ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Кирило-мефодіївські братчики, що сильно постраждали за свої революційні ідеї: Костомаров, що висидів цілий рік у Петропавлівській фортеці, а потім довгий час, як вигнанець, жив на провінції й Шевченко, який десять років проносив солдатську шинелю, — тепер дуже відрізнялись один від одного. В той час, як один став професором, поважною людиною, другий ще досі був поет, насичений химерними мріями і запізнілою молодістю, що часто забував про свої роки, і сильно страждав, коли вони раптом брутально нагадували про себе. Друзі часто сварились, як молоді гусари, але їхній запал, що вибухав, як вибухають вулькани, ніколи не псував найкращих стосунків.

— Хай йому переплутаються всі події, цьому навіженому історикові! Невже цей старий дідуган не вилезе зі свого гусарського лігва? Половий!.. Заводь знову мазурку! Хай потанцює!..

І Шевченко, задоволений зі своєї помсти, сам затуляв руками вуха, коли орган з новою силою починав вигукувати осточортілу мелодію.

— Що ви робите, пане, — незадоволено спитав його один з відвідувачів, що сидів поблизу, — невже вам подобається ця музика?..

— Я викурюю старого тхора з його історичної нори! — відповів Шевченко.

Після цієї відповіді відвідувач одсів далі від Шевченка, й більше нічого в нього не питав, вважаючи його за божевільного, або п’яного вкрай.

Шевченко справді тепер був трохи дивний для стороннього ока, він подорожував. Можна подорожувати кількома способами: можна їхати, можна йти пішки, одночасово пересуваючись і в просторі, і в часі, але можна подорожувати пересуваючись у часі й не пересуваючись у просторі. Можна подорожувати, розглядаючи мапу або читаючи книжку, можна подорожувати й у спогадах. Який спосіб подорожування дає більше задоволення, сказати важко. Часто уява дає більшу ілюзію й задоволення за справжнє пересування з місця на місце, що зв’язане з дрібними неприємностями й клопотами. Багато легше уявити себе мурином як пофарбувати себе чорною фарбою. І коли завинять вас у тому, що ви верблюд, то ви ніколи не доведете протилежного, хоча й ваші прапрадіди ніколи не були навіть погоничами верблюдів.

Через те, що Шевченко настирливо думав про свою веселу помсту, сторонній людині він міг здатися несамовитим, а ще більше надавала йому вигляду індуського мудреця, що заглибився в самоспогляданні, настирлива мазурка, яка мимоволі викликала йому в уяві якусь дуже близьку і приємну асоціяцію. Де він чув цю музику?..

Вона щось дуже знайома. Вона нагадує йому щось надто приємне з його минулого життя.

Невже лише шум пароплава на Волзі? Невже лише шум поїзда з Москви до Петербургу? У всякому разі це не шерех пісків Кос-Аралу. Це навіть не сурма гарнізонного сурмача Новопетровського форту. Де він чув цю мазурку?

Тарас Шевченко стиснув голову обома руками, силкуючись пригадати, що саме нагадує йому ця музика.

Баль. У білих сукнях швидко проходять стрункі дівчата. Стрункі, як рими віршів. Які знайомі обличчя! Баль. Але який баль? Де?..

Невже це лише опера? Але ж чому вона так цікавить його тепер. Ні, це не оп... І Шевченко раптом упіймав непомітну ниточку, що спустилась йому в уяву, як спускають на дно моря котву* з корабля, — він учепився за цю котву і витягся на поверхню спогадів таких приємних і милих його серцю. Грай, грай органе, мазурку, Шевченко тепер спостерігає її лише своїю уявою. Казка Шехерезади має рацію. Умочивши голову у відро з водою, можна уявити, що ти багдадський каліф, і пережити за одну хвилину ціле нове життя, але щоб просто згадати минуле, не треба навіть проробляти цієї мокрої операції. Запорошений пилюгою екіпаж, раптом, як чорна квітка, розцвітає, перед білим поміщицьким палацом. Коні пирхають, передчуваючи сіно й стайню. З екіпажу сходить молодий поет Гребінка й молодий поет Шевченко, чия слава вже облетіла хутори й села України. Тут, куди вони приїхали, в Мосівці, у маєтку поміщиці Волховської, вони бажані столичні, петербурзькі гості, тут їх давно вже з захопленням читає українська молодь і до них з іронічною повагою ставиться старе поміщицьке суспільство. Їх зустрічає офіцер Чужбинський, і Гребінка, познайомивши їх, весело здаля вклоняється знайомим дамам. Чужбинський веде їх до своєї кімнати помитись і передягнутися з дороги.

Який веселий і який симпатичний дім цієї бабусі Волховської. Яка сила гостей, веселої молоді й літніх гуляк поміщиків. Дім гуде, як борть. Гості веселими бджолами наповнюють усі закамарки будинку. Нема жодної вільної кімнати. В цьому будинкові так бувало по кілька разів на рік. На бенкети в будинку поміщиці Волховської з’їжджалися пани не лише з полтавської, але і з чернігівської й київської губерні й вони тривали по кілька днів. Туди дівчата везли на показ наймодніші сукні, силітки, найновіші фігури мазурки. Там же відбувався перший виїзд у світ дівчат, які до цього ходили в коротеньких спідничках і мережаних панталонах. Там же починались і перші сердечні романи, відбувались любовні катастрофи, газартова гра в карти і чемпіонат танцюристів і танцюристок. Всесвітні свахи виявляли тут своє клясичне вміння обплутувати шлюбними тенетами молодих несміливих людей, або вигідно продавали веселих дівчат старим ревматичним панам. Це був тогочасний український Версаль, який тільки й міг бути за тих часів у рабській країні, де спекулювали живими й мертвими душами кріпаків.

Звістка про приїзд Тараса Шевченка миттю облетіла весь будинок. Гості наповнили велику в два світла залю, що ледве усіх вміщала. Старовинні меблі, квіти, люстри, завіси, наймодніші, розкішні костюми гостей, музика й веселий сміх створювали справжню картину версальських бенкетів. Шевченко з новими друзями пішов до зали. Він був зворушений вітанням і компліментами, що облудливо звучали французькою мовою. Він удвічі виріс під поглядами панночок і важних паній, що з зацікавленням розглядали цього майже анекдотичного для них поета.

Це був тріюмф. Він недавно ще був раб, кріпак цих поміщиків, що знущались з нього і дивились на нього, як на безпритульного пса, тепер входить у їхнє суспільство, переможець, якому навіть байдуже, що думають про нього всі ці пани й підпанки.

Господарка дому, вісьмидесятилітня бабуся Волховська, вже майже сліпа, першою вітає його. Вона така стара, що навіть уже не пам’ятає прізвищ усіх своїх знайомих, але вона завзята картярка, любить молодь, любить газарт, і сама хоч не грає, але може сидіти до пізньої ночі, втішаючись запальними вигуками грачів у карти і з тремтінням відчуваючи ризик і страх ігрового запалу. Вона навіть не дочула, хто це такий приїхав і з ким її знайомлять, але вона здивована зворушенням всіх своїх гостей. Її завжди трохи байдуже вітання цього разу тепліше і трохи схвильоване.

— Мсьє Шевченко?

— Поет Тарас Шевченко!

— Ах, це поет Шевченко?

— Дуже цікаво! Це колишній кріпак! І він тепер поет?

— Ви читали його книгу з такою дивною назвою «Кобзарь»?

— Кескесе ле «Кобзарь»?

До своїх поетів, як і до пророків чи юродивих, завжди ставляться трошки насмішкувато, але з величезною зацікавленістю. Проте, цей урочистий і теплий прийом, що його зустрів Шевченко в цьому суспільстві своїх кревних ворогів не міг не зворушити його. Він був зворушений. Він був зворушений і теплим недовір’ям деяких чоловіків і наївним зацікавленням зафранцужених панночок. Молоді жінки з вищого світу, інститутки й пансіонерки, що захоплювались літературним літописом Брамбеуса,* знали драматичні фантазії Кукольника й навіть могли без зупинки проговорити всього Джакобо-Санназара,* були прекрасно знайомі і з «Енеїдою» Котляревського, що її читати дівчатам тоді забороняли, читали повісті Квітки й приказки Гребінки, але найбільше були зворушені появою «Кобзаря», що привернув увагу до рідної мови й порушив нові проблеми національного й соціяльного характеру.

Велика увага жінок найбільше сподобалась Шевченкові. Він познайомився з Захревською й, оточений дамами, весело розмовляв, слухаючи від них уривки своїх віршів, що їх вони знали напам’ять. Старі грали в карти, а молодь веселилась, танцюючи мазурку, або гуляючи в парку. Ось звідки цей такий знайомий мотив! Це та сама мазурка, що її танцювали в будинку Волховської. Це та сама мазурка старовинна й міцна, як старе вино. Вона завжди до самої смерті звучатиме Шевченкові у вухах, бо з нею зв’язані найкращі спогади його першого тріюмфу, його перемоги над рабством. Молодість зникла, як це волосся з голови, й від минулого лишилося голе місце. Шевченко провів рукою по лисині й незадоволений взявся за штоф з горілкою. Змучений орган давився власними звуками.

8
{"b":"577864","o":1}