ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

проти партизанів.

Тобто загону озброєних селян.

Ніч була безмісячна, і чимало солдатів дістали глибокі рани від

понаставлюваних у траві капканів.

Після цього потемки не наважувалися висилати до лісу навіть розвідників.

Тієї ж першої ночі сільчани, що ховалися в лісі, приправили з табору в долину

й випустили там старого корейського вовка, що його досить давно певний любитель

тварин придбав у Сеулі по дорозі додому.

Над ранок солдати помітили в долині якогось собаку й погналися за ним;

старий змізернілий вовк сконав на місці, певно, з переляку.

Ротний фельдшер, оглянувши тварину, сповістив, що це — вовк, які, вважалося,

в Японії давно перевелися.

Фельдшер порадив командирові якнайсуворіше заборонити виходити поночі з

домівок, бо хтозна, а раптом у цьому закуті Сікокуських гір і справді водяться вовки.

Хоч той, що дістався йому до рук, був старий-старезний.

16

Наприкінці того довгого дня інженерний взвод, виряджений лагодити

зруйновані повінню телефонну й телеграфну лінії уздовж дороги, повернувся до

штабу в школі і його командир доповів, що зв’язок поновлено. Почепивши дроти на

останній стовп, вже в долині, до захопленого селища підвели електрику й телефон.

З вікон учительської, де розташувався штаб, бризнуло яскраве світло на досі

темну лісову долину, що значно полегшило лікування поранених капканами.

Солдати, яких неабияк тривожила навколишня пітьма, побачивши електричне

світло, на радощах загорлали так, що аж луна пішла пралісом.

Здавалося, тепер уже можна святкувати перемогу над тубільцями цього

загадкового гірського краю…

Проте жоден із офіцерів навіть не подумав картати за таке очевидне порушення

дисципліни.

Ротний наказав негайно зв’язатися зі штабом полку. Та коли взяв від ад’ютанта

трубку й енергійно підніс її до вуха, то почув:

— Ви розв’язали даремну війну! Раджу дати нам спокій. Щоб завтра вранці

забралися геть із нашої долини!

Голос був статечний, в ньому вчувалися глибока впевненість, розважливість,

але водночас і рішучість.

Ротний від несподіванки аж упустив трубку на коліна й розгублено закліпав

очима.

— Якийсь неук, старий недоумок підключився, — пояснив він ад’ютантові.

Хоч насправді відчував у голосі старого неабияку владність. Може, то був

навіть сам Руйнівник, про якого щойно прохопився партизан у лісі…

Знову додзвонитися до штабу полку не вдавалося. Тільки-но ротний запитав у

телефоніста, викликаного ад’ютантом, що з телефоном, як згасло і світло.

Вибух, що долинув здалеку, сповістив офіцерів і солдатів у долині, що

телефонний кабель і електричні дроти висаджено в повітря.

Щоб передати телефоном ультиматум лісового загону, інженер заздалегідь

підключився до телефонної лінії.

А заодно встановив і вибухівку з годинниковим механізмом, налаштованим на

десять хвилин після повернення інженерного взводу.

Настав ранок.

Хоч ніч була багатою на пригоди, ротний устав рано і, в супроводі командирів

та чималої варти, піднявся на прискалок, що видавався з лісу, — роздивитися

уважніше зайняту його ротою долину.

Він стояв на тій самій «приступці з десять мат», з якої в сиву давнину

видивлявся, чи не наближається ворог, «звелетнілий» Руйнівник по своїх щоранішніх

вправах з обертанням довкола стовбура старої тополі.

Наче бажаючи виповнити груди чистим повітрям височини, куди не сягав

сморід чорного баговиння, ротний випнув угору підборіддя й кілька разів глибоко

вдихнув, дивлячись на праліс навкруг долини і потроху повертаючись на місці, аби

охопити поглядом усе видноколо.

Хлопці-розвідники, які ховалися в лискучому тріпотливому листі дерев

неподалік, доповіли старшині зі штабу, як ротний повертався потроху навколо себе.

Похитуючись, наче мала дитина, яка іще не навчилася як слід ходити.

17

Можливо, в поставі ротного і справді не відчувалося певності.

Але його вперте мовчання скорше свідчило про притаманний професійному

військовому самоконтроль. Переступаючи з ноги на ногу, він роздивлявся пущу на

виднокрузі.

Кільця однакової забарви що далі, то плавкіше переходили одне в одне.

«Яким дивом оселилися люди серед цього правічного лісу, розчистивши цілий

видолинок?» — думалося ротному.

Нащадки тих незбагненних людей нині з незбагненною затятістю опиралися

тепер його роті.

Ліс, що розлягався навсібіч, був для ротного ворожим табором, де чаїлися

мешканці долини з усім своїм скарбом аж до собак.

Ці люди занесли руку на міць держави, змурувавши греблю, яка перетворила

їхню долину на дно річки, й висадивши й в повітря, так що повінь стерла з лиця землі

армійську роту.

А потім сховалися в лісі і далі чинять несамовитий опір японським військам.

Але ніде не було видно жодного людського сліду, не кажучи вже про секретний

військовий завод, що виробляв надсучасну зброю.

Щоправда, солдати з інженерного взводу, повертаючись поночі в долину,

бачили вогник десь серед гір (то спалювали тіло «Того, що не злізає з дерева»).

Але при денному світлі годі було помітити бодай найменші сліди бунтівників.

Воєнна акція мала якраз і витягти їх усіх — старих і малих, жінок і чоловіків — з

пралісу.

Щоб покласти край неподобству — «подвійній бухгалтерії з подвірною

книгою…»

«Гей ви, виходьте! Годі ховатися! Навіщо цей марний опір!» — хотілося,

мабуть, щосили загукати ротному до зараз іще мовчазного лісу.

Коли йому доручили командувати другою змішаною ротою, він не особливо

розумів, навіщо веде солдатів у похід. Тоді він сумнівався в тому, що причина

загибелі першої роти криється не в стихійному лихові.

Але дедалі певніше випливало, що повінь, яка знищила роту, було викликано

зумисне. Щоправда, на марші його солдати знищили ворожого шпигуна, що, наче

мавпа, стрибав по деревах. Але потім і одного солдата було вбито, а ще чотирьох —

повністю обеззброєно.

Висланий проти партизанів загін не тільки не вистежив їх, а й зазнав чималих

втрат пораненими через наладовані ворогом капкани.

Вже ці втрати самі по собі примушували ротного не зупинятися перед жодними

воєнними діями: під загрозою був престиж збройних сил Великої Японської імперії!

Але ротний все ще не розумів, через що бунтівники пішли на те, щоб сховатися

в лісі цілим селищем. Мешканці долини за допомогою «подвійної бухгалтерії з

подвірною книгою» уникають земельної реформи, яку провадить Велика Японська

імперія, ставши на шлях перетворення на сучасну державу.

Завдяки своїй дитячій вигадці вони хтозна-скільки років сплачують лише

половину податків, постачають лише половину рекрутів. Такому годі попускати. І

армійська каральна експедиція може придатися, щоб і іншим не кортіло брати з них

подібний приклад…

Але першу роту, виряджену в каральну експедицію, знищили повінню, а другу

вже втягнуто в сумнівні бойові дії. Задум префекта й командира полку полягав у

тому, щоб силою роти зайняти долину, приборкати селище, втокмачити у голови

селянам як слід, що їхні витівки з подвірною книгою — саботаж, якщо не державний

злочин.

А тоді, за допомогою урядовців із префектури, довести подвірну книгу до ладу,

сільську старшину притягти до кримінальної відповідальності через поліцію.

Передбачалося використати як посередників у першу чергу місцевого

поліцейського, а далі вчителів, ченців та настоятеля храму.

Але зараз, коли перша рота загинула до ноги, друга зазнала втрат, а селяни-

43
{"b":"284755","o":1}