ЛитМир - Электронная Библиотека

Він зупинився перед Тимор-Алком. Парубок-метис стояв, правою рукою стискаючи зап'ясток лівої, й дивився, як струменить із порізу світла густа кров.

– Якась погана юха в тебе в жилах, хлопче, – негучно повідомив Айра.

Крокодил, хоч як переймався своїм нещастям, наїжачився. Айра глянув на нього через плече мовчазного Тимор-Алка.

– Що дивишся? Зробив? Чи соком течеш, мов розчавлений жук?

– Я зупинив кров, – сказав Крокодил знову крізь зуби.

– Справді? Вона сама зупинилася. Поріз ти стягнув?

– Ні.

Айра підійшов упритул. Він мав неприємну звичку зовсім не тримати дистанції – втручався в особистий простір людини ніби навмисне.

– Я тебе попереджав? Щодо човна? Я казав, що краще одразу пливти назад?

– Ти мене не попереджав про регенерацію.

– Краще, що ти можеш зробити – поїхати на материк сьогодні й забрати з собою напівкровку.

– Я нікуди не поїду, – сказав Тимор-Алк.

Крокодил подивився на свою руку. Мабуть, які-небудь йоги, екстрасенси, памірські монахи вміють затягати поріз самовільно за кілька хвилин. Якщо це не казки. Якщо хоч хтось із землян справді на це здатен.

* * *

Колона на чолі з Айрою бігцем занурилася в ліс – перед цим інструктор дав хлопцям відпочити, викупатися в річці, змити кров і піт. Крокодил лишився, і Тимор-Алк лишився теж. Метис сидів над водою, час від часу роняючи туди рожеві краплі, й дивився на руку з порізом.

Крокодил, не гаючи часу на дурниці, відрізав дві смужки матерії від своїх штанів, так що вони перетворилися на пляжні шорти, і перев'язав руку. Потім ліг – вибрав найзручніше місце – й задумався.

Офіційний термін проходження випробування – двадцять один день. Теоретично можна принаймні відпочити на природі.

З другого ж боку, звичайні поселення на Раа такі само чисті, зелені, забезпечені водою й ідилічними метеликами, не кажучи вже про розкішні пейзажі. Отримавши статус державного залежного, можна спокійно й тихо працювати яким-небудь сортувальником газонового насіння, на дозвіллі вирізати ложки або писати вірші – це особливо цікаво, зважаючи на те, що тут усі рими свіжі. Тут нема книг у звичайному розумінні, тільки публікації в мережі: хочеш – пиши, не до вподоби – не читай.

Залежні можуть брати шлюб і заводити дітей цілком вільно. Їхні діти, досягнувши певного віку, можуть пройти Пробу й отримати статус повного громадянина, а можуть не проходити за бажанням. Ось, наприклад, Крокодил одружиться з місцевою, смаглявою і тонкою, буде їздити з нею на узбережжя, де повно чорних перлів. Хазяїн – держава, громада – сплатить йому відпустку раз на рік.

Він може піти на курси й навчитися водити човен, приміром. Теоретично може нічого не робити й відмовитись від навчання. Ходити коло «самовдосконалення». Йому не дозволять накласти на себе руки… й стати до роботи в міграційному офісі Раа. Очевидно, тому, що робота на таких посадах передбачає «суспільно-значущі рішення»…

Біль у ступнях допікав. Крокодил почувався скривдженим і не міг подолати це почуття. Айра каже багато слушного: він не хазяїн собі.

Він підповз до води, сів і сунув ступні в річку. Полегкість прийшла, але ненадовго. Крокодил знав, що за хвилину ноги змерзнуть; шкіра на його грудях обвітрилась і неприємно саднила, а плечі горіли, обпалені сонцем. Він не звик ходити без сорочки.

Вода повільно змінювала колір, бувши бузковою, ставала зеленавою. Сонячні плями мінились на її поверхні.

Тимор-Алк сидів незрушно. Крокодил, підвівшись, подивився йому через плече; на худющих колінах Тимор-Алка лежала, ніби непритомна, закаляна кров'ю рука: порізу не було. Був грубий рожевий рубець.

– Як ти це зробив?!

Тимор-Алк посидів ще секунду, потім повільно повернув голову. Зеленкувате волосся в нього на маківці стояло сторч. Лице, в тон йому, набуло зеленуватого відтінку.

– Ти загоїв! – Крокодил не йняв віри своїм очам. – Як ти це зробив, поясни мені?

– Це не зараховано, – дуже тихо, над силу вимовив Тимор-Алк. – Аби було зараховано, треба вкластись у п'ятнадцять одиниць, поріз стандартний… А я до стандарту не дотягнув…

Він нахилився вперед і спустив кисті в воду. Крокодил сів поряд.

– Я взагалі цього не вмію, – зізнався. – У нас уважають, що це неможливо.

– Я вдома тренувався, – сказав Тимор-Алк, не слухаючи його. – Я вкладався в п'ятнадцять, завиграшки. А тут не можу.

– Чому?

Зеленоволосий знизав плечима:

– Вони мене не люблять.

– То й що?

– Мені забирає енергію. Не встигаю відновитись.

– А тобі треба, щоби тебе любили?

Тимор-Алк криво всміхнувся:

– Досить нейтрального тла.

– Так, – схопився Крокодил, – а чому вони тебе не люблять? Тому, що ти метис?

Тимор-Алк кивнув.

– Це називається ксенофобією, – зауважив Крокодил авторитетно. – І взагалі це не личить цивілізованому суспільству.

– Тут у нас не цивілізоване суспільство, – сказав Тимор-Алк. – Тут острів, якщо ти зауважив.

– Зажди. Якщо річ у тому… Я їздив на монорейці, зустрічав різних людей, їх не дратувало, що я мігрант! Я бачив ще одного мігранта, він зовсім синій… Чому для цих парубків так принципово, що ти напівкровка?

Парубок подивився спідлоба. Устав, похитнувся й ледве втримався на ногах:

– Немає часу на розмови. Я пішов їх наздоганяти.

– Щасти тобі, – подумавши, озвався Крокодил.

– А ти?

– Не знаю, – він справді не знав. – Я не вмію затягати рани з власної волі.

Тимор-Алк завагався. Нахилився й вишукав у густій траві жорсткий листок, за формою схожий на півмісяць.

– Ось, пожуй, поклади на рану. Скласти регенерацію не допоможе… Та принаймні поріз загоїться швидше.

– Спасибі!

– Тобі треба було їхати назад, – сухо сказав Тимор-Алк. – Коли Махайрод сказав.

– Хто сказав?

Парубок поморщився:

– Айра… Тобі взагалі не варто було сюди приїздити.

Крокодил лайнувся крізь зуби. Зацікавившись, повторив лайку. Звичний смисл кудись щез, витіснений поетично-брудним образом «шмарклів із багатьох дір».

– Не давай мені порад, парубче. Чому б тобі самому не поїхати? Чому не стати залежним громадянином? Це, кажуть, зовсім не боляче!

Тимор-Алк подивився на свою руку зі шрамом. Стис пальці в кулак і повторив лайку, що її тільки-но сказав Крокодил. І з того, як пролунав голос хлопця, Крокодил раптом здогадався: такими словами парубок узагалі лається вперше.

Співали птахи в лісі, дзвеніли комахи, десь віддаля воркотів водоспад. Тимор-Алк, не дивлячись більше на Крокодила, пішов до лісу; він ступав повільно, обережно ставлячи на землю босі ступні. Потім голосно зітхнув – і перейшов на біг.

* * *

Він повернувся до табору, пустого в цей час, знайшов пристрій на кшталт запальнички, розпалив багаття, назбирав грибів і з'їв їх, побалувавши себе захованим шматочком м'яса з учорашнього бенкету.

Ситуація здавалася безвихідною.

З перших днів на Раа йому дали зрозуміти, що переведення на Лімб неможливе. На Кристал – тим паче. Про Землю взагалі годі й казати: поїзд, як то кажуть, пішов. Годящий для міграції час Лімба теж лежав у минулому Землі, але не так глибоко, як час Раа; жуючи м'ясо, Крокодил думав, що, коли він ішов, ні про що не підозрюючи, своєю туманною, сльотавою вулицею, тоді на місці Раа була хмара куряви, все, що лишилось від застиглого сонця й перетвореної на порох планети. Настане час, на Землі розплодиться людство, а вся ця темна зелень, бузкова вода, дурні закони зникнуть безслідно. Чи варто морочитися, складати іспити зі швидкісного гоєння ран, засмучуватися через статус залежного громадянина, якщо до моменту народження Крокодила від їхньої цивілізації не зостанеться й каменя?

Згаснуть супутники. Помруть усі нинішні жителі, і їхні далекі нащадки, і нащадки нащадків. А на Землі не буде ще винайдено колесо. Ідеальний спосіб уникнути часового парадоксу: не народилися ще метелики, на яких можна наступити, змінюючи хід історії. Та й не зможе метелик відлетіти так далеко від дому.

15
{"b":"541195","o":1}