ЛитМир - Электронная Библиотека

Леонт

Женіть її!

Поліна

Кому очей не шкода,

Хай перший зважиться! Сама піду я,

Та лиш коли закінчу справу. Отже,

Предобра королева, — бо вона

Таки предобра, — народила вам

Цю донечку і дуже просить вас

Її благословити.

(Кладе немовля додолу)

Леонт

Геть іди!

Геть, відьмо, звідси! Викиньте за двері

Цю звідницю підступну!

Поліна

Це брехня!

За вас ще ліпше розуміюсь я

На тих ділах. Так само чесна я,

Як ви безумні, і цього вже досить,

Аби мене усі у цьому світі

Вважали чесною.

Леонт

Продажні душі,

Женіть її. Байстрючку їй віддайте.

(До Антіґона)

Ти, дурню, ти, бабію, дозволяєш

Цій квочці верховодити тобою?

Візьми байстрючку, я тобі сказав.

Віддай її своїй вівці беззубій.

Поліна

Якщо ти доторкнешся до принцеси,

Що ница тільки по його намові,

Твої навіки руки проклену!

Леонт

Боїться він своєї жінки.

Поліна

Так,

І вам би слід боятися своєї.

Тоді б не відмовлялися від власних

Дітей, як ви.

Леонт

О, зрадників кубло!

Антіґон

Клянуся світлом дня, я не належу

До них.

Поліна

Я й поготів. Але один

Тут зрадник є: це той, хто віддає

Священну честь свою, і королеви,

І сина дорогого, і дочки

Оббріхуванням чорним на поталу,

Що мають жала, від мечів гостріші.

Та він, хоча не змушує ніщо

Безвинну жінку проклинать, — не хоче

Підозри корінь вирвати гнилий,

А не такий міцний, як дуб чи камінь.

Леонт

Лайливице з нестримним язиком!

Свойого чоловіка відшмагала,

А зараз б’єш мене. Це не моя

Дитина, це поріддя Поліксена.

Візьміть її і киньте хоч в огонь

Із матінкою.

Поліна

Ця дитина — ваша.

І, уживаючи прислів’я давнє,

Сказати можна: викапаний батько.

Панове, гляньте: хоч малий відбиток,

Але як точно тата повторив!

І ніс, і очка, й ротик, навіть брови,

Чоло, і підборіддя, і на щічках

Ці ямочки, і усмішка, і ручки,

І пальчики, і нігті, — все неначе

Підглянуте з цього зразка; а ти,

Природо лагідна, яка дитя

Таким на батька схожим сотворила,

Коли так само твориш ти і душі,

Їй жовтизни ревнивої не дай,

Аби вона не стала сумніватись,

Що чоловік її є справді батьком

Її дітей.

Леонт

О відьма безсоромна!

(Д о Антіґона)

Тебе повісити я накажу,

Як язика її не спиниш ти!

Антіґон

Як ви усіх чоловіків, не здатних

На подвиг цей, повісите, у вас

Підданців не залишиться.

Леонт

Геть, відьмо!

Поліна

Володар той, що зовсім звироднів,

Не перевершить вас.

Леонт

Спаліть її!

Поліна

Я не боюсь: тут єретик не той,

Хто гине у вогні, а хто вогонь

Розпалює.* Не хочу називати

Тираном вас, але до королеви

Жорстокість ваша виправдань не має —

Крім недоладних виплодів уяви,

І все це має присмак тиранії,

І все це робить вас для всього світу

І посміховищем, і страховидлом.

Леонт

Якщо мені ви віддані, женіть

Її звідціль! Якби я був тираном,

Вона б і не насмілилась це слово

Мені сказати: я б її убив.

Вельможі відтісняють Поліну до дверей.

Поліна

Прошу вас не штовхать мене: я йду.

А ви, мій пане, доглядайте доню.

Вона ж бо ваша. Хай Юпітер дасть

Їй душу— провідницю до добра.*

Геть руки! Ви, що так дбайливо тут

Плекаєте усі його безумства,

Добра йому не зробите й на гріш!

Що ж, на добраніч. Я вже йду.

(Виходить)

Леонт

Ти, зраднику, підбив дружину сам

На всі ці неподобства! Що, моя

Дитина це? Візьми її. Так, ти,

Що дивишся на неї так ласкаво,

Візьми її і кинь в огонь! Ти сам!

І за годину повернись сюди,

Аби доповісти, що все зробив,

Ще й доказ принеси. А то й життя,

І все добро я в тебе відберу.

Коли відмовишся, коли ти схочеш

Із гніву посміятися мого,

Я задушу байстрючку тут на місці

Руками власними. Піди ж і кинь

Її у полум’я, бо ти намовив

Прийти сюди дружину.

Антіґон

Ні, королю,

Не винен я, і друзі благородні

Підтвердять це.

Вельможі

Посвідчуємо: він

Не знав, що жінка хоче йти сюди.

Леонт

Ви брехуни усі!

1-й вельможа

Прошу величність вашу довіряти

Своїм незмінно вірним служникам.

Судіть нас на підставі наших вчинків.

За всі заслуги наші — і минулі,

І ті, що будуть, — всі ми на колінах

Благаємо змінити присуд ваш.

Нечувана, страшна його жорстокість

Жахливі наслідки зродити має.

Леон

Я наче та пір’їнка на вітрах!

Чи варто жити, щоб оце байстря

Мене колись ще й батьком називало?

То краще вже його спалити зараз,

Ніж потім проклинати! Що ж, нехай

Живе. Але не житиме вона.

(До Антіґона)

Ти, хто зусилля ніжні докладав

Із квочкою, що прийняла дитину,

Аби життя байстрючці врятувати, —

Вона ж бо є байстрючка, — це все правда,

Як правда те, що сиві маєш вуса!

Скажи, що ще придумаєш для того,

Щоб врятувати погань цю від смерті?

Антіґон

Усе, мій пане, що лиш благородство

Мені накаже. А принаймні — ось що.

Віддам я кров усю, яку ще маю,

Щоб врятувати це дитя невинне.

Для цього все зроблю, що тільки зможу.

Леонт

Ти зможеш. Присягнися ж на мечі

Наказ мій виконати.

Антіґон

9
{"b":"558888","o":1}