ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Та коли я теж змогла почути, як бринить тут ця музика, й побачити чарівне

світло в найдальшому закутку лісу, то і я можу відкинути всяку тривогу.

— Я перша змогла подати «лісовому диву» знак, що чую його музику!

Яке це щастя! Як добре було б розповісти про це Хікарі-санові!

Але він, мабуть, відчував усе душею заздалегідь, якщо спромігся записати на

папері таку музику.

І чи не вперше в житті я відчула, що тепер мене вже ніщо не тривожить!»

27

Від часу моїх блукань у лісі, а може, і раніше, беручи до уваги мої глибокі

почуття до Руйнівника в ті дні і від часу, коли я почав слухати спершу бабусині

оповіді, а потім сільських стариків, усе моє життя проходить під знаком легенд і

історії селища в лісовій долині.

Але зміст, на якому коріниться їхній вплив, я збагнув, коли мені відкрили його

мій син із пошкодженим від народження мозком і моя перестаріла мати.

Цей зміст висвітлив, якою важливою часткою мого життя було те, що я день у

день слухав історію та легенди нашого лісового селища. А коли покинув долину і

мешкав деінде — продовжував переосмислювати їх у пам’яті.

Коли я дивлюся на карту власного життя, то виразно бачу, як сказав на

початку, що в найважливіших його відтинках викарбувано знак М/Т.

От і тепер ті, хто заново розкрив мені очі на такий важливий для мене зміст

оповідей лісової долини, — це знову М/Т, моя мати і мій син.

Побачити його допомогли мені розповідь матері про музику й світло «лісового

дива». Та ще написана сином музика під назвою «Ковасухіто».

Нині я часто сиджу в кабінеті, вслухаючись в цю музику, хоч при цьому майже

не чую реальних звуків: я не переписав касети, перш ніж відіслати її матері, не просив

пані Т. награти мені ще раз на роялі.

Просто вдивляюся в написані сином ноти, щоправда, не дуже на них

розуміючись.

Я, п’ятдесятирічний, умудрений досвідом Спритник, чекаю, поки переді мною

замерехтить світло, забринить ніжна музика «лісового дива».

І голос жінки-матріарха почне найважливішу для очищення моєї душі останню

розповідь…

Я чекаю на примовку:

«Розповідають люди от що. Правда це чи ні, не відомо, але, як ідеться про

давнину, то й вигадку треба слухати, наче правду. Гаразд?»

І я ладен відказати:

«Атож!»

58
{"b":"284755","o":1}