ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Руйнівник — молодший брат головного васала самурайського клану й родича його глави. Разом із братовою (а брат його був князівським можновладцем і ватажком роду), до того ж старшою за нього на десять років, він зумів перебороти долю вигнанця з рідного краю і стати на чолі загону відкривачів нового вільного світу. Цей головний герой мало не міфічних оповідей про заснування мого рідного селища, затятий законопорушник, викликав у моєму дитячому серці бентегу й трепет, хоч, признаюся щиро, аж ніяк не прикрі.

2

Усвідомлюючи, що мушу слухати й переказувати казки свого краю, я міркував над тим, як ватажок засновників селища, Руйнівник, утік разом із братовою, і дійшов висновку, що він вчинив негаразд.

Бабуся, пригадую, відразу звернула на це увагу.

— Його братова, як кажуть, була красуня на ім’я Ооба, тобто Старша, донька капітана піратів з острова Укідзіма, Плавучого. Острів так назвали через те, що ясної погоди з берега здавалося, ніби він пливе в повітрі, як марево, — незворушно оповідала бабуся.

Я слухав, як Руйнівник викрав цю дивовижну красуню й подався з нею до глухих лісових нетрів, і в мене аж серце від того заходилось…

Бабуся, настійлива оповідачка, щоб не відохотити мене, іноді починала дещо інакше:

— Руйнівник та його двадцять п’ятеро друзів мали високопоставлених батьків, тож завдяки їхньому потуранню могли досхочу бешкетувати в людних місцях напідзамчі. Але, так би мовити, без злого заміру! Інша казка мовить, нібито вони в князівстві затіяли реформи, проте невдалі, і їхніх прихильників було вислано. Але чому лише молодих? І які реформи могли запроваджувати ці малі пустуни, зовсім ще підлітки? Може, вони хотіли перемін у князівстві, щоб мати більшу свободу робитищо заманеться? А коли на їхнє не вийшло, почали бешкетувати ще дошкульніше?

Тоді вже їхніх витівок, звісно, не стали довше терпіти, хоч вони й були дітьмиможновладців. Ось як могло бути! Їх не наважилися ув’язнити чи скарати на горло. А вислати до іншого краю соромилися.

Ото скрута була для самурайської старшини!

І тут Ооба, молода дружина ватажка самурайського клану, потай напоумила його: треба приставити з її рідного краю корабель, посадовити на нього молодих бешкетників і вислати подалі від кордонів князівства, у відкрите море аж до Укідзіми.

Без досвіду в мореплавстві вони навряд чи спроможуться повернутись через бурхливу протоку.

Старійшини, як один, пристали на пропозицію молодого ватажка. З Укідзіми приставили корабель і зігнали на нього остогидлий гурт молодиків. Галера відтягла корабель у відкрите море, там капітан з матросами перебралися на галеру й повернулися в порт. Аж раптом із трюму вигулькнули дівчата в червоних коротких спідничках-косімакі й білих безрукавках, теж рівно двадцять п’ять. З берега в підзорну трубу видно було, як вони заходилися ставити вітрило та стернувати. Цю справу вони добре знали, бо зросли на острові. Керувала дівчатами Ооба, найвідважніша з усіх. Коли вітер напнув вітрило й судно помчало впоперек течії, Ооба обернулася до берега й висолопила язика! Певно, ватажкові самурайського клану, ще до вчора її чоловікові. Вона потай сховала у трюмі надісланого з Укідзіми судна доньок тамтешніх піратів.

А тоді й сама прослизнула на корабель, залишивши на прощання лише записку батькові, їхньому капітанові.

Пірати звалися ще «Укідзімським морським флотом». Колись незалежні, нині вони складали щось ніби князівський військовий флот.

Капітан не міг допустити, щоб корабель пристав до острова, бо самурайська старшина звинуватила б його в потуранні, тож звелів простежити курс корабля. Але відшукати судно так і не вдалося. Бо справа в тому, що Ооба, перетнувши течію, попливла вздовж берега.

То був одчайдушно сміливий вчинок, бо корабель кожної миті міг налетіти на рифи. Іншої ради сховатися від батькових піратів не було!

3

Але юних законопорушників аж ніяк не вдовольняло спокійне плавання понад берегом.

Не вміючи вести судно, не знаючи, що у відкрите море можна вийти, лише перетнувши не одну небезпечну течію, вони вирішили доплисти до островів Рюкю й заснувати там нове поселення. Тому вони не тільки запаслися водою й харчами, а й понабирали на корабель землеробських знарядь, збіжжя, саджанців, начиння для розчистки лісу під оранку, навіть три пари телят, коропів та карасів у діжі… Бабуся додавала, що це начиння дозволили їм узяти не стільки щоб навіяти молодим вигнанцям мрії про землю обітовану на Рюкю, а, скоріше, щоб принести відповідну пожертву «морським богам», які б достеменно не забарилися рознести на друзки корабель і поглинути юнаків. Наступного дня на світанку піратські кораблі вийшли на пошуки, але знайшли тільки де-не-де на хвилях залишки того скарбу і поквапилися доповісти про це князівським урядовцям.

Ооба, донька капітана піратів, збагнула, чого прагнули князівські можновладці, виряджаючи корабель у море. Вона переконала юнаків, що плекали ризиковану затію перетнути море в пошуках обітованого краю, плисти понад берегом на схід. А стернували під її наглядом піратські доньки.

Бабуся втішено розповідала:

— Під час плавання на судні всім заправляли жінки. Руйнівник спочатку нічим не вирізнявся з-поміж молодиків, погоджувався в усьому з братовою, Ообою. Аж надвечір третього дня плавання, коли корабель, що плив півколом на схід, наблизився до гирла Авадзі, він узяв команду на себе й звелів звернути до ріки. Вітер якраз був ходовий. Адже біля моря цієї пори року завжди увечері дме з моря свіжий вітерець!

Руйнівник звернувся до Ооби, яка командувала дівчатами:

«Ми мали плисти від берега просто в море. Ми хотіли заснувати своє поселення на іншому боці. Але ті, хто нас вирядив, воліли, щоб ми помандрували до Країни мерців, на морське дно. Ти, Ообо, проклавши шлях на схід понад берегом, врятувала нас від потойбічного світу. Але скільки ж можна плисти на схід та на схід?

Чи не краще податися річищем углиб суходолу, подалі від моря, подалі від царства мертвих?»

4

Ковасухіто, Руйнівник.

Його велетенська тінь лежить на першій же казці селища в долині. Ще не вирізнившись серед вигнанців із призамкового міста молодих бешкетників, він уже привернув до себе увагу.

Бабуся розповідала, що він зажив слави людини, схильної до крайніх рішень.

— Знаєш, найбільше схильні до крайнощів у розумуванні діти, — додавала вона значуще, пильно дивлячись на мене. — Коли їх вирядили на кораблі в море, і Руйнівник, і його друзі, власне, й були ще майже діти. Окрім хіба що Ооби!

На той час я неабияк захоплювався арифметикою, тож подумав, що оці «крайні рішення» Руйнівника полягають, очевидно, в тому, щоб перемінити знак у своїй поведінці на «мінус», якщо почате із знаком «плюс» виходить на гірше.

І, таким чином, виправити становище.

Уявімо собі дотичну до великої дуги — берега моря. Якщо плисти в море під прямим кутом до неї, то знайдеш хіба що могилу на морському дні. Та коли рухатися в протилежному напрямку, тобто вглиб суходолу, підійматимешся все вище й вище в гори та, можливо, відкриєш новий світ.

Світ життя, на противагу потойбічному…

Корабель, підхоплений припливом, що гнав воду з гирла проти течії високо вгору, підіймався річищем Авадзі. Ріка була глибока й повновода. Проте морське судно — не плоскодонка, якій за іграшку річкова мілизна.

Але чому ж Ооба, так обізнана з мореплавством дочка піратського капітана, без найменшого вагання звеліла дівчатам-остров’янкам скерувати корабель у річкове гирло? Може, вона вже вірила, що Руйнівник-ватажок здатен прийняти «крайнє рішення», яке допоможе подолати перепону, коли корабель не зможе плисти далі, сівши на дно ріки?

8
{"b":"284755","o":1}