ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Полоз розставив людей, які розбирали тепляк, довгими ланцюгами, і дошки пливли з рук на руки. Треба було діяти швидко. Під обваленими стінами могли бути люди.

Виконроб стояв на одній із стін. Незабаром до нього приєдналися Соколова, Матросов і Бабат, який нагодився саме до катастрофи. Всі четверо мовчки дивилися на роботу, щомиті чекаючи побачити кров на дошках або нові трупи. Полоз віддав розпорядження про перестановку людей, і Бабат незадоволено поморщився.

— Віро Михайлівно, — досить голосно сказав він, — чи не слід було б тимчасово зняти товариша Полоза з керівництва?

Соколова промовчала так, ніби і не чула цих слів. Зате відповів сам Полоз.

— Доки не буде ліквідовано катастрофу, — сказав він, — я тут відповідаю за все чисто.

— Навіть за жертви і катастрофу?

— Так. Саме за жертви і катастрофу.

Бабат не сказав більше нічого. Хаос дощок і колод розібрали за чотири години. За цей час жодна людина не пішла з п'ятої дільниці. Карпа Івановича знайшли не скоро. Все тіло його було понівечене, але інженер дихав. Санітарна карета блискавкою помчала до лікарні. Виконроб Гучко, може, ще мав шанси на життя.

Любов Вікторівна з'явилася на дільниці разом з першою хвилею людей. Вона була, як і всі, збуджена, схвильована. Спочатку стала в один з ланцюгів передавати дошки, потім покинула.

Побачила труп високого чоловіка, і збудження її подвоїлося. Обійшла всю дільницю, хвилину постояла біля обірваних тросів, замислилася і рушила далі. Коли знайшли понівеченого Гучка, Борг стала раптом млявою. Довго дивилася вслід білій санітарній кареті.

О четвертій годині весь хаос дощок, колод і мат було розібрано.

Жертв більше не було.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Ліжко гойднулося. Карпо Іванович глибоко дихнув і відкрив очі. Останнє почуття, почуття страху, ще не зникло. Хотів схопитися, кудись бігти, але тіло не послухалося, і жодним м'язом не вдалося ворухнути.

Що з ним? Де він?

… Довга ущелина коридори залита світлом, і раптом несподіваний удар темряви…

Над ним нахиляється знайоме обличчя. Це лікар. Вони добрі і давні знайомі.

— Я буду жити? Тільки правду, — самими губами шепоче Карпо Іванович.

— Так, будете, — впевнено відповідає лікар. Але впевненість його існує тільки в словах. Страшно пом'яли тіло виконроба дошки і колоди. Ніхто не знає, як багато витекло крові, ніхто не знає, чи буде жиги інженер Гучко.

Лікар вийшов з палати. Зроблено вже все, що можна було зробити. Тіло Гучкове різали, зашивали, знову різали. В жили вже долито крові. Тепер все вирішує час і життєва сила.

Карпо Іванович лежав нерухомо на своєму білосніжному ліжку. У роті відчувався нудний і. солодкий присмак наркозу. Десь у глибині з'явилися болі, тупі і нестерпні. Вони зникали тільки для того, щоб з'явитися в іншому місці. У Гучка навіть застогнати невистачало сили.

Медична сестра сиділа біля нього невідступно. Щомиті можна було чекати яких завгодно несподіванок. Вона не зводила очей з Гучка, але Карпу Івановичу, мабуть, ще судилося пожити на світі. Думки з кожною хвилиною. ставали чіткішими. Сили поверталися у понівечене тіло. Карно Іванович навіть зміг попросити води.

Ковток води здався напрочуд смачним. Гучко напився, і цей незначний рух украй знесилив його. По білій стіні, химерно переплітаючись, поповзли чорні плями — наступило забуття.

Через годину інженер Гучко прокинувся. Саме на цей час закінчили розбирати зруйнований тепляк. Вечоріло. Сонце заходило за обрій. Криваво-червоні плями останніх променів ворушилися на стіні. Карпо Іванович відчув, що може говорити голосно.

— Будь ласка, — сказав він, звертаючись до сестри, — попросіть, щоб до мене дозволили прийти товаришці Берг Любові Вікторівні. Я б не хотів умерти, не побачившись з нею. Це моя дружина.

Сестра вийшла до лікаря передати Гучкове прохання. За п'ять хвилин вона повернулася і доповіла, що лікар дозволив дружині товариша Гучка прийти до нього в палату.

Від цієї самої хвилини думки про Любов Вікторівну не покидали інженера. Десь з глибини підводилася думка про високого чоловіка, але зараз Гучко зневажливо відкидав її. Зараз він попросить Берг все розказати про цього чоловіка слідчому. Карпо Іванович певен, що це саме він організував катастрофу на п'ятій дільниці.

Червоні плями зникли із стіни. Сонце зайшло. У палаті панувала сутінь. Білий халат і косинка сестри ясніли поруч ліжка. Гучко лежав нерухомо, терпляче очікуючи.

Насторожена тиша стояла в невеликій лікарні. Було ясно чути, як стукнули двері, десь заходили люди. Швидкі знервовані кроки наближалися до палати. Сестра підвелася, пішла до дверей, засвітила світло. Берг зайшла у палату. З острахом дивилася вона туди, де, ніби купа білосніжних бинтів, лежав Карпо Іванович.

Сестра вийшла з палати. Любов Вікторівна підійшла ближче і сіла на стілець, не в силі вимовити ні слова.

— Я дуже радий вас бачити, — насилу ворушачи губами, сказав Гучко.

Любов Вікторівна від хвилювання не могла відповісти нічого.

— Ви пам'ятаєте того високого чоловіка, якого колись ми разом з вами зустріли увечері?

Берг кивнула головою. Обличчя її стало серйозним, очі гострішими.

— Цей ваш знайомий організував катастрофу. Я не знаю, як він це зробив, але це він. Розкажіть слідчому все, що знаєте про нього. Можливо, тут ціла організація.

Карно Іванович замовчав. На те, щоб сказати ці кілька слів, він витратив усю свою енергію. Зараз хвилі несамовитого болю перебігали по всіх м'язах, по всьому тілу, і інженер стиха застогнав.

— Ви працювали з ним… розкажіть про все слідчому… води… — прохрипів Карпо Іванович, і в горлі його заклекотіло.

Берг кинулася до графина. Довго не могла налити води в склянку. Шелеснув папірець. Нарешті вода полилася. Шийка графина цокотіла об скло.

Гучко з насолодою шипів. Йому відразу стало легше.

— Мені все здається солодким, — сказав він, — навіть вода. Це від проклятого наркозу.

І раптом гримаса звела його обличчя. Він метнувся в дикій напрузі і скрикнув. Любов Вікторівна перелякано покликала сестру, лікаря. Вона стояла в кутку, бліда як стіна, і дивилася, як лікар намагається врятувати життя інженера Гучка. Проте це вже була агонія. Карно Іванович раптом підвівся, намагаючись спертися на ліжко поламаними, понівеченими руками, і раптом впав на подушку.

— Кінець, — ні до кого не звертаючись, сказав лікар.

Берг тихо підійшла до ліжка. Сльози висіли на віях, але не падали. Кілька хвилин стояла, дивлячись на спотворене смертною гримасою обличчя, потім тихо поцілувала тверді губи і, ні на кого не дивлячись, швидко вийшла з палати.

— Вольова жінка, — з глибокою пошаною промовив лікар.

Берг вийшла з лікарні і поволі пішла в напрямку до будівництва. Прийшла на п'яту дільницю і оглянула ще раз місце, де обірвалися троси. Один обривок навіть узяла в руку і відразу ж кинула.

Потім так само помалу пройшла до головної контори і запитала, де працює слідчий в справі катастрофи.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Увечері Бабат зайшов до кабінету Соколової. Вона сиділа сама. Обличчя Віри Михайлівни за цей день стало аж прозорим. Довгі синці лягли під очима.

Вона глянула на Бабата запитливо і знову опустила очі до паперів. Інженер мовчки сів у крісло перед столом. Вигляд у нього був суворий, стривожений, дещо навіть урочистий. Андрій Васильович стомився за цей день. Надто багато подій, надто багато переживань. Важкий день.

— Що ти думаєш робити з Полозом? — спитав Бабат.

— Я вже віддала наказ про звільнення його від обов'язків виконроба до закінчення слідства.

— Так. Ну, а я думаю, що його слід негайно віддати до суду. І коли цього ти не зробиш, то негайно зроблю я. Це мій обов'язок. Передо мною і Валенсом він узяв повну відповідальність за цей тепляк. Він мусить і буде відповідати.

58
{"b":"575036","o":1}