ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

в лісі військовий завод.

Таємницю лісового війська.

23

Коли задум «війни за півкілометрівкою» було розгадано, інженер з військового

заводу прокреслив червоні лінії на власній карті й визначив: за кілька днів ворожий

підрозділ вийде просто на завод.

По терміновій нараді зі старшиною розпочалася відповідна операція лісового

загону — евакуація устаткування та матеріалів.

Щоправда, ворог, який щодня змінював на десять градусів напрямок маршу за

компасом із долини, був уже майже поруч із заводом. Тому з евакуацією годі було

довше зволікати. Щойно колона солдатів пройшла уранці неподалік від заводу й

зникла в лісовій гущавині, юнаки та чоловіки заповзялися мерщій перетягувати

верстати.

Інженер цілісіньку ніч готував спеціальний пристрій.

То була «колісниця бога Ашури» — видовбана з висохлого стовбура

величезного поваленого кипарисовика подобизна човна. Кремезні чоловіки потягли

ту «колісницю», завантажену верстатами, через ліс.

Інша бригада взялася викопувати кабель живлення та прокладати його до

нового місцерозташування заводу. А жінки, ба навіть діти заходилися переносити зі

складу безліч всілякого інструменту, заготовок, придатних до переробки відходів.

Перебазування завершили до смерку, щоб солдати, повертаючись з лісу, не

почули гамору.

Але старшина зі штабу, коли наступного ранку вибралася перевірити, як

пройшла ця робота, побачила раптом таке, від чого тьохнуло серце.

Глибока колія важенної «колісниці бога Ашури» з верстатами тяглася від

галявини, де розташовувався завод, простісінько до нового його місця. Це зводило

нанівець увесь сенс евакуації.

Тож чоловіки, хоч і заходилися гарячково маскувати колію землею і торішнім

опалим листям, помітно втратили дотеперішню впевненість.

Аж тут почали діяти дітлахи.

Їхній ватажок звернувся до старшини:

— Ми з хлопцями часто гралися в лісі у «плутані доріжки». Цебто одна команда

була слідопитами, а друга замітала власні сліди й робила фальшиві, аби ошукати

слідопитів і не дати себе наздогнати. І отих фальшивих стежок ми могли наробити

стільки, що слідопити врешті-решт заплутувалися і не знали навіть, як видостатися з

тієї всієї плутанини. Ось що це за гра. Запевне, й ворога, що переслідує нас, вдасться

ошукати, якщо спорудити довкола справжньої колії «колісниці» плутанину

фальшивих…

Діставши схвалення старших, найзавзятіші гравці в «плутані доріжки» набрали

собі кожен по загону. І таки справді не підвели.

Вийшло так, як вони й казали.

Коли розташування збройного заводу завдяки тактиці «війни за

півкілометрівкою» було виявлено, то викрили й слід від «колісниці бога Ашури».

Але дістатися по ньому на нове місцезнаходження заводу так і не спромоглися.

У дитинстві я пополазив собі по остову «колісниці бога Ашури», покинутої в

лісі. Дехто, щоправда, був схильний твердити, що то волок, перероблений

Руйнівником із корабля. Переповідали також, що як забаритися там до смерку, то

почуєш голоси дітей.

Вони нібито ще за часів П’ятдесятиденної війни заблукали у власноруч

спорудженому лабіринті й дотепер не можуть вибратися звідти.

24

Коли до штабу в долині надійшло донесення, що виявлено будівлю військового

заводу (щоправда, вже без верстатів, матеріалів чи бодай дротів живлення), ротний

уперше за всю каральну виправу вочевидь зрадів.

І відразу ж віддав новий наказ.

Уздовж прямої лінії завдовжки сто метрів за картою від долини до заводу

розчистити триметрову просіку. Щоб не було ані деревця, ані кущика!

Сільчани, які ховалися в дрімучому пралісі, знали, як він зріс. На початку гори

вкривала лише трава. Де-не-де пробивалися паростки місканту та сосни, швидко

розростався шафранник. Коли ж міскант ішов у ріст, шафранник всихав. Потім

заростями місканту вистромлювалися сосонки. Соснина глушила власні молоді

паростки, але в затінку зростали дубки й літокарпуси, які й собі несли сосонкам

загибель.

А тепер їхні могутні кількасотрічні стовбури мусили впасти від рук

чужоземних солдатів на смузі сто на три метри.

Три дні бунтівники з долини та «висілка», від малого до старого, дивилися з

лісової-гущавини, як безжально валять велетенські дерева.

А коли в лісі з’явилася просіка сто на три метри, ротний наказав притягти на

цей її кінець тридцятивосьмиміліметрову польову гармату!

Хоч солдати й добряче впріли при цій роботі, але на четвертий день від початку

порубу опівдні гармата вже стояла поміж рядами старих дерев, націлена прямою

наводкою на будівлю заводу.

Ротний, що навмисне вибрався сюди зі штабу в долині, високо підніс праву

руку в білій, випраній рукавичці й подав знак. Тридцятивосьмиміліметрова гармата

вивергнула сніп полум’я, і розлігся оглушливий гуркіт.

Снаряд пролетів своїх сто метрів поміж стіни віковічних дерез обабіч просіки і

влучив прямісінько в будівлю збройного заводу.

Вона миттю спалахнула, а друзки, що розлетілися навсібіч, наче викрешували

вогонь.

— Банзай! Банзай! — загукали солдати Великої Японської імперії.

Ще не відлунали їхні вигуки, як перед ними відкрилося дивне видовище.

З лісу раптом висипало понад сотню бунтівників, що досі майже не траплялися

їм на очі.

З білими брезентовими відрами в руках люди вигулькували з лісових нетрів і

заливали водою зруйновану будівлю і довколишні дерева, які теж зайнялися.

Наче викурені гуркотом пострілу та вогнем борсуки й лисиці, вони з’являлися

з-поза дерев, спотикалися, обпікалися, але вихлюпували, не шкодуючи, воду з

важенних зовні білих брезентових відер.

А тоді знову блискавично зникали в хащі…

Несамовитий регіт вояків Великої Японської імперії від цієї кумедної метушні

розлігся понад стометровою просікою, де ще не розвіявся блакитний пороховий

димок.

25

Все сталося в лічені секунди.

Поки ротний прийшов до тями й повернувся до свого ад’ютанта, щоб віддати

наказ припинити це неподобство, вогонь уже було загашено, а люди з порожніми

брезентовими відрами зникали в гущавині.

Наче не звертаючи анінайменшої уваги на солдатів і офіцерів Великої

Японської імперії, що від них їх відділяла якась сотня метрів, вони вигулькнули з

лісових нетрищ і от-от мали знову зникнути в них.

Як ото випорскує з-під землі і знову западає глибоко чиста джерельна вода…

Не міг же ротний віддати наказ стріляти в людей, хай навіть і заколотників, що

ховалися в лісі, «озброєних» самими відрами! Скоріш за все, він наказав перепинити

їх, не дати зникнути в лісовій хащі.

І солдати, регочучи, пустилися стометровою просікою ловити тих кумедних

бунтівників.

І тут із лісу гримнув залп.

Перші кілька солдатів попадали, а ті, що бігли за ними, перечепилися й

повалилися купою один на одного.

А сільчани, з цілковитою зневагою до замішання переслідувачів, западалися

далі й далі поміж дерев. Але тепер уже залунали постріли солдатів.

І втікачі з брезентовими відрами опинилися мовби між двох вогнів.

Поза сумнівом, першим відкрив стрілянину лісовий загін. Але зброї в селян

було обмаль, тож їхній залп не завдав роті відчутних втрат. А сила-силенна людей,

що повибігали з повними брезентовими відрами гасити вогонь, не могла зникнути

миттю в гущавині лісу.

Один за одним падали вони, скошені кулями солдатів, що їх наздоганяли.

46
{"b":"284755","o":1}