. Жінка заверещала і кинула на підлогу символ безмежної влади.

--- Що, вхопила? --- загорлав розлючений Бахтар, і жбурнув у володарку вогняного клубка.

--- Ховайтесь, швидше. --- наказав друзям Карол. Він потяг їх за каміння. --- Нехай воюють! Це їхня війна.

Битва Таміли і Бахтара була запеклою. Цариця стала досить сильною, чого ніяк не сподівався Бахтар. Мабуть Темхус покладав на неї більші сподівання, ніж на сулерійського чаклуна. Печера здригалась, вниз падали уламки скелі.

--- Вам залишатися тут небезпечно. Повертайтесь назад. --- мовив друзям Карол.

--- А, як же ти? --- розхвилювалась Мілена.

--- Не забувай, кохана, навіщо я тут. --- відповів чарівник. --- Я не слабший за них, в моїх руках доля нашого світу, і всієї системи Алагір.

Мандрівники зникли в густій куряві, що піднялась в печері від вибухів. Карол продовжував спостерігати за двобоєм цариці і чаклуна. Блискавиці і вогняні кулі осявали підземелля. Бахтар сховався за залізною тумбою, та вогняний згусток, посланий Тамілою, розтрощив її на дрібні уламки. Тієї ж миті тріснула в печері підлога і почала розділяти її навпіл. Тріщина більшала кожної миті, віддаляючи ворогів одне від одного. Цариця була в розпачу, адже скіпетр залишився на боці Бахтара. Її розгубленістю скористався чаклун. Він вдарив блискавицею їй під ноги, і шмат землі, відколовшись, разом з царицею полетів у вогненну прірву. Бахтар підняв скіпетра, і промовив до зниклої у безодні жінки:

--- З відти, тебе моя люба, навіть Темхус не визволить!

Не вспів чаклун закінчити фрази, як скіпетр почав світитися, а разом з ним і він сам. Світло що випромінював чаклун, всотувалось у символ безмежної влади. Бахтарові стало не по собі. Він хотів кинути скіпетра, але не міг. Лише тоді, як його власне сяйво було поглинуте символом, він зміг від нього звільнитися. Це був час для Карола. Молодий чарівник вийшов зі своєї схованки і пішов до Бахтара.

--- Що шмаркач, ідеш на зустріч своїй смерті? --- люто прошипів чаклун, і змахнув рукою. Та нічого не відбулося. Бахтар повторив рух ще раз, та Карол неушкодженим продовжував наближатися. Чаклун перетворився на маленького, беззахисного чоловічка з племені сулерійських коротунів. Карол висмикнув з його руки скіпетра.

--- Перш ніж брати таку річ в руки, треба узнати все що її стосується. --- спокійним голосом мовив до Бахтара Карол. --- Коли до скіпетра торкнулася цариця, символ лишив її захисту Темхуса, і його сили. А коли взяв до рук його ти, то залишився без чар. Тепер ти ніхто. Просто маленька зла істота, якої ніхто не боїться. А вся ваша сила, і сила попередніх чарівників, зараз в моїх руках. Немає в цілому світі нікого могутнішого за мене.

Коли б зараз друзі побачили Карола, вони б не впізнали молодого чарівника. Його привітне, завжди спокійне обличчя неймовірно змінилось. В став чимось схожий і на Тамілу, і на Бахтара, і ще щось дуже зловісне промайнуло в його погляді. Та за якусь хвилину чарівник зумів себе опанувати. Там на горі його чикають друзі і наречена. Це завдяки їм він зараз тримає в руках скіпетра. І якою владою б не наділила його ця річ, використана вона буде лише для добра. Молодий чарівник озирнувся, він побачив що вогняний потік, почав витікати з розщелини на зовні. Ще трохи і розпечена маса відріже йому шлях до виходу. Карол схопив Бахтара за барки, і подався на гору. Вогняна ріка, бігла слідом, не відстаючи ні на крок. Виверження ставало все потужнішим, здавалось ще мить і все вибухне. Чарівник призупинився, щось підказувало йому що порятунок від потоків лави це щит. Він підійшов до нори змія, схопив щит і закрився обладунком від вогню, як від ворога. Пекельні потоки на якусь мить завмерли перед ним. Це дало йому змогу неушкодженим вийти на зовні. Карол з полегшенням зітхнув, і зазирнув в глиб проходу, вогненна маса була майже поруч. Він зняв обладунок з руки і кинув вниз. Як тільки щит потонув у пекельнім вариві, як одразу воно захололо, замурувавши собою печеру. Знявся вітер, він почав заносити вхід піском, і скоро його зовсім не стало видно.

--- Ну от і все. Кінець нашим пригодам. --- з полегшенням видихнув Плато.

--- А що робити з цим? --- ткнув пальцем у бік Бахтара Теймур.

Карлик сидів на піску і набираючи його у жмені, люто жбурляв на всі боки.

--- Мені шкода його. --- промовив Карол. --- Він пройшов такий важкий і довгий шлях щоб отримати все, а втратив навіть те що мав, та мабуть і розум.

--- Що ж, час додому. Зворотній путь теж не близький. --- озвався Капер.

--- Не хвилюйтесь друзі. Ця річ в моїх руках, дійсно могутня. В мене вистачить сили перенести вас за мить туди, куди побажаєте.

На перед нерішуче вийшла Тума.

--- Я б хотіла побачити свого батька. Якщо це можливо.

Карол на якусь мить заглибився в свої думки, потім сказав:

--- Твій батько, дівчино, повернувся назад до Каурдану. Він думав знайти тебе там. І він чекає на цю зустріч. Тож вирушаємо до нього. Та й Готара треба доправити в рідні краї.

--- Я гадав ти підеш зі мною. --- розгублено промовив Теймур.

--- Так. Я з радістю піду с тобою. Та батько єдина рідна мені людина. Я дуже розгнівалась на нього, за той вчинок, стосовно Мілени. Та час гоїть рани. І коли я подумаю що він десь сам – самісінький, мені серце крається.

--- В тебе добре серце, дівчино. Не буде щасливішого чоловіка, за того кому ти віддаси своє серце. --- мовив до горянки Капер.

--- Сподіваюсь, що такий вже є. --- несміливо озвався Теймур, і заглянув Тумі в очі.

Горяночка засоромившись потупилась. Густий рум’янець вкрив чарівне личко.

--- Ну годі соромити дівчину. --- стала на захист подруги Мілена. --- Неси нас Кароле додому!

За хвилину, мандрівники вже були в Каурдані, перед будинком Стаха. Тума зайшла в середину. Старий гендляр сидів на стільцеві біля столу, підперши голову руками. Здавалось за час відсутності Туми, він постарів у двічі. Лихо, що спіткало його прихилило плечі до землі, погляд потуманів. Він бачив як до кімнати зайшла дочка, але не зразу зрозумів, що це відбувається насправді. Тума торкнулася його обличчя тендітними пальчиками і погукала:

--- Таточку, рідненький, це я. Я повернулася.

--- Дитинко моя! --- простогнав Стах. --- Я вже і не сподівався побачити тебе живою. Пробач мене.

Старий чоловік сповз зі стільця додолу і став перед дочкою навколінки.

--- Не треба, тату. --- дівчина силилась підняти старого, але той обхопив її сильними руками і не відпускав. Якби не мандрівники, що зайшли слідом, він би хтозна скільки тримав її в своїх обіймах. Капер і Плато підняли старого і посадовили назад на стілець. В погляд Стахові впала Мілена. Він заплакав, і не витираючи сліз промовив:

--- І ти, дівчино пробач мені. Хотів на твоїй біді собі щастя заробити.

Мілена ніжно йому посміхнулась:

--- Я вже давно вас пробачила. Хіба можливо ненавидіти батька найдорожчої подруги?

Тума кинулась обіймати батька.

--- І я вже давно вибачила! Я дуже тебе люблю!

Горянка жестом під гукала Теймура.

--- Ось, познайомся, це мій коханий.

Від таких, її слів, у вугляра аж в голові запаморочилось. Можливо якби не ці обставини, йому б довго довелося чикати дівочого зізнання. Теймур лише за це готовий був ноги цілувати цьому старому чоловікові. Та він лише простяг гендляреві руку. Стах потис її і мовив:

--- Якщо тебе покохала моя дитина, то ти справді цього вартий. Бажаю вам щастя. Бережи її.

--- Таточку, може ти підеш з нами? Ми побудуємо великий дім, і заживемо всі разом, я , Теймур, мама Теймура і ти.

--- Ні доню. Я тут народився, тут і помру. Ви навідуйтесь до мене частіше. Добре?

55
{"b":"270244","o":1}