ЛитМир - Электронная Библиотека

1-а дама

Послухайте: кругліє день у день

Матуся ваша, королева. Скоро

Новому принцу будемо служити

Ми всі. А ви захочете погратись

Із нами, та чи будемо ми вільні?

2-а дама

Вона так поповнішала. Як кажуть,

У добрий час.

Герміона

Які премудрі речі

Хвилюють вас? Іди до мене, принце,

Сядь, розкажи мені гарненьку казку.

Мамілій

Веселу? Чи сумну?

Герміона

Найвеселішу.

Мамілій

Сумні казки найкращі для зими:

Я розповім про духів та про гномів.

Герміона

Послухаймо цю казку, юний принце.

Сідай-но тут і налякай мене

Своїми духами, як ти умієш.

Мамілій

Жив чоловік...

Герміона

Ні, сядь спочатку ближче.

Мамілій

Жив біля цвинтаря... Я розкажу

Тихенько все, аби оті цвіркунки

Нічого не почули.

Герміона

Добре, ти

Розповідай лише мені на вухо.

Входять Леонт з Антіґоном, вельможі та інші особи.

Леонт

Його із почтом бачили? З Камілло?

1-й вельможа

Я на узліссі стрів їх. Ще ніколи

Не бачив я, щоб хтось так озирався.

Простежив їх я аж до кораблів.

Леонт

Яке це щастя: мати певний доказ

Своєї думки, судження свого!

На жаль, я забагато знаю! Лихо

В такому щасті. Може зачаїтись

Павук у чаші, десь на дні, а ти

Той трунок вип’єш, і тебе трутизна

Не вразить, бо думки твої спокійні.

Але коли побачиш ти його, —

Оту мерзенну до вина приправу, —

То ти й вино зненавидиш, і горло

Твоє розколюватиметься з болю.

Я пив вино і павука побачив.

Камілло був поплічником його.

Обоє змовилися проти мене,

Проти держави. Тільки ти відчув

Підозру невиразну — і справдилось.

Брехун, слуга мій давній, — він служив

Давніш богемцю. Він розкрив мій задум,

І став я лялькою в чужих руках.

Чому так легко випустили їх?

1-й вельможа

Бо всі його у нас так поважали,

Що часто слухалися, ніби вас.

Леонт

Я знаю добре це.

(До Герміони)

Віддайте хлопця

Мені. Хоч як прегарно годували

Його ви груддю. Схожий він на мене,

Та крові вашої в нім забагато.

Герміона

Як зрозуміти це? Як жарт?

Леонт

Гей, сина

Візьміть, щоб він до неї не підходив!

Візьміть його! Хай тішиться вона

Із тим, від кого плід свій понесла.

Це ж Поліксен напхав тобі, живіт.

Мамілія виводять.

Герміона

Неправда це! Я ладна присягтися, —

І ви тоді повірите мені,

Хоч нині ви підвладні підозрінням.

Леонт

Панове, подивіться лиш на неї.

Вам хочеться сказать: «Вона прекрасна»,

Та справедливість у глибинах серць

Підказує: «Шкода — така безчесна!»

Хваліть її за те, чим може здатись,

Я й сам за це хвали не пошкодую,

І тут-таки ви знижете плечима,

І гмукнете, й гигикнете, уживши

Всі тавра, що вживає наклеп, — ні,

Не наклеп, помилився я, — а милість,

Бо наклеп затаврує й добру честь.

Те знизування і оте «гиги!»,

Коли ви вже казали «О, прекрасна!», —

Усе те вирокові передує:

«Вона ще й доброчесна!» Тож уважно

Послухайте того, хто натерпівся

Найбільш від неї: так, вона невірна!

Герміона

Якби слова оці сказав мерзотник,

Найдосконаліший мерзотник світу,

Він став би ще огидніший. Та ви,

Мій пане, просто помилились.

Леонт

Ні,

То помилились ви — вам Поліксен

Леонтом здався. О тварюко підла!

Твоїм ім’ям тебе я посоромлюсь

Назвати, щоб не дати приклад людям

Вживати назву ту, не розібравшись,

Що личить принцові, що — злидареві.

Лише сказав я, що вона — невірна,

Сказав, із ким злигалася. До того ж

Вона ще й зрадниця. Камілло з нею

Плів змову, він таке про неї знав,

Що змусило б її почервоніти

І спільника безчесного із нею:

Під нею так трясеться ложе блуду,

Як під найгіршими з дівок, що їм

Дає наш люд ганебні назви. Ще ж

Допомогла вона втекти обом.

Герміона

Життям заприсягнуся: я невинна.

Ох, буде вас палити ця неправда,

Коли ваш дух яснішим стане! Ви,

Мій благородний пане, помилились,

Тому до мене так несправедливі.

Леонт

О ні — якщо я й справді помилково

Звів побудову думки, то — їй-право! —

Не знайдеться на всій землі місцинки

Для дзиґи школяра. В тюрму її!

Того ж, хто ляпатиме язиком,

Що ось, мовляв, невинна жертва, ми

Пособником її вважати будем.

Герміона

Напевно, скоїлося щось у небі,

І панування лютої планети

Терпляче маю я перечекати.*

Панове, я не буду лити сліз,

Як у жінок заведено. Не маю

Роси тієї, що без неї, певно,

Враз висохне все ваше милосердя.

Але ось тут, у грудях, так пече

Мене страждання, що й потоки сліз

Його не затамують. О панове,

Благаю, зважте милостиво все, —

І хай здійсниться воля короля.

Леонт

Чи слухаються ще моїх наказів?

Герміона

Хто йде зі мною? Я благаю, пане,

Лишіть мені цих дам, їх потребує

Мій стан, а ви, дурненькі, не ридайте:

Як ви вважаєте, що ваша пані

В’язниці гідна, то ридати слід,

Коли вона на волю вийде. Честь

Моя від звинувачень марних стане

Іще світліша. Прощавайте, пане,

Ніколи вам я не бажала бути

В такій печалі — нині вам бажаю.

Ходімо, дами, він це вам дозволив.

Леонт

Виконуйте наказ: ведіть її!

Королева і дами виходять під вартою.

1-й вельможа

6
{"b":"558888","o":1}