ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Перебування на конгресі виявилося зовсім не таким корисним, як міг уявляти собі Крайнєв. Проте все-таки інтересно було подивитися на славетних вчених, послухати, як хитро розповідають вони про свої роботи.

Але, нарешті, конгрес закінчився, і Крайнєв з насолодою подумав, що через п'ять днів він знову буде в Києві.

Удвох з Яринкою вони ходили оглядати Париж. Піднімалися на Ейфельову башту і дивилися на Париж згори. Спускалися в темні вогкі тунелі підземки, яку і порівняти не можна було з Московським метро, і дивилися на підземний, темний, забруднений Париж.

І навіть гуляючи по місту, Крайнєв ні на мить не забував про Київ, про свою роботу, про ЮК-9. З нетерпінням чекав він хвилини від'їзду. Решта делегації ще мала їхати в Бельгію, але Юрій категорично відмовився.

На третій день після закінчення конгресу Крайнєв і Ярина Михайлівна мали вилетіти до Москви. Летіти будуть на радянському літаку, який повертатиметься до Москви без пасажирів.

* * *

Яринка і Крайнєв приїхали на аеродром Ле-Бурже за півгодини до сходу сонця. В автомобілі вони проїхали півсонний Париж. За всі дні свого перебування там вони не бачили його кращим. Над високими будинками висіла передсвітанкова мла, ранкове повітря було холодним і свіжим. Місто здавалося на диво величним і затишним.

На аеродромі, біля невеликого літака з червоними зорями на крилах, вони побачили високого хлопця у пілотському комбінезоні. Шкіряного шолома він тримав у руці, і свіжий вітер куйовдив його світле волосся. На обличчі пілота в ті хвилини відбивалося багато почуттів, але основним з них було роздратування. Пілот про себе, тихо, злісно лаявся.

Юрій підійшов до нього, простяг руку і сказав:

— Доброго ранку.

— Здрастуйте, — відказав пілот, — Тільки ранок, на мою думку, дуже недобрий, бо нікуди ми не полетимо. Захворів борт-механік. А без нього не випустять. Знайшов, де захворіти.

Пілот аж сплюнув спересердя. Він мав летіти у великий арктичний переліт, а тут ця затримка з механіком могла зіпсувати всю справу.

— Чи не можу я замінити вашого борт-механіка? — усміхаючись і милуючись з пілотового роздратування, сказав Юрій.

— Ви? — пілот зневажливо оглянув Юрія з голови до ніг. — А хто ви такий?

— Моє прізвище Крайнєв, — тихо відрекомендувався Юрій.

Пілот здригнувся і відразу ж почервонів, як мак.

— Прошу пробачення, — збентежено сказав він, — я не впізнав вас відразу. У всіх газетах є ваші портрети. Це моя клята неуважність. З таким борт-механіком, як ви, я полечу хоч на Північний полюс.

За чверть години справу було полагоджено, паспорти і чемодани перевірено, і літак з пілотом Марком Волохом, борт-механіком Крайнєвим і єдиною пасажиркою Яринкою легко відірвався від зеленої трави паризького аеродрому.

Вони злетіли в повітря і відразу ж побачили сонце. Воно виходило з-за горизонту, велике, оранжове. Париж лежав під ними, далеко внизу, ще у сутінках. Тільки на верхівці Ейфельової башти вже золотилися перші промені сонця.

Юрій махнув рукою:

— Прощай, Париж!

Літак летів просто на схід, на сонце, і Юрій згадав, як колись він вів машину просто на захід. І тоді було таке враження, ніби мчить він просто на сонце. Але тоді з ним була Ганна. Здавалося, наче було все це надзвичайно давно, а ще ж не минуло і двох тижнів.

Волох вів літака на висоті тисячі метрів. Мотор гув упевнено і надійно. Земля пропливала під літаком, нагадуючи рельєфну карту великого масштабу. За годину вони пролітали більше трьохсот кілометрів.

Пасажирська кабіна в ціп машині мала окремий вхід з крила. З кабіною пілота вона з'єднувалася маленьким віконечком.

Юрій глянув у кабіну через товсте скло і засміявся — Яринка лежала в шкіряному глибокому кріслі, підклавши під щоку кулачка. Вона опала і уві сні нагадувала маленьку дівчинку.

Волох вів машину впевнено, начебто щодня літав по цій трасі. Насправді ж він пролетів тут всього один раз, але цього було досить, щоб пілот запам'ятав трасу на все життя. Крайнєву нічого було робити з таким пілотом, як Марко Волох. Він сидів на своєму місці бортмеханіка, час від часу поглядав на прилади, потім униз на землю і мріяв про ту мить, коли нарешті побачить Київ. Мотор гув глухо, одноманітно, і Юрій задрімав потихеньку під цей могутній монотонний рокіт. Волох йому не заважав.

Юрій прокинувся тоді, коли підлітали до Німеччини. Він прокинувся з усмішкою на вустах, — згадавши всі сни, прийшов у хороший настрій і засміявся сам до себе. Волох теж розсміявся, глянувши на його обличчя, і кілька хвилин у кабіні пілота було дуже весело. Потім Юрій узяв карту і став розшукувати місце, де вони в той час перебували, але Волох торкнув його за плече і, показавши очима вниз, сказав:

— Дивіться, Рейн.

Справді, внизу протікав Рейн. Його розлогі береги зверху здавалися зовсім мертвими.

— Скоро будемо в Берліні, — сказав Волох.

«Добре скоро, — подумав Юрій, — ще добрих півтори години».

Вони летіли тепер над Німеччиною, і латки городів біля маленьких сіл виднілися внизу, нарізані акуратно і рівно, ніби шматочки торта.

Юрій знову заснув і прокинувся тоді, коли літак став знижуватися до берлінського аеродрому. Спав Крайнєв солодко. Тут він відсипався за весь час конгресу, коли і поспати як слід було ніколи.

В Берліні, на Темдельгофському аеродромі, їх не затримували. З літака дозволили вийти тільки пілоту і борт-механіку.

Двоє похмурих хлопців зарядили баки літака бензином. За цей час Юрій встиг оглянути і перевірити мотор. Коли Волох повернувся з будинку аеропорту з оформленими для дальшого польоту паперами, Крайнєв відрапортував йому про повну готовність літака. Волох спробував розсміятися, але з того нічого не вийшло.

Він вдивлявся в невеличку карту погоди, і обличчя його з кожною хвилиною хмурнішало. Юрій глянув на карту і зразу зрозумів причину хвилювання Волоха: погода в Східній Європі буквально сказилася. Барометр падав неймовірно швидко. Повідомлення про грози ще не було, але зустріти їх, мабуть, можна за сто-півтораста кілометрів.

Волох згорнув карту і поклав її в кишеню комбінезона. Юрій глянув на нього трохи стривожено, але Волох, не оглядаючись, поліз в кабіну. Пілот насвистував пісеньку, монотонну і довгу, нервуватися ще не було причин.

— Будемо летіти, Юрію Борисовичу! — гукнув Волох.

Біля машини стояло кілька німецьких чиновників таможні і аеропорту. З цієї групи Юрій раптом почув своє прізвище, вимовлене зовсім не приязно. Він обернувся, але жодні очі не зустрілися з його поглядом. Хвилину Крайнєв дивився, потім вліз у кабіну й засунув за собою дверці.

Вони почекали, доки з аеродрому здійметься пасажирський літак. Потім Волох дав сигнал до зльоту, одержав відповідь, мотор оглушливо заревів, і літак помалу рушив з місця.

Юрій глянув у кабіну. Яринка всміхнулася до нього заспаними оченятами — вона щойно прокинулася.

Літак відірвався від землі і швидко набирав висоту. Волох сидів на своєму місці, важкий, великий і спокійний.

Його манера сидіти біля управління літака нагадувала Крайнєву Валю. Дівчина так само вільно, без напруження сиділа біля руля, навіть коли машина розвивала найбільшу швидкість.

В самій позі Волоха відчувалася велика зосередженість. Це було повне поєднання сильної волі пілота і переконливої потужності машини. Літак ставав ніби живою істотою, а мозком і серцем його був спокійний пілот Волох.

На сході почали з'являтися хмари. Спочатку прорізалися легкі хмарини. Вони насувалися швидко, ніби гнані сильним вітром. Десь далеко за ними Гнила гроза, її ще не було видно, але вона відчувалася там, за горизонтом, невидима, таємнича і грізна. Вони летіли просто на грозу, назустріч бурі, навіть приблизно не уявляючи її сили.

І грозовий фронт з'явився на горизонті. Темна смужка застелила імлисту лінію обрію. Вона виростала з дивовижною швидкістю і з літака вже здавалася грозою.

8
{"b":"575036","o":1}