ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

захоплюючи раптовими запитаннями обережних старших, які тримали ту загадкову

історію під покровом таємниці.

Той самий драматург-ірландець, сусіда по американському університетському

гуртожитку, який запитав, чи М/Т, бува, не скорочення від «mountain time», сказав,

коли вислухав довгу розповідь про химерну війну:

— Хтозна, може, бабуся змушувала тебе змалку слухати історію і легенди

вашого селища не заради них самих, а щоб виплекати в тобі здатність сприйняти й

донести до нащадків величний спогад про битву сам на сам із державою.

Вражений до глибини душі, приголомшений, я збентежився і занімів.

А він підбадьорював мене:

— Ваша сільська старшина таки досягла свого. Так що коли я вдома

згадуватиму далекого приятеля, війна твого селища проти Великої Японської імперії

здаватиметься мені куди реальнішою від численних міжусобних воєн в історії часів

Реставрації Мейдзі…

8

Якось улітку, після сезону дощів, змішана рота японської армії йшла походом

через пущу понад берегом річки.

Солдати вели в поводі коней, нав’ючених провіантом.

Цією самою дорогою ішли, тягнучи на волоках, пороблених із розібраного

корабля, та несучи на спинах свій нехитрий скарб у новий край, переборюючи заваду

по заваді, Руйнівник, його друзі-вигнанці з князівства та дівчата з «піратського

острова».

Звичайно, за часів Руйнівника ще не було ні дороги, ні в’ючних коней, отож

рота солдатів просувалася незрівнянно легше.

Може, саме тому офіцер, який вів роту, не завважив, що рівень води в річці

надто вже низький для таких затяжних дощів (ця таємниця незабаром розкрилася у

вкрай моторошний спосіб). І не подумав про можливу небезпеку: адже в разі повені

річка затопила б і дорогу, і узбіччя.

Коли рота перетнула долину й заглибилася в ліс, довелося іти дорогою, що

повторювала всі закрути річки й бігла її берегом на дні V-подібної ущелини, між

порослими лісом схилами. Досить було зсипатися узбіччю дороги, як в ущелині

завирувала б каламутна вода.

Проте ротний, можливо, ще й через те, що похід розпочався, коли дощу вже не

було, вирішив, що вода в річці якраз досягла найвищого рівня.

І, злегковаживши небезпекою, повів роту солдатів до сільця у верхів’ї.

О ** годині ** хвилин (саме на цьому часі зупинилися годинники в солдатів) на

роту обрушилися гуркіт і пітьма. І люди, і коні незчулися, як опинилися серед

скаженого каламутного виру.

Врятуватися на узбіччі ніхто не встиг, бо стрімкий потік, що наче прорвав

греблю, гнав униз вирвані з корінням деревця й кущі.

До тих, хто рятувався у пониззі від чорного бурхливого потоку, не долинуло ні

людського лементу, ні дикого передсмертного іржання коней.

Така густа й розложиста була та пуща.

Чи була повінь, що одним замахом зітерла з лиця землі цілу роту, природним

явищем після затяжних дощів?

Ні, не була.

Штаб полку, що стояв у місті, начебто й тримав у таємниці план бойових дій

змішаної роти по придушенню антидержавного заколоту в гірському селищі. Але

селяни швидко взнали його зміст.

Тому заздалегідь підготовлений контрудар дозволив їм здолати підрозділ армії

Великої Японської імперії ще до генерального бою, на підході.

Для цього й використано було прорив води через греблю.

Потік не тільки змив собою змішану роту, а й завдав більшої, ніж від звичайної

повені, шкоди селам і містечкам у пониззі.

Чорна вода затопила все пониззя і в селах, і в містечках, що прилягали до неї.

Діти хворіли на пропасницю, досі не відому; багато хто з них помер.

На полях, залитих всуціль чорною водою, земля набула незвичної забарви і ще

кілька років була зовсім непридатною для обробітку.

Але і командир полку, і префект намагалися переконати, що ніякої змішаної

роти на вгамування лісового сільця вони не виряджали, тож, звичайно, ніяку роту не

нищила повінь.

Та й чутки, мовляв, про шкоду, завдану «чорною водою», як потім називали ту

повінь, полям і здоров’ю дітей не що інше як зловмисні плітки, що їх розпускають

підривні елементи.

9

На початку травня того ж року вся старшина селища й «висілка» бачила під

ранок той самий сон.

Сон сповіщав, що Руйнівник, який покинув долину кількасот років тому і давно

вважався мертвим, знову повернувся до «воскової комори».

Прокинувшись, старі відразу заквапилися туди, позамикали двері, що хтозна-

скільки стояли без замків, та щільно позачиняли вікна. Дітям заборонили влазити

крізь проломи в стінах (хоч підмостки для вистави й поміст для глядачів були

улюбленим місцем ігор).

А жінкам звеліли тричі на день приносити їжу на пожертву Руйнівникові.

Після того сільській старшині наснився ще один спільний сон.

«Звелетнілий» Руйнівник, якого кожен упізнав з першого погляду, височів наче

пагорб у сутінках, повернувшись до людей спиною та похитуючи головою, що сягала

якраз бруса «воскової комори».

Ось що вони почули:

— За півтора місяці префект вимагатиме вирядити військо в каральну

експедицію, посилаючись на статтю закону, яка мовить:

«При потребі військової сили або озброєної варти в разі надзвичайних обставин

префект пропонує командирові дивізії або командирові бригади вирядити військовий

підрозділ».

У разі наступу війська на нашу землю, треба загатити камінням та землею

«шийку» долини й затопити долину водою. Греблю зводьте за допомогою бульдозера.

Треба впоратися за двадцять днів, інакше злива зведе всю роботу нанівець!

Наступного ранку всі мешканці селища й «висілка» вийшли на будівельні

роботи.

Але звідки ж у такий час, та ще в сільці десь на Сікоку, взявся бульдозер, про

який ішлося? Та ще й потужний, зроблений у Франції.

І його, і багато чого іншого, що придалося селищу під час наступної війни

проти регулярної армії Великої Японської імперії, було завезено (почасти навіть і з-за

кордону) заздалегідь.

За часів занепаду сьогунату і Реставрації Мейдзі селище відчутно збагатилося

завдяки торгівлі воском. Низка повстань (викликаних переважно непомірними

податками) привела селище до занепаду.

Відродилося воно за нової влади, завдяки поновленню воскового промислу.

Було встановлено торговельні відносини навіть з Європою та Америкою.

А поки вичерпалися запаси сировини та виробництво мусило згорнутися, в

селищі накопичилися запаси валюти та чималі статки.

Справа в тому, що між відміною ембарго на золото і його поновленням сільська

старшина вклала громадські кошти в закупку й продаж доларів.

Спекуляція принесла величезний зиск, бо старому, якого вирядили до Нью-

Йорка з повним правом розпоряджатися коштами селища, уві сні Руйнівник передрік

точну дату поновлення ембарго й наказав завершити всі справи саме на той день.

Після успіху доларової спекуляції Руйнівник знову з’явився уві сні тому ж таки

старикові й наказав повертатися додому через Європу.

І приставити з Франції потужний бульдозер.

10

З самого початку підготовки до війни дорослі мешканці долини вдень і вночі,

змінюючи одне одного, згортали бульдозером землю зі схилів обабіч найвужчого

місця при виході з долини, званого «шийкою».

Тут у давнину лежала скелина чи то брили чорної злежалої землі, які висадив у

повітря Руйнівник; саме тут було найзручніше загатити долину, замкнути її греблею.

А те, що лише тут можна спорудити греблю за досить короткий час, неважко

40
{"b":"284755","o":1}