ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Ерік знову загинув.

— Хвилиночку.

Мати і син мовчали, поки Гаральд складав дрова. Ерік аж похолов усередині від тривоги. Батько повернувся, струшуючи трісочки зі светра.

— Хто переміг тебе, сину? — неприязно запитав Гаральд.

— Знову Червоний Дракон, — з неохотою відповів Ерік, бо створювалося враження, ніби він тупий. Йому було важко пояснити.

— Знову? Це ж укотре? Втретє? — сів навпроти сина Гаральд.

— Учетверте.

Гаральд повільно кивнув головою:

— А скільки гравців до тебе відмовлялося далі боротися з ним?

— Не знаю, — лаконічно відповів Ерік. — Я відмовлюся тільки тоді, коли пересвідчусь, що боротися неможливо. Проте я маю свої причини. Його можна перемогти.

— Якщо так, чому досі ще ніхто не вбив Інріата, Червоного Дракона? — підвелася мати, склавши на грудях руки.

— Бо вони надто зосереджувались на боротьбі, щоб побачити те, що відкрилося мені.

— Що саме? — запитав Гаральд.

Ерік підняв очі від підставки, якою гралися його руки. Суворість у батьковому голосі поступилася нотці щирої цікавості.

— Характерну для дракона схему нападу, — квапливо відповів Ерік. — Бачиш, він атакує не найближчого супротивника, а того, хто завдає найбільшої шкоди.

— Розумні створіння зазвичай і чинять так, — кивнув Гаральд.

— Так. Але він розвертається серед атаки, якщо вирішує, що більшу загрозу становить якась інша постать.

— Ну?

— Треба точно розрахувати час, а розмір шкоди має бути однаковим. І тоді, якщо розставити як слід групу з трьох-чотирьох гравців, можна домогтися, що дракон усякчас кидатиметься на іншу мішень, насправді не вражаючи нікого.

— Я розумію твій задум, — похитав головою Гаральд, — але «Епік» спроектований дуже добре. Вони б ніколи не лишили такої прогалини в захисті дракона. Це, мій сину, нездійсненні наміри.

— Якби я показав тобі, ти б повірив.

— Еріку, це несправедливо, — сердито гримнула чашкою по столу мати. — Адже ти знаєш, що батько не може увійти в «Епік».

— Сину, ти знову мені дорікаєш? — зітхнув Гаральд, але, здається, не розсердився. Простяг руку й поплескав Еріка по руці. — Слухай, ти видатний гравець. Ти був ним, відколи вперше вдягнув навушники. Твої рефлекси бездоганні, й ти розумієш хитрощі та загадки, що їх накидає тобі світ. Але тепер ти дуже відстав. Поглянь на Б’єрна…

Ерік урвав батька глузливим сміхом. Гаральд спохмурнів:

— Б’єрн — поважний і статечний гравець. Кожна група потребує такого, як він. Б’єрн тяжко працює. Має невеликі, зате певні здобутки. В нього добрий і сильний персонаж. Мабуть, найкращий у школі.

— Мабуть, у малій сільській школі. Але він — ніщо порівняно з гравцями Майклгарда. А це означає, що, діючи як Б’єрн, ми ніколи нічого не доб’ємося від Центрального Комітету. Розумієш, я маю на увазі те, що нас збираються переселити. Як уникнути цього лиха? Треба ставити перед собою високі цілі.

— Що ж, Ерік має слушність. Коли востаннє вбивали дракона? — Гаральд глянув на сина, а потім несподівано усміхнувся: адже вони обидва знали відповідь.

— Тридцять років тому група з Майклгардського університету вбила Мнана Сорта, Чорного Дракона зі Снігових гір.

— І де вони тепер? Я й не дивуюсь, що майже всі вони стали членами Центрального Комітету, — сам відповів на своє запитання Гаральд.

Фрея, вочевидь роздратована таким поворотом розмови, підвелася, й невдовзі в кухні загримотіли шухляди з посудом.

Гаральд подивився на Еріка пильним поглядом блакитних очей, які, здається, оцінювали його. І прошепотів:

— Слухай, Еріку. Твоя мати аж захворіла. Вона вже й заснути не може вночі. — А потім заговорив досить гучно, щоб чула й дружина: — Тож будь серйозним, Еріку. Якщо ти щовечора входитимеш в «Епік» після роботи, то, можливо, ще матимеш змогу підготуватися до випускних змагань.

— Ми можемо навіть дати йому більше часу вдень, — додала Фрея, повернувшись обличчям до столу. — Тепер немає сенсу навіть намагатися виконати наші норми виробітку.

— Твоя правда, — погодився Гаральд. — Ну, то як, сину? Годі вже помирати. Годі драконів.

— Гаразд.

Ерікові аж серце зайшлося від думки про нескінченні години нудного нагромадження попереду, щоб він мав шанс назбирати досить мідяків для свого персонажа й придбати бодай мінімум основного спорядження.

— Ти обіцяєш? — примружила очі Фрея, відчувши нехіть у синовім голосі.

— Обіцяю, — відповів Ерік.

Розділ 3

Записка, карта й порада

Епік - i_006.png
адворі дощило, земля була надто грузька, щоб пересаджувати тендітні оливкові паростки з горщиків у поле. Отож Фрея послала Еріка в хату, щоб він розвивав у «Епіку» свій новий персонаж. Ерік мовчки нарікав, що йому довелося пообіцяти ніколи не йти до Інріата, Червоного Дракона, але, приєднавшись до гри, з насолодою пригадав, що кинув виклик традиціям Його новий персонаж був жінкою, яка, крім краси, не мала ніяких суттєвих атрибутів.

Ерік гармонізував себе з устаткуванням, і заграла невеличка музична скринька, повертаючи свої барвисті бочки й піднімаючи платформу, на якій стояла його рудокоса обраниця.

# ПОМАХ

Вона приязно махнула рукою, і Ерік усміхнувся їй у відповідь.

Перш ніж увійти в ігровий світ в образі цієї жінки, він ще мав вирішити кілька питань. Оскільки їй бракувало всіх атрибутів, крім краси, вона не матиме успіхів у жодній з основних дисциплін. Тому Ерік переглядав менш поширені варіанти: горлоріза, розбишаки, лицаря, азартного гравця, акробата, волоцюги — у списку були сотні варіантів. Ерік терпляче перечитував перелік дисциплін, які цікавили його, звернувши увагу на одну, що вирізнялася своїм незвичним описом.

«Розбишака

Розбишака подібний до пірата, це воїн, чия справжня домівка у відкритому морі. Проте розбишака має манери і стиль, достатні для створення враження в міському середовищі. Розбишаки поєднують уміння володіти легкою зброєю, багато навичок злодія і щось невловне від придворного денді. Коли доходить до літання на люстрі через залу, повну ворогів, відбивання мудрованих ударів шпаги, викрадення діамантів з корони, розбишацтво — єдина потрібна дисципліна».

Ерік не міг собі уявити, що ця дисципліна буде надто добра, бо за всі довгі години гри ще ніколи не натрапляв на розбишаку. А втім, усе може бути, бо ще ніхто ніколи не діяв точнісінько так, як задумали автори гри. Адже кожен знав, що багато століть тому гру створили для розваги колоністів, які в напівзамороженому стані долали незмірні космічні відстані. Ніхто не сподівався, що гра перетвориться на повільне нагромадження грошиків, ба навіть що її використають для розв’язку конфліктів, хоча, на думку Еріка, таке застосування мало більше сенсу. Ні, автори створили цю гру задля розваги. А щойно відкритий легковажний опис такої дисципліни, як розбишацтво, правив за ще один доказ, що проектанти створили ігровий світ не для невблаганних професіоналів з Центрального Комітету.

Отже, вона розбишака, і Ерік невдовзі пересвідчився в мудрості такої постанови. А тепер останній вибір. Важкий, як завжди. Яким буде його нове ім’я? Адже тепер він не може взяти власне ім’я, як підказувала традиція. Тоді, може, взяти материне ім’я й назватися Фреєю? Ні, Фрей і так забагато. Треба щось загадкове, хоч яким воно буде. Попелюшка. Вибір майже слушний, але, можливо, не слід брати точну копію казкового імені. Синбад-мореплавець. Персонажів із таким ім’ям поки що мало і то, звичайно, чоловіки. А як щодо Попеля-мореплавець? Що ж, тепер звучить так, як треба.

Ерік підтвердив свої варіанти вибору. Мить тиші й темряви, а потім пронизливий звук, що швидко наростає до крику, і супровідний йому спалах світла.

* * *

Він знов опинився у світі «Епіку».

Де це він? Відчуття такі, як і тоді, коли його тільки-но ознайомили з грою. Роззирнувшись уперше, годі було не здивуватись, якими напрочуд докладними і схожими на реальні були картини та звуки.

3
{"b":"579412","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Прощальный фокус
Видок. Чужая боль
Вкус итальянской осени. Кофе, тайны и туманы
Жизнь по своим правилам
Зеркало Кассандры
Неслучайная жертва
Любовь во время чумы
Кошмар на улице дачной
Метод тайной комнаты. Материализация мысли