ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Я б на вашому місці, Юрію Борисовичу, — вів далі Барсов, — і на мить не кидав би міжпланетних перельотів. Ви можете заперечити мені, сказати, що я сам, крім основної роботи, виконую ще і спеціальні завдання для армії, але я не міг би відповісти вам, яка робота зараз потрібніша — перша чи друга.

. — Так, Миколо Олександровичу, — тихо і вдумливо, ніби звертаючись до самого себе, сказав Крайнєв. — Зараз я проектуватиму двомоторний крейсер-бомбардувальник. Наша робота залежить від багатьох несподіваних або, навпаки, надто сподіваних обставин.

Барсов глянув на нього уважно, зосереджено, потім опустив очі і усміхнувся. Юрій сидів, носком черевика ворушачи маленький, обточений водою камінець. Широкий носок було прикрашено складним і красивим візерунком. Молодий професор дбайливо стежив за собою.

Кілька хвилин Барсов сидів замислений. Ця бесіда аж ніяк не нагадувала Крайнєву ті палкі суперечки, що їх доводилося вести в інституті. Він не знав, як слід говорити з Барсовим, і трохи бентежився.

Користуючись з паузи в розмові, він дивився на море. Здавалося, ніби біля Ай-Тодору щось ворухнулося. За секунду він вже впевнився, що це йому не здається, якийсь довгий низький корабель і справді виходив з-за прибережних скель.

Барсов помітив зацікавлення гостя і теж став дивитися на білу лінію, що з'явилася на поверхні моря перед носом корабля.

Крейсер «Красный Кавказ» йшов до Севастополя. Гострим, витягнутим уперед носом розсікаючи хвилю, нестримний у своєму людьми скерованому пориві, мчав він понад берегом Криму. Широка пінна хвиля розступалася перед ним. Високий білий бурун здіймали гвинти за кормою. Гармати стояли на палубі, витягаючи вперед довгі дула.

Червонофлотців не було видно. Здавалося, ніби крейсер сам став живою істотою і мчить уперед, цілеспрямований і грізний.

Це було прекрасне і захоплююче видовище. Барсов і Крайнєв мовчки провели крейсер очима, і тільки коли він зник, ніби розтанув за обрієм, змогли повернутися до перерваної розмови. Тільки тема розмови раптом змінилася, стала сухішою, тривожнішою, ніби гарячий подих війни пролетів над тихою дачею академіка Барсова.

— Бачите, Миколо Олександровичу, — мовив Крайнєв, — тільки тоді, коли вдасться нам зробити літаки такими ж надійними і боєздатними, як цей крейсер, тільки тоді зможу я думати про міжпланетні польоти. А до того часу, не покидаючи своїх мрій, я будуватиму двомоторний бомбовоз і заодно завод, де його будуть виробляти.

Барсов подумав, поворушив пальцями лівої руки і сказав:

— Я прошу пробачити мені трохи недоречні докори, які я робив вам раніше. Я мало знаю про вашу теперішню роботу. Вона зараз, напевне, важливіша за все. Але обіцяйте мені, тільки-но буде змога, знову взятися за міжпланетні польоти. Буде злочином, коли ви забудете про них.

— Це можна обіцяти цілком спокійно і певно, — розсміявся Юрій. — Мені і самому вже давно кортить вирватися за межі нашої шановної планети.

— Це не жарти, цілком серйозно сказав Барсов. — Я хочу чутті від вас певну обіцянку.

— Миколо Олександровичу, це ж моя мрія, як же я можу забути про це, — щиро і, може, навіть трохи схвильовано відповів Юрій.

Барсов не сказав ні слова. Він дивився на море, на те місце, де зник крейсер. Несподівано легкі кроки пролунали на веранді. Хтось пройшов через будинок і мав вийти в сад.

Крайнєв і Барсов озирнулися одночасно. Висока дівчина у світлому пальті і такому ж береті йшла по веранді. Хвиля золотого волосся, вибиваючись з-під берета, закривала частину чола. Очі її дивилися то на Барсова, то на Юрія допитливо, уважно. Губи всміхалися вичікувально, невпевнено, ледве помітно.

Вона потисла Барсову руку і обернулася до Крайнєва. Очі в неї були невеликі, вузько прорізані, мигдалевидні. Сірувато-зелені, вони здавалися безколірними при ясному світлі сонця.

— Знайомтеся, Марино Михайлівно, — сказав Барсов, — це професор Крайнєв.

Хвилину дівчина мовчала, ніби щось пригадуючи. Усмішка на її вустах стала трохи яснішою.

— Професор Крайнєв? З Київського інституту стратосфери?

— Так, — запобігливо усміхнувшись, поспішив відповісти Барсов. — Ви здивовані?

— Одверто кажучи, здивована, — відповіла дівчина, простягаючи до Крайнєва руку. — Марина Токова.

— Крайнєв, — буркнув у відповідь Юрій.

— Я вас уявляла зовсім не таким і… значно старшим.

Юрій промовчав.

— Так, — Юрію Борисовичу можна позаздрити: молодість — це такий капітал, який годі комусь придбати. Раніше, правда, можна було продати нечистому душу, як це зробив Фауст, але тепер і цей шлях закрито. Радянська влада скасувала чортів, і навіть душу заставити нікому.

Академік задоволено засміявся, погладив акуратно підстрижену борідку і вирішив продовжувати розмову в тому ж тоні.

— Так, молодість, молодість, — зітхнув він.

— Пробачте, Миколо Олександровичу, — несподівано підвівся Крайнєв.

Він не терпів, коли літні люди починали говорити багатослівно і безпредметно. Крім того, Марина поглядала в його бік очікувально. В її руках Юрій помітив великий жовтий портфель. Вона, мабуть, збирається працювати з Барсовим, і Крайнєв тільки заважатиме їхній роботі.

— Куди ж ви, — аж скинувся Барсов, — я нізащо не відпущу вас так рано.

— Мені треба спочити, Миколо Олександровичу. Завтра на світанні, о шостій годині, я їду в Севастополь.

— Ну, куди ж це годиться, — розвів руками Барсов, — раз у житті зустрілися, поговорити не встигли, і ви вже тікаєте. Ні, ні, я вас не відпускаю.

— Може, це я вас так налякала? — несподівано озвалася Марина.

Крайнєв мовчки махнув рукою, всміхнувся і сів на своє місце.

— Мені здавалося, що ви прийшли до Миколи Олександровича у справі. Може, мені краще піти пройтися до моря, поки ви працюватимете?

Барсов глянув на Марину. Очевидно, це питання мусила вирішувати вона.

Хвилину дівчина мовчала, ніби вагаючись, потім сказала для самої себе несподівано різко:

— Ні, залишайтеся тут. Вашу думку мені теж інтересно буде послухати.

— От і прекрасно, от і прекрасно, — зрадів Барсов, — я теж гадаю, що думку Юрія Борисовича варто послухати. Це принесе вам безперечно величезну користь.

— Побачимо, — відрізала Марина і сама здивувалася: невже вона не може бути стриманішою і ввічливішою.

Барсов занепокоєно глянув на Юрія, чи не образився той, але на Крайнєва слова Марини не справили жодного враження. Сидів він у кріслі, як і раніше, спокійно.

— Я зараз покажу вам свою останню роботу, — говорила Марина, відкриваючи блискучі замки портфеля і витягаючи квадрати цупкого паперу, — але до того я хотіла б зробити невеличку передмову.

— Прошу, прошу, — озвався Барсов, Крайнєв промовчав.

— Мої роботи стосуються ще дуже і дуже мало розробленої теорії польоту літака з реактивним двигуном. Важливість цієї проблеми доводиш не треба. Мушу сказати вам, що це ще абсолютна таємниця. В Ленінграді, де я працювала, тільки директор інституту знав про характер моєї роботи. Отже, я сподіваюся, що цілком можу розраховувати на вашу скромність.

— Безперечно, — поспішив запевнити Марину Барсов.

— І ви ні з ким не консультувалися? — спитав Крайнєв, дивлячись кудись повз Марину, на далекий горизонт.

— Мені ні в кого було консультуватися. Ні в підручниках, ні в журналах майже не зустрічаються матеріали на цю тему. Вони, мабуть, десь існують, але дуже засекречені. Отже, мені довелося робити все самій, від початку до того моменту, де я спинилася. Назвати його кінцем було б надто сміливо. Все це тільки початок.

Зупиняючись для того, щоб перевести подих, Марина дивилася саме в ту точку горизонту, куди були звернені очі Юрія Крайнєва. Нічого особливого там не було — зливалося з прозорим небом сіро-сталеве море, і довга хмарина ховалася за горизонт..

— Ви прекрасно знаєте всі труднощі, зв'язані з побудовою такого літака. Проблема пального, проблема матеріалів підвищеної міцності, проблема посадки і зльоту настільки ще не досліджені, що все доводилося робити з самото початку. Досвід роботи із звичайними літаками виявився тут непридатним. Велика різниця у швидкостях літаків з реактивними двигунами і звичайних літаків знецінили майже всі теоретичні роботи в цьому напрямі.

36
{"b":"575036","o":1}