ЛитМир - Электронная Библиотека

- Тобто вся його сила лише в п╕лот╕? - констатувала королева, поглядаючи на кл╕тку, що видн╕лася з майже протилежного к╕нця острову.

- Еге ж. Добре що в╕н ут╕к. Я б не хот╕ла ще раз ╕з ним зустр╕тися. Зна╓те Ваша Величн╕сть, д╕вчата розпускають слухи, що цей хлопець ╕ ╓ той п╕лот...

- Якого спец╕ально виставили вам на показ. - зак╕нчила за не╖ червона наче буряк Лашура, в╕д╕рвавшись в╕д окуляру труби.

- Так, я теж вважаю, що це дурня. Скор╕ш за все в╕н звичайни шпигун. Але ж погодьтеся, що в╕н такий симпатичний... Симпатичний же?

- М╕с Ханл╕! Як ви розмовля╓те з ╥╖ Величн╕стю?! - обурилася повед╕нкою механ╕чки лед╕ Майя.

- Н╕чого. - заспоко╖ла ╖╖ королева, знову повернувшись до д╕вчинки. - Принаймн╕ ╖╖ ще можна зрозум╕ти, на в╕дм╕ну в╕д декого... О, Кайя, ти якраз вчасно! Вдалося щось витягнути ╕з нього?

- Н╕чого. Вда╓, що не зна╓ мови.

- Погано. ╤ ск╕льки ще триватиме ремонт?

- Ну, старого лицаря ще можна в╕дновити, якщо використати частини з ╕ншого. А от тоб╕, Кайя, доведеться шукати нового коника.

- Зрозум╕ло. Значить у нас зараз два бо╓здатних лицаря.

- Два? Що Ви ма╓те на уваз╕? - закрутила головою Кайя, н╕чого не розум╕ючи. - Що за другий лицар?

- Ой, зовс╕м забула тоб╕ сказати, Кайя. ╤ди в ангар зустр╕чати нашу гостю - вона скоро ма╓ прилет╕ти. А ти, Ханл╕, покажи мен╕ ту штуку, що так налякала Синього.

- Так Ваша Величносте!

Залишившись сама на майданчику, Кайя п╕д╕йшла до труби й просто з ц╕кавост╕ зазирнула туди, п╕сля чого одразу ж в╕дскочила, наче ошпарена - хлопець так ╕ стояв у т╕й же поз╕, що вона його залишила, ╕ в трубу було дуже добре видно... Скрутивши об'╓ктив, щоб б╕льше н╕хто не дивився на це неподобство, Кайя поб╕гла в ангар - зустр╕чати та╓мниче п╕дкр╕плення. Деяк╕ здогади у не╖ вже були, але остаточно ╖х п╕дкр╕пив вигляд ф╕олетового лицаря ╕з пишною гривою, що залет╕в у галерею й поставивши велику рушницю в п╕рам╕ду елегантно п╕рнув у кокон яйця. На ╖╖ пам'ят╕ так себе могла вести т╕льки...

- Сестра?! - Кайя нав╕ть в╕дступила назад, коли в ╖╖ б╕к ╕з кокона вистрибнула молода ж╕нка ╕з завитим у два пишн╕ хвости ф╕олетовим волоссям - в тон ╖╖ лицарю. - Що ти тут забула?!

- То ось як ти зустр╕ча╓ш тих, хто прийшов у справах? - оманливо ласкаво звернулася до сво╓╖ родички гостя, ╕з хижою посм╕шкою наближаючись до в╕дступаючо╖ д╕вчини.

- Вчителям Свято╖ земл╕ неналежить втручатися у державн╕ справи.

- Належить, коли це стосу╓ться мо╖х найг╕рших учениць. - задоволено тискаючи у м╕цних об╕ймах нарешт╕ сп╕йману ут╕качку. - Ну показуй, що ти тут нако╖ла, поки мене не було.

- Ох, ну й послав же Сейку сестру. - буркнула Кайя, ледве зв╕льнившись ╕з ╕з полону.

Сестру звали М╕зайя, ╕ б╕льшо╖ за не╖ нахабниц╕ на св╕т╕, на думку Кай╖, було не знайти. Подавши безсоромниц╕, яка так ╕ б╕гала за нею у мокрому купальнику плаття, д╕вчина повела ╖╖ на той-самий майданчик. Поки М╕за гралася ╕з трубою, безусп╕шно намагаючись ╖╖ налаштувати, Кайя описувала ╖й ситуац╕ю.

- Значить зам╕сть п╕лота ви сп╕ймали якогось хлопчиська? - ╕рон╕чно подивилася на молодшу сестру ж╕нка, в черговий раз прикладаючись до окуляра.

- Так. Напевно це теж був в╕двол╕каючий маневр.

- Дивно. Майстри такого р╕вня завжди були у центр╕ уваги. Я подивлюся в арх╕вах, хто ╕з наших випускниць могла досягнути под╕бних результат╕в, але щось мен╕ п╕дказу╓, що там н╕чого под╕бного не... Що?! Що це в╕н робить?!

- Що?! А ну пусти! - Кайя в╕дштовхнула сестру в сторону ╕ припала до окуляра, аби у найменших деталях роздивитися... - Ах ти ж поганка!

- Ха-ха, купилася! - М╕зайя взялася штурхати сестру, яка вже була п╕д стать свого волосся. - Ти а н╕ трохи не зм╕нилась.

- Ти теж.

- Ох, зда╓ться я знаю, чому в╕н мовчить. Ти його налякала, як ╕ ус╕х сво╖х попередн╕х залицяльник╕в, так?

- В╕дстань!

***

День пройшов спок╕йно, якщо не брати до уваги легку застуду, яку я п╕дхопив стоячи голяка п╕д в╕дкритим небом. Якби я не сид╕в всередин╕ т╕ла - подумав би, що у парубка СН╤Д. Його ╕мун╕тет був фактично убитий, а кишечник не постачав нав╕ть половини необх╕дних мен╕ елемент╕в. Усе доводилося робити самому.

Але для повноц╕нного розмноження нанобот╕в були потр╕бн╕ ╕ деяк╕ метали, тому я ╕ був змушений стояти, вчепившись в реш╕тку, вид╕ляючи з не╖ зал╕зо та деяк╕ ╕нш╕ сполуки ╕з фарби на поверхн╕. Проблем ╕з енерг╕╓ю у мене, завдяки технолог╕ям цеф╕в, тепер не було, тому я перетворював ╖╖ у тепло, уникаючи переохолодження т╕ла. Всього за к╕лька годин мен╕ вдалося вдв╕ч╕ зб╕льшити свою масу, пор╕вняно ╕з попередн╕ми днями. Але для нормального росту потр╕бне було ╕ харчування, яке в кл╕тц╕ д╕стати було вельми складно. Я м╕г би розщеплювати деревину з п╕длоги, але можливий результат абсолютно не виправдову╓ засоби. Х╕ба що мен╕ доведеться вибиратися назовн╕.

Поступово наступив веч╕р. Не зважаючи на холод я не сп╕шив одягатися у подан╕ мен╕ реч╕, оск╕льки на поверхн╕ шк╕ри зараз знаходилася третина мого об'╓му, збираючи з атмосфери потр╕бн╕ матер╕али, а ╕нша третина робила те ж саме у легенях, поступово зм╕нюючи ╖хню структуру. Повн╕стю в╕дмовлятися в╕д орган╕чно╖ частини т╕ла я не збирався, оск╕льки перший же ЕМ╤ стане мо╖м к╕нцем у цьому св╕т╕, але саме розширення власних можливостей було зараз ╓диним козирем проти м╕сцевих.

Все йшло нормально, доки двер╕ каземату не в╕дчинилися ╕ на балкон не вийшов якийсь чолов╕к. На вигляд звичайний молодий джентльмен, якими ╖х зображували на меж╕ 18-19 стол╕ть, нав╕ть вбрання трохи схоже, от т╕льки було у ньому щось дивне. Вкотре страждаючи в╕д в╕дсутност╕ таких звичних ╕ корисних сенсор╕в, я спробував описати його словами. Високий, стрункий, обличчя трохи витончене - майже аристократичне, довге св╕тле волосся. На думку спадало лише одне визначення: священик. Саме такий стереотип найкраще накладався на його повед╕нку. Незнайомець прийшов не з пустими руками, а прин╕с кошик ╕з ╖жею: хл╕бина та к╕лька незнайомих овоч╕в - саме те, що потр╕бно молодому здоровому орган╕зму.

- Пригощайся. - сказав в╕н, поклавши кошик на край балкону б╕ля дверей. - Ти напевно голодний.

╤ можна було б прийняти подарунок, але спостер╕гаючи за незнайомцем я зовс╕м забув одну важливу р╕ч - я тепер ╓диний власник т╕ла, тому мав би якось зреагувати на його появу, а я ж так ╕ стояв, наче статуя, за ц╕лий день нав╕ть не кл╕пнувши. Кр╕м того я зовс╕м не працював над голосовим апаратом. Ну ╕ як йому тепер в╕дпов╕дати?

- Мовчиш увесь цей час... Може хоч ╕м'я сво╓ назвеш? Мене звати Улайт.

- Пах.. Пгак...

Вокабулятора в мене поки нема, живою горлянкою я ще н╕ разу не користувався, а представитися треба вже зараз. Що робити? Доведеться ╕ти на жертви: це т╕ло уже представлялося сво╖м ╕менем, хоча я цього ще не м╕г чути, а значить ╕ рухи голосових зв'язок уже записан╕. Так, десь воно було тут...

- Масаке Кейнс╕.

Ну й ╕м'ячко! Треба терм╕ново придумати соб╕ якесь пр╕звисько. Може Кейнс╕ скоротити на Кей? Точно - буду як люди в чорному!

- Масаке Кейнс╕? - м╕стер Улайт нарешт╕ вимовив незвичне ╕м'я.

- Кей. - поправив я його.

- Невже ти... Н╕, такого не може бути. Ну, не соромся. Смачного. - побадав в╕н, ╕ вийшов.

- Уг... Ум... Кей. Грррр...

Н╕, поки не налаштую вс╕ системи - говорити марно. Ну ╕ нехай: мова може й почекати, а от слух треба п╕дсилити. ╤ швидко. Швидше! Ще швидше! Нарешт╕ вс╕ приготування завершен╕, ╕ я почув недалеку розмову.

- Неймов╕рно лорд Улайт! Ви так швидко д╕зналися його ╕м'я!

- А я теж хот╕ла так зробити. - зауважив новий голос.

- Кейнс╕ значить. А в╕н д╕йсно один ╕з тих убивць?

- Нав╕ть якщо й так, то все одно шкода його на холод╕ тримати.

- Коли в╕н супиться, то ста╓ такий милий...

- ╤ на коору схожий.

- Мен╕ сумно про це говорити, але замах на життя королеви - дуже серйозний злочин.

- Ви говорите так, н╕би я якийсь демон. - об╕звалася вищезгадана королева.

7
{"b":"558816","o":1}